Уродженець Тернопільщини Ігор Юхновський: “До чого ми дійшли старою Конституцією?”

Живий, здоровий, енергійний – саме так можна схарактеризувати Ігоря Юхновського. Навіть інтерв’ю він давав у перерві між засіданнями міжнародної конференції з комп’ютерного моделювання, яку організував його Інститут. У свій 91 рік він повен сил та енергії до змін.

– Ігоре Рафаїловичу, чим ви тепер займаєтесь?

– Я був депутатом Верховної Ради аж чотирьох скликань. Був головою Народної ради (демократичної опозиції у Верховній Раді першого скликання), яка фактично створювала українську державу. Згодом очолював Український інститут національної пам’яті, а після того повернувся сюди, додому, до родини, у Львів. Тепер я маю чотири головні обов’язки: насамперед – моя дружина , вона трохи занедужала, і я нею опікуюсь. У Львові живуть моя дочка зі своєю родиною, моя внучка зі своєю родиною, і я над ними головний начальник. Ще – займаюся домашнім господарством. Обробляю невеличкий город десять на десять метрів, але там росте все. Так що я не маю жодної хвилини вільного часу.

– Ви продовжуєте працювати?

– Так, причому у трьох напрямах. По-перше, фізика – це моя спеціальність. Я зробив чергову роботу і вже надрукував її. Тепер хочу популяризувати свою працю й видати в престижних світових журналах. Нині готую її до друку. Тобто я маю певний фах у науці, тож наукою і займаюся. По-друге, разом із групою юристів і колишніх депутатів ми написали проект нової Конституції України. Ця Конституція має бути популяризованою. Я чекаю того часу, коли ця популяризація буде актуальною. І, по-третє, я приділяю нині багато часу проблемам сміття.

– А розкажіть, як створювали Конституцію?

– Я був одним із головних ініціаторів Конституції 1996 року. На той час я керував парламентською групою «Державність», і ми тісно співпрацювали з тодішнім Президентом, Леонідом Кучмою. Президент і Верховна Рада уклали тоді такий договір – про взаємну поведінку. Саме після цього ми й узялися творити Конституцію, яка була написана 1996 року. Фактично за Конституцією ми заклали регламент української держави. Проте цей регламент не витримав випробувань часом.

– Яких помилок ви припустилися тоді, створюючи Основний закон держави?

– Нам не вдалось запровадити повноцінного місцевого самоврядування, хоча там є відповідний розділ, але насправді він не працює. Конституція не зуміла створити націю. Державу формально ми утворили. Прямі ознаки держави закріпили. Сформували армію, уряд і все інше. Але насправді нації ми не створили. Нова Конституція має всіляко сприяти заснуванню нації.

– Які визначальні чинники ви вкладаєте у поняття “нація”?

– Нація відрізняється від народу. Це є дисциплінований нарід. Нації притаманна субординація, тобто повага до свого керівництва. В українській державі її немає. І це сьогодні основна негативна риса України, деякою мірою спричинена й недоробками Конституції.

– А які ще прогалини містила Конституція?

– Другий розділ Конституції 96-го року дає неймовірну кількість прав і свобод громадянинові. Але його обов’язків закладає доволі мало. Крім того, Конституція не регламентувала дій ані місцевої влади, ані центральної. Немає фактично й регламенту поведінки президента та уряду. Ми були надзвичайно ліберальними і не заборонили Комуністичної партії, яка провадила антидержавну політику. Одне з найбільших досягнень Революції Гідності – відсутність комуністичної фракції у парламенті.

– Чи варто було робити Україну президентською, а не парламентською республікою?

– Чіткого розділення влади між президентом і урядом не було. Насправді в Україні була трирівнева система виконавчої влади. Президент зі своєю адміністрацією. Причому президент мав право призначити і звільнити міністра, тому його адміністрація стояла над Кабінетом міністрів, ні за що при цьому не відповідаючи. І сам уряд, який був дворівневий – Кабінет міністрів і міністерства. Взагалі, з точки зору виконавчої влади, ключовим елементом є міністр. Але ця система Уряду і його обов’язків не була чітко прописана.

– Як у Конституції прописувалась судова гілка влади?

– Найбільшою бідою України була судова влада. На жаль, юридична служба, включаючи і Академію юридичних наук, не була по-діловому й патріотично налаштована на створення держави. Врешті- решт, це звелось до того, що в законодавчій системі правили не закони прямої дії, а законодавчі кодекси – карний, адміністративний, сімейний. Щодо того самого злочину кодекс містив по декілька різних статей покарання. Це давало змогу судді, адвокату і прокурору – а ця трійка характеризувала судову систему – за однаковий злочин давати різні вироки. Це моментально призвело до корупції судової влади. Тому що злочини в державі відбуваються постійно, і недосконалість судової гілки влади, з одного боку, призвела до недовіри до неї, а з іншого – до масового її підкупу. Тепер я розумію, що ми повинні були писати закони прямої дії. І авторами законів мав бути симбіоз фахівців предмету закону і юристів.

– Яких ще пунктів не вистачає Конституції?

– Наступною вадою Конституції 96-го року є відсутність статей виховного характеру, які мали б створити українську націю, яка характеризувалася б двома ознаками – формальними і практичними. З практичної точки зору, нація, знову-таки, має дві ознаки: причетність громадянина, члена нації, до держави і патріотизм. У Конституції 96-го року немає статей, які виховували б патріотизм. І немає статей, які прищеплювали б усім громадянам причетність до держави. Вона описується в основному обов’язком сплатити податки. Але немає розділу, який би зобов’язував усіх громадян без винятку платити податок із будь-якого прибутку, який він отримує. Малий прибуток – малий податок, великий прибуток – великий податок. Тобто податок має бути прогресивним. Цього немає дотепер, що недопустимо. Немає жодного контролю і обліку прибутку кожної родини. Те, що сьогодні робить адміністрація Президента, і я схвалюю це, щоб увести місцеве самоврядування – хоча багато хто не розуміє, яка головна задача місцевого самоврядування.

– А яка головна функція самоврядування?

– Забезпечити ситуацію, коли податковий інспектор протягом року відвідає кожну родину і знатиме про її доходи, проконтролює сплату податків. Сьогодні в країні триває «величезне будівництво», здійснюється немислима кількість ремонтів. Ну і що? Приходить майстер робити ремонт, ви йому платите немалі гроші. Він їх кладе до кишені і йде собі, податку не сплачуючи. Це не великий податок, бо це не мільйони і не мільярди. Але таких несплатинків – мільйони людей. Сплативши податок, ви себе відчуваєте причетним до держави, в тому сенсі, що маєте право вимагати від неї чогось. А інакше – ви до держави не причетні. Цього теж немає в Конституції 96-го року.

– Яким чином можна проконтролювати сплату податків усіма?

– Щоб податковий інспектор за рік міг дійти до кожної родини – треба роздрібнити адміністративний поділ держави. Досі найменшою адміністративною одиницею, яка збирала податки, був район. До складу району входили містечка, іноді – сотні сіл. Влада району не в змозі проконтролювати таку велику кількість населених пунктів. Тому район має бути розбитий на дрібніші адміністративні одиниці, які називаються нині громадами. Так от введення громад передбачає дві основні цілі: контроль за сплатою податку кожною родиною і виховання патріотизму в кожній родині.

– Але як бути з тими, хто має незначні доходи , чи захочуть вони платити податок?

– Якщо ви нічого не заробляєте – то ви нічого не платите. Але кожен майстер повинен мати вивіску перед своєю квартирою – такий-то майстер, робить такі-то роботи. Кожен повинен мати книжку квитанцій. Ви йому заплатили гроші, він вам видав квитанцію, де зафіксовано, скільки ви йому заплатили. З іншого боку, ви одержали певну послугу, ця послуга була для вас необхідна – ви при сплаті свого податку враховуєте свої видатки. Фактично жодна купівля-продаж не мають проходити без того, щоб бути зареєстрованими. Ви можете сказати, що то утопія для України – нехай утопія, але цього треба прагнути.

– Чи прогнозували ви, коли робили Україну незалежною, що ми справді станемо суверенними, отримаємо безвіз?

– Я тоді керував Народною Радою, і вона винесла на собі всі обов’язки, які треба було виконати у парламенті, щоб проголосити незалежність держави. Ми не мали жодного досвіду державного будівництва. І тому, навіть за 25 років своєї державності, ми раз по раз скочуємося до низу – і економічного, й інтелектуального. Я все-таки вважаю, що всі ті, хто були президентами, керівниками уряду, міністерств та місцевих органів самоврядування, – всі вони чесно робили свою роботу. Те, що у нас відбувається сьогодні, це від того, що вони чогось не вміли. Тому не можна відкинути ці 25 років як непотрібний час. Але незалежну державу ми маємо твердо і необоротно.

– Як можна використати здобутий досвід?

– Усвідомлення того, до чого ми не дійшли, або яких помилок припустилися, і є тим позитивним стимулом до подальшої діяльності. Що погано, так це втрата наступництва. Візьміть, наприклад, Францію. Там є економічна рада Франції. Вона засідає у величезному палаці, неподалік гробниці Наполеона в центрі Парижа. Членами економічної ради Франції є всі колишні міністри і прем’єр-міністри. Ця інституція постійно і кваліфіковано працює над дослідженням стану держави, дає пропозиції уряду. За Конституцією уряд зобов’язаний письмово відповісти на ці пропозиції – чи він їх приймає, чи відхиляє. Такої необхідної речі в Україні не сталося. Ми мали багато міністрів, безліч керівників департаментів і навіть прем’єр-міністрів – де вони поділися, ми не знаємо. Я вважаю, що таку економічну раду України, в яку б увійшли всі колишні можновладці й інші розумні люди, які мали за спиною певний досвід, навіть на громадських засадах, конче треба створити.

– На чому сьогодні варто робити акцент, щоб Україна розвивалася й зростала?

– Безумовно, найбільш грізна проблема України сьогодні це війна з Росією. І так само лихою залишається економічний розлад держави. Про війну з Росією не говоритиму, бо згоден із більшістю. А от щодо економічного становища, то ми опинилися на самому дні, і з цим потрібно щось робити. Я вважаю, що є єдина галузь, яка нам гарантує швидке економічне зростання, це сільське господарство, харчова і переробна промисловість. Більш сприятливої комбінації врожайних земель, доброго клімату, добрих вод і тисячолітнього рільничого досвіду немає ніде у світі. Ця земля і оте все разом – як висококваліфіковане підприємство. Врожай, який збирають в Україні, найбільш багатий за біологічною цінністю. Найкращим доказом цьому є краса української жінки. Розвиток легкої промисловості в Україні – також одна з перспективних галузей нашого розвитку.

– Як ви ставитесь до теперішньої влади?

– Позитивно. Я вважаю, що влада – обрана – має пропрацювати визначений їй строк. Тобто я проти дочасних виборів Верховної Ради і президента. Оцей, в українській природі, потяг до скидання керівника, якого ми обрали, має припинитися раз і назавжди. Всі обрані особи мають пропрацювати – і в центральній владі, і в місцевій – визначений їм час. А розмови про багатих і бідних, які часто виникають, ініціюються різноманітними хитрунами, а то й невдахами.

Дар’я Панченко, “Український інтерес”

Comments are closed.