Тарас Григорович Парій — незмінний капітан Тернопільського озера
У неділю, 2 липня, відзначали День Військово-Морських сил Збройних сил України. Цю дату встановлено згідно з указом Президента від 12 червня 2015 року. Водночас цього дня своє професійне свято відзначають і працівники морського та річкового флоту. І нехай у Тернополі і немає моря, зате є мальовниче озеро у самісінькому центрі міста, яке вабить туристів, котрі скромно називають його маленькою Швейцарією.
Минають роки, все змінюється, оновлюється, та незмінним залишається Тернопільський став, а на ньому — білосніжний теплохід, за штурвалом якого ось уже 54 роки щодня, якщо дозволяє погода, виходить курсувати Тарас Григорович Парій — незмінний капітан місцевих суден. Здавалося б, чому цей сивочолий 81-річний чоловік досі не покинув цю справу, невже не набридає вона? А ось і ні, бо це — справа життя. Про непросту долю теплохода ПТ-50 «Капітан Т Г. Парій» та про те, чому вода не відпускає його зі свого полону, ми поспілкувалися з Тарасом Григоровичем.
— Все почалося з армії. Я служив у Севастополі на підводних човнах середнього класу (на електроакумуляторах човни могли ходити під водою до 8 діб). У той час Чорне море я об’їздив, як то кажуть, вздовж і впоперек, адже ми охороняли морські кордони СРСР. На підводному човні був рульовим сигнальником — тримав заданий капітаном курс.
Бувало, що доводилося стріляти торпедами, тоді потрібно втримати підводний човен на перископній глибині, аби його не засікли радари опонентів. Різне було, але вже тоді я безтямно полюбив воду. Далі закінчив службу в званні старшини першої статі. З флоту військового пішов на флот цивільний. Після навчання у Київському річковому училищі в 1963 році став працювати у Дністровському районному управлінні Головрічфлоту України. Працював як на пасажирських (теплоходах), так і на вантажних (буксирах) суднах. Згодом мене перевели з Дністра на Серет. Із собою привіз два теплоходи. Так і став незмінним капітаном та прищепив цю любов і внуку Віталію, — розповідає Тарас Парій.
За час роботи у Тернополі капітан нерідко натрапляв на нерозуміння. Так, каже він, через недбалість окремих людей, свого часу 16 років теплохід ПТ-50 просто догнивав.
— Усі ці роки, поки судно стояло, я домагався, аби мені дали його зробити для Тернополя, туристів. Але ж ні, не давали. Лише після того, як строк попередньої оренди закінчився, мені його передали. Та це було вже не судно, а купа іржавого металобрухту, непридатного для перевезення пасажирів. Довелося витратити близько двох років, аби відновити його. Це була важка праця, безліч власних сил та коштів. Та розпочату справу ми довели до кінця. Фактично, малий теплохід ПТ-50 ми повернули з небуття. Коли дійшло до назви, то всі, хто долучався до його відновлення, вирішили, що він має носити моє ім’я, мовляв, це моя ініціатива і непосильна праця дала результат. Звичайно ж, я був проти, адже вважав, що не дуже правильно називати теплохід ім’ям людини, яка ще жива. Та що поробиш, це було колективне рішення, і тернополяни підтримали. Тепер для мене це величезна відповідальність і гордість, — ділиться спогадами людина-капітан.
Зазначимо, що теплохід ПТ був виготовлений у 1964 році на Бобруйському судноплавному заводі та одразу доставлений до Тернополя. «Герой Танцоров» (С-541), якого привезли з Дністровського каньйону, став ходити лише через чотири роки після того. До капітальної реставрації ПТ-50 востаннє катав тернополян у 1995 році.
Далі плавзасіб не курсував до 2009-го та іржавів на березі теплохідної стоянки у Кутківцях. Після ремонту 13 жовтня 2010-го відбувся спуск на воду, однак тоді ще катер не працював. У 2011 році зі стартом навігаційного періоду не вийшов, адже було ухвалене рішення випускати в рейс на 100% готове для роботи судно (хоча вже тоді плани зробити презентацію були). Перших пасажирів оновлений теплохід прийняв на борт 6 червня 2011 року. Тут додали ще одну, верхню, палубу (надпалубне накриття, так званий «дашок» переоблаштували для перебування на ньому пасажирів), відтак на судні вже могло поміститися вдвічі більше людей, ніж на звичайному ПТ, а точніше, 80 чоловік.
Пригадується, як у день його спуску на воду директор КП «Тернопільелектротранс» Андрій Мастюх сказав: «Цей теплохід — майже новий. Його не просто реконструювали, а заново побудували — від самого початку і до самого кінця. Назва його «Капітан Парій» — не випадкова, тому що ця людина присвятила життя тернопільському флоту, зберегла і відновила наш теплохід ПТ-50 та заслуговує на найвищу повагу».
Керманич судна зізнається: незважаючи на те, що у сезон він перевозить багато пасажирів, це — дрібниці, порівняно з тим, скільки коштів потрібно на ремонт та обслуговування теплохода.
— ПТ-50, як і «Герой Танцоров», перебуває на балансі КП «Тернопільелектротранс». «Капітан Парій» мені віддали в оренду до 2024 року, щоб хоч гроші, витрачені на дороговартісний ремонт «відбити». І мушу сказати, що утримання судна — дуже дороге і майже нерентабельне. 25% від доходу з кожного квиточка віддаю підприємству, залишається 75% на обслуговування (солярка, запчастини тощо). Це мало, хоча ціна проїзду вже 25 гривень, адже дорожчає все. Щодо «Танцорова», то він зовсім збитковий, а цей мусить курсувати і виживає лише за рахунок того, що команду взимку не потрібно утримувати, інакше теж були б постійно в мінусі. Багато грошей на цій справі не заробиш, та й не заради них я тут. Мені це просто подобається, — каже пан Парій.
Незважаючи на всі труднощі та поважний вік, чоловік не втрачає ентузіазму і на роботу іде, як на свято. Бо тут, на причалі, його завжди з нетерпінням чекають і дорослі, і малі.
— Мушу працювати, бо нікому. Відпочинок? Взимку відпочину, а поки — штурвал чекає. Мені подобається робота двигуна, шум води та радісні посмішки людей на борту. Водночас, добре розумію, що відповідаю за життя і здоров’я пасажирів, тому завжди прислухаюся до теплохода і намагаюся у разі найменшої несправності ремонтувати, бо таких суден більше не залишилося. Цей — останній, — захоплено розповідає співрозмовник.
Запитую: «Якби була можливість відмотати плівку життя назад, чи змінили б щось? Пішли б іншою дорогою?» У відповідь капітан з посмішкою, спрямувавши погляд кудись далеко за небокрай, відповідає: «Вода була моєю мрією, це — моя стихія, моє все. Не я її обрав, а вона мене… Мабуть, це доля, за яку я дякую Господу».
А тим часом на борту «Капітана Парія» вже у повній готовності екіпаж. Керманич дає сигнал, теплохід відчалює від берега, радісно підстрибує малеча, і Тарас Григорович щасливий, бо щасливі вони. Така у нього робота — дарувати радість іншим.
Коментарі вимкнені.