Олексій Кайда розповів про те, як був “ведмедиком” та про власні статки

Він очолив Тернопільську обласну раду ще у березні 2009 року, задовго до того, як до влади у місті прийшла «Свобода».  Та це не завадило йому рішуче взятися за справи, які до цього мало кого цікавили.  Олексій Кайда не цурається спілкування із журналістами і  відверто розповідає про особисте життя, не ображаючись навіть на дещо провокативні та неетичні запитання. Журналісти «Погляду» зважилися  запитати у Олексія  Петровича про найсокровенніше. Тож, пропонуємо нашим читачам дізнатися те, чого ви не знали про голову обласної ради.

Про те, як був «ведведиком» та вперше закохувався

Олексій Кайда народився у Бердянську в сім’ї службовців: мама  – продавець, батько – водій.  Склалося так, що його батьки розлучилися.  Мати залишилася сама із двома дітьми на руках:  шестирічним Олексієм та  трохи старшим – Валерієм.

–              Змалечку я відвідував ясельну групу, дитсадок.  Тоді ж не давали можливості виховувати дітей до трьохрічного віку, декрет тривав буквально декілька тижнів. Пригадую, як на новорічному ранку був «ведмедиком», навіть є фото з цього дня. Мама справлялася за двох, хоч як їй було важко. Ми з братом їй допомагали, у нас завжди були обов’язки: я, наприклад, чистив пічку, а він – топив (тоді  обігрівали житло вугіллям), я посуд мив  – він витирав…, – пригадує Олексій Петрович, – Не було такого, щоб ми відмовлялися  роботу виконувати. Мама була дуже доброю, але іноді їй доводилося брати до рук пасок, щоб впоратися з нами. Одного разу ми не помили посуд, то мама викинула його на вулицю, а нам дала по металевій тарілці, мовляв – не миєте, то будете тепер як песики, з бляшанок їсти. Це була школа життя, я прекрасно розумію, що по-іншому вона просто з нами би не впоралася.

Я не був відмінником  під час навчання у школі, – продовжує Олексій Петрович, – я був нормальною дитиною.  В мене були і двійки, і п’ятірки. Поганих оцінок у мене ніколи не було з фізкультури та з праці.  З шкільних предметів мені також подобалася математика, а от хімію-фізику – не дуже.  Мови я не любив, але творів для мене ніхто не писав, тим більше, я їх не списував. Писав сам і отримував… трійки.  Наші щоденники мама перевіряла щосуботи, тож іноді «перепадало на горіхи», – посміхається голова облради.

Випускні класи Олексій Кайда закінчив з хорошими оцінками, без трійок. За його словами брав активну участь у громадському житті, пробував займатися у різних гуртках. Одного разу навіть взявся навчатися грі на гітарі, та з музикою не склалося: хлопець зломив обидві руки, невдало впавши із велосипеда.   З Бердянськом пов’язані також спогади про перше кохання, яким була сусідка Лінуся.  Приблизно тоді ж з’явилася і перша мрія про власний будинок, яка наразі ще не реалізована:

–              Я намалював малюнок, на якому був зображений будиночок, а перед ним крокував Чебурашка із квітами. Це було десь в першому класі, а вчителька зберегла його і принесла на випускний.

По закінченню школи Олексій Кайда взявся реалізовувати свою мрію стати морським піхотинцем. Для цього вирушив вступати у Далекосхідне вище загальновійськове командне училище, однак зробити цього не вдалося. Тож довелося повернутися до рідного Бердянська і стати до станка у цеху місцевої взуттєвої фабрики.  Однак прагнення до нових звершень  у нього не зникли, тож у  1999 році вступив на радіотехнічний факультет Національного університету ”Львівська політехніка” здобувати фах інженера-системотехніка”.

Олексій Кайда – з козацького роду

–              Свого часу нам, школярам, продемонстрували фільм «Високий перевал» – про «поганих бандерівців», навіть не хочеться розповідати, про що йшлося у тому фільмі. Але у ньому я вперше побачив тризуб, після чого – одразу ж намалював його собі на внутрішній стороні ремінця.   Чому виникло таке бажання – не знаю, однак вже тоді чітко усвідомлював, що буду боротися за Україну.         

До слова, прізвище «Кайда», за словами Олексія Петровича, має козацьке походження.  Козак, якого татари взяли у полон, втік із галери , обірвавши кайдани. Так з ними і прийшов на Січ,  після чого отримав відповідне прізвище. Запитати, наскільки легенда відповідає дійсності, не було у кого, адже з батьковою родиною втратився зв’язок після того, як той пішов із сім’ї і не прагнув до спілкування із сином.  А дід по матері  не любив розповідати про війну, про минуле.

Громадською та політичною роботою почав займатися ще наприкінці вісімдесятих років, у рідному місті був одним із засновників товариства української мови «Просвіта», брав участь у створенні Народного руху України за перебудову.

–              Із вересня 1993 року я в «Свободі»,  назва якої тоді звучала як Соціал–національна партія України.  Туди йшов заради ідеї. На мене «течка» підготована була ще з Бердянська, то ж  було побоювання, що ГКЧП прийде і «запакує».  Але якось так не «запакували», хоча «пригод» з того часу було достатньо.

«Після одруження мали власні статки»

– Після вступу у Львівську політехніку зайнявся постачанням літератури на Схід, у Бердянськ. Допомагала у цьому моя теща – Марія Вульчин, з якою познайомився швидше, ніж з дружиною.  А одного разу, прийшовши до неї, познайомився із дружиною. Побачив – така симпатяжечка. Сьомого січня 1991 року запросив її погуляти, а вже двадцятого липня того ж року ми одружилися.  Тоді я закінчив саме другий курс університету. Ми жили у гуртожитку, всі друзі «скинулися» нам на фіранки, доріжки. Моя стипендія становила 4о рублів (тоді як мінімальна зарплатня була 120 рублів). З надбаними пожитками перебралися у сімейний гуртожиток. Родина дружини організувала весілля десь на сімдесят людей. Потім невеличке весілля відгуляли і в Бердянську.  Тоді нам подарували баняки, якими користуємося до зараз, сервіз.  Вже в той час я мав власний телевізор, який  зібрав власними руками, купивши необхідні деталі на «п’ятачку». Тоді багато хто таким чином заробляв собі на життя. Я їх не продавав, зробив лише для себе, для мами та для брата.

У 1997 році у нас народився син Богодар, якого я вперше побачив буквально за годину після народження.  Провели мене тихенько на поверх, де дружина народжувала. Спочатку підвезли дружину на каталці, я їй подарував квіти, а потім  показали і  малого. Син більше на дружину схожий, і зовнішністю і характером, такий ж домашній. Навчається нормально, мріє стати кухарем, хоча не так давно хотів стати актором.  Приготування їжі йому вдається, першу свою яєчню зготував для нас десь у восьмирічному віці. Ми не перешкоджатимемо реалізації його мрії, навпаки,я  радий, що він прагне до чогось.

Про політику та про борщ

Олексій Кайда жодного разу не змінював партійну приналежність. «Моє основне хобі – політика» – каже він.  Хоча,  поміж іншим, голова облради  полюбляє рибалити і готувати український борщ.  Рецепт, яким поділився із нами Олексій Петрович, трохи відмінний від звичного нам «червоного» борщу, то ж радо поділимося ним із нашими читачами згодом. Не дивно, що серед гастрономічних пристрастей Олексія Кайди – борщ та риба, приготована різними способами, улюблений напій – кава.

Тричі на тиждень Олексій Петрович тренується у спортзалі.  Також він грає у футбол, є покровителем тернопільського біатлону,  полюбляє плавання.   За його словами, справжніми своїми друзями вважає двох людей.   Відразу відчуває брехню, намагається уникати конфліктів. Приймаючи рішення – керується власними міркуваннями, а не чиїмись підказками. Хоча, найкращим своїм радником вважає Олега Тягнибока,  лідера всеукраїнського об’єднання  «Свобода».  Дружина Олексія Кайди, пані Оксана,  працює у фонді вишивки Львівського музею етнографії Національної академії наук України. Вона також добре обізнана у діяльності чоловіка і іноді  також дає йому підказки.  Хоча Олексій Петрович вже три роки фактично живе у Тернополі, родина часто збирається разом: іноді він їздить до Львова, часом дружина із сином – у Тернопіль.

Ольга Терещук