Прах одного із творців української армії покоїться на Микулинецькому цвинтарі

22 січня, у День Соборності, серед інших офіцерів УГА, які воювали за незалежність України, було вшановано пам’ять Павла Кудрявцева, прах якого покоїться на Микулинецькому цвинтарі у Тернополі. Дослідник-історик Сергій Ткачов розказав, що Кудрявцев Павло Омелянович (1884, слобода Ряська Костянтиноградського повіту Катеринославської губернії – 01.02. 1921, Тернопіль) походив з родини священика. Закінчив гімназію, Полтавську духовну семінарію. Вчився в Катеринославському політехнічному інституті, з 3-го курсу вступив однорічником 2-го розряду до 1-го Катеринодарського козачого полку. Закінчив Новочеркаське козаче училище (1909), вийшов хорунжим до 1-го козачого Нерчинського полку (з 1916 р. – Його Імператорської Величності Цесаревича) Забайкальського козачого війська (урочище Київське, Далекий Схід). У складі полку на чолі 3-ї сотні брав участь у Першій світовій війні (полком на той час командував П. Врангель). Саме за атаку сотні Кудрявцева в Карпатах 22 серпня 1916 р. полк отримав шефство Цесаревича. Кудрявцев входив до складу депутації полку для представлення цесаревичу у Петрограді. Іншими сотнями командували підосавули барон Р. Унгерн фон Штенберг і Г. Сємьонов (під час Громадянської війни отамани на Далекому Сході). Бойові дії полк вів на Тернопільщині. Останнє звання в російській армії – військовий старшина (помічник командира 1-го Нерчинського козачого полку). В серпні 1917 р. за наказом генерала Корнілова корпус, у складі якого був і 1-й Нерчинський полк, вирушив на Петроград. «Войсковой старшина 1-го Нерчинского полка П.Е.Кудрявцев показывал, что 28 августа в Ямбурге сосредоточились четыре эшелона их полка и два эшелона Донского полка. 29 августа прибывшие из Петрограда представители Совета рабочих и солдатских депутатов утроили митинг, куда были приглашены и офицеры. 30 августа из Петрограда вернулись посланные туда представители полка и П.Е.Кудрявцев был арестован, как организатор Офицерского союза в дивизии».

 

 

Павло Омелянович повертається на Україну. З листопада 1917 р. – приділений до Українського Генерального Військового секретаріату. Брав участь в українізації армії. Першими заходами були спроби переконати частини, де більшість складали українці, присягнути УНР. Ті підрозділи, які відмовлялись це зробити – розформовувались. Ось, як Подільський кірасирський полк:

 

ПРИКАЗ

Лейб-Гвардии по Подольскому Кирасирскому полку

№ 343. с. Святошин, 10-го декабря 1917 г.

               Сего числа я получил распоряжение Украинского Войскового Генерального Секретариата, от 9-го декабря с./г. за № 186:

Командиру Подольского Кирасирского п. По приказу Генер. Секретаря по военным делам все имущество, оружие и лошадей Подольского кирасирского п. предписывается сдать ротм. Войтенко, а людей распустить по вашему усмотрению, согласно приказа Войскового Секретариата № 23. Для перевозки архива и полковой канцелярии разрешается получить два вагона по сношению с заведывающим передвижением войск.

 

Штаб-офицер для поручений Кудрявцев.

Завед. делопроизводством кавалерии пор. Поплавский».

                       З грудня 1917 р Кудрявцев працівник Військового міністерства Центральної Ради, учасник вуличних боїв у Києві проти більшовиків у січні 1918 р. З березня 1918 р. – губернський комісар на Полтавщині. Після перевороту відмовився визнати владу гетьмана П. Скоропадського, був заарештований. Збереглись спогади подій в Полтаві того періоду: «29 квітня 1918 р. в Полтаві оголошено військовий стан. З 11 години вечора до 5 ранку неможна виходити з дому. Заборонені мітинги, маніфестації, зібрання на вулицях, генеральний комендант Полтавщини отаман Кудрявцев видав про це наказ, викликаний подіями в Києві. Наказом заборонялось армії брати участь в політичних справах; вона має стояти на сторожі законів. Німці заарештували українських начальників Полтави: губернського комісара Левицького, його помічника Чижевського, коменданта Кудрявцева і міського коменданта Самійленка. Губернським старостою призначений колишній голова Полтавскої губернської земської управи С. С. Іваненко, його помічником — Нога, лубенський комісар. 5/18 травня. Губернський комісар відмінив наказ колишнього коменданта Кудрявцева про перефарбування і виготовлення вивісок українською мовою…».

Звільнений Кудрявцев був завдяки клопотанню свого колишнього командира генерала Врангеля. Ось як останній згадував про це: «Пришлось мне помочь и другому моему офицеру, есаулу Кудрявцеву, бывшему доблестному командиру 3-ей сотни Нерчинского полка. Один из лучших офицеров полка, благородный, честный и храбрый, он после переворота состоял членом офицерского союза в ставке. С приходом большевиков он должен был бежать и скрываться на Украине, где у него было небольшое имение. С украинскими войсками он дрался против большевиков и во главе офицерских дружин вступил в Киев. Назначенный губернским старостой Полтавской губернии, он делал все возможное для поддержания в ней порядка. Там застал его гетманский переворот. Чуждый всякой политики, Кудрявцев, сражавшийся в рядах петлюровских войск, счел изменой своему долгу признание новой власти, был смещен с должности и предан суду. Мне удалось добиться прекращения дела».

 

З 29.11.1918 р. після протигетьманського повстання знову став губкомісаром та командувачем 6-го Полтавського корпусу військ Директорії. З кінця січні 1919 р.- помічник командувача Окремого Залізнично-Технічного корпусу Дієвої армії УНР. З 29.05.1919 р. – начальник 9-ї Залізничної дивізії Дієвої армії УНР.

 

12 серпня 1919 р. соборна армія УНР перейшла до загального наступу на Київ, в якому 3-й Залізній дивізії відводилася важлива роль — забезпечити праве крило армії наступом на Бірзулу—Одесу. Після виснажливих боїв станцію Кодима здобуто, але розтягненість фронту дивізії на 25 км, обезкровлення втратами під час Вапнярської операції, брак свіжого поповнення та амуніції робило становище Залізної Дивізії вкрай критичним. За наказом штабу армії 19 вересня на підсилення Залізної дивізії прибула 9-а Залізнична дивізія під командою полковника Кудрявцева (950 багнетів)та 11-а Галицька бриґада під командою майора К. Шльоссера (900 багнетів). Ці частини ділили відтоді спільну долю і недолю, як під час наступу українських військ, так і в часі їх відступу. Саме в цих боях і відбулась справжня взаємодія військових сил обох українських республік – ЗУНР і УНР, об’єднаннях після Акту Злуки. Це був справжній прояв єдності.

 

У листопаді 1919 р. полковник захворів на тиф. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою. З 19.05.1920 р. – помічник військового міністра УНР, генерал-хорунжий.

 

Як згадував Ю. Тютюнник: «Місто Тарнополь, де розташувався штаб 12-ої польської дивізії, являло собою якийсь безладний склад військового майна. На площах стояли відібрані від нас гармати. Тут же купами лежали рушниці, кулемети, та ріжне війскове знаряддя. Польські офіцери та жовніри торгували відібраними від своїх союзників кіньми. Ціна на коні стала разів у десятеро меншою від звичайної. Хоч покупці теж ризикували. Траплялися випадки, що польський офіцер, продавши чужого коня, послав свого джуру, щоб той відібрав у купця «скарбове майно». Потім, розуміється, «скарбове майно» знову продавалося, як своє власне.

 

В ресторанах же ревло, танцювало, співало. То гуляли пільсудчики — переможці. Були поміж ними і наші таки «уенеровці». Пропивалося награбоване майно.

Голова нашої комісії по здачі зброї та майна, Кудрявцев, особисто людина ідеально чесна та надзвичайно вразлива, під вражінням пережитого загинув наглою смертю».

 

Не міг пережити кадровий офіцер, який створював українську армії, її розорення і ганебний кінець… Хоча офіційною причиною смерті записали – наслідки перенесеного плямистого тифу. Посмертно підвищений до звання генерала-поручника. Поховали в Тернополі 3 лютого 1921 р. Ховав о. Іван Пасіка, про що є відповідний запис у метричній книзі.

Наказ Головної Команди вiйськ УНР про вшанування пам’ятi
генерал-хорунжого Павла Кудрявцева

19 лютого 1921 року

Наказ  Головної Команди Вiйська Української Народньої Республiки

Ч.11

19 лютого 1921 року

1-ого цього лютого в Тарнополi помер Товариш Вiйськового Мiнiстра Генерал-Хорунжий Павло Кудрявцев.

Небiжчик за часiв великої Росiйської вiйни командував одним з Забайкальських козачих полкiв. З вибухом Росiйської революцiї, коли Українське свiдоме вояцтво швидким темпом взялось за органiзацiю вiйськової сили, покiйний кинув росiйський полк, прибув до Київа i запропонував себе до послуг Українського Вiйськового Генерального Комiтету, найвищої тодi Вiйськової установи. Першi кроки на Українськiй вiйськовiй службi покiйний почав штаб-старшиною для доручень при Головi Генерального Комiтету, пiзнiше Генеральному Секретаревi Вiйськових Справ. В часи першої большовицької навали на Київ в р.1917 був комендантом оборони району Центральної Ради i Вiйськового Мiнiстерства. Пiсля повернення ЦР в р.1918 i звiльнення терiторiї України був призначений губернiяльним Комендантом Полтавщини.

 

Як кожний українець, будучи широко демократичною людиною, покiйний не мiг погодитись з порядком Гетьмана Скоропадського i покинув службу. В часи протигетьманського повстання зразу став до лави протигетьманських вiйськ, займаючи рiжнi вiдповiдальнi вiйськовi посади. Будучи командиром Залiзничної Дiвiзiї, покiйний, нiчим не вiдрiжняючись вiд рядового старшини або козака, разом з ними подiляв всi труднощi бойового життя i в часи катастрофи Української Армiї в листопадi 1919 р., тяжко хворий, залишився в м. Проскуровi. Через брак засобiв для лiкування хвороба тяжка пiдточила пiдiрвану його силу, але, незважаючи на тяжкий стан здоровля, одразу ж по поверненню Української влади, будучи призначеним Товаришем Вiйськового Мiнiстра, з усiм запалом взявся до роботи по органiзацiї господарчого апарату Армiї. Остання евакуацiя i тяжкi житьовi умови зовсiм пiдiрвали слабе здоровля Генерал-Хорунжого Кудрявцева, i 1-ого лютого ц.р. в тяжких моральних i матерiальних умовах на свойому вiдповiдальному посту в м.Тернополi вiн помер.

 

Смертю Генерал-Хорунжого Павла Кудрявцева Вiтчизнi нашiй нанесено ще один тяжкий удар: не стало одного з могикан, що першими стали в оборону нашого народу, чесного вояки-громадянина. Нехай же його смерть буде для нас прикладом вiдданости i любови до нашої Батькiвщини.

 

Для вшанування пам’яти помершого на службовому посту Генерал-Хорунжого Кудрявцева Вiйськовому Мiнiстровi пропоную:

1) представити його в Генерал-Поручники,

2) для забезпечення родини покiйного подбати про призначення вiдповiдної постiйної пенсiї, яку при першiй можливости надiслати родинi покiйного,

3) вжити заходiв, аби тiло покiйного при першiй можливости було перевезено на Україну i поховано в мiсцi, яке вибере його родина, i

4) дати розпорядження по всiх таборах вiдслужити панахиду по покiйному при згромадженнi старшин i козакiв i ознайомити їх з бiографiєю покiйного.

 

Пiдписали:  Головний Отаман  Петлюра

В.об. Вiйськового Мiнiстра  Генштабу Генерал-Хорунжий  Дядюша

 

З оригiналом згiдно. Начальник Наказного Вiддiлу Вiйськ. Мiн-ства Сотник Носаченко