Через 70 років в очах земляків реабілітовано ім’я місцевого повстанця на прізвисько Довбуш

Через 70 років в очах земляків реабілітовано ім’я місцевого повстанця на прізвисько Довбуш, родина якого весь цей час жила з відчуттям смертного гріха і загального осуду.

Український повстанець на псевдо «Грек» і «Сірий» був родом із села Базниківка Бережанського району. У свої 27 років став районовим провідником пропаганди ОУН, виховником молоді. Загинув у 1948-му. «Убили свої» – цей вирок довгі роки тяжів не лише над рідними Івана Дубчака, а й над усією історією визвольних змагань за волю України. Таке переповідали чи не в кожному галицькому, волинському, карпатському селі про своїх земляків, яким довелося жити, боротися і скласти голови в епоху розгулу НКВД. Сумніви в багатьох випадках є ще й зараз.

Доля Івана Дубчака перестала бути «білою плямою» на тлі складних подій в Україні післявоєнного часу 1946–1948 років завдяки документальній книзі «Ми минемося, а спомин буде про нас… До історії повстанської боротьби на Бережанщині». Край сумнівам поклали документи з архівів управління СБУ в Тернопільській області та Служби безпеки ОУН. «Останні було знайдено 2014 року в лісі неподалік села Куропатники, що на Бережанщині, – розповідає автор книжки, заступник директора обласного центру охорони та наукових досліджень пам’яток культурної спадщини Людмила Строцень. – З цих джерел я дізналася, що Іван Дубчак загинув під час каральної операції НКВД 18 жовтня 1948 року в лісі біля села Базниківка. Загинув чесно, в бою, не зрадивши тих ідеалів, яким присягав і в яких переконував інших».

Важливо те, наголошує пані Людмила, що не тільки пролито світло на долю українського патріота Івана Дубчака, а й реабілітовано в очах земляків ім’я місцевого повстанця на прізвисько Довбуш, родина якого 70 років жила з відчуттям смертного гріха і загального осуду. Адже вважали, що саме Довбуш знищив Грека «через політичні ревнощі і кадрову конкуренцію».

Про Івана Дубчака пані Людмила вперше почула від місцевих бабусь наприкінці 90-х років. Молоді історики – Людмила та Богдан Строцені тоді були науковими співробітниками обласного краєзнавчого музею. Їх археологічно-етнографічний табір стояв біля хутора Соколиця. Богдан Степанович проводив археологічні розкопки, а Людмила Дмитрівна записувала від старожилів народні пісні. Її вразив глибокий історичний пісенний скарб, який відкривали зберігачки повстанського фольклору Марія Ткачик, Текля Шубка, Стефанія Бесага, Емілія Дубчак. Від них і дізналася, що автор частини цих пісень – політвиховник повстанського загону Іван Дубчак. Навчаючи місцевих дівчат пісень, він прагнув передати нащадкам правду про повстанські часи.

– На той час у моїх записниках вже був своєрідний повстанський співаник від Івана Дубчака, – каже Людмила Строцень. – Ось лише деякі назви: «Пусти мене, мати, до табору» – про «Пласт», «Мов олень, загнаний в болото» – про поразку Волинської групи Армії УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрія Тютюнника, «Чи чули ви, українці, такую новину» – про судовий процес польської влади над Василем Біласом і Дмитром Данилишиним у Львові 1932 року. З кожного рядка струменів біль за Україну, твердий намір боротьби і готовність прийняти смерть лицем до лиця, якщо настане така година. Тому я ще тоді засумнівалася в правдивості висновку «вбили свої» і як історик вирішила докопатися до істини.

Окремі з бабусь, які наспівували місцевий фольклор, у період активних дій УПА на теренах Бережанського району були зв’язковими. Їх спогади є канвою, на якій відтворено складні події української історії. Тут ціле сплетіння людських доль – підпільна діяльність Івана Дубчака тісно пов’язана із життям та боротьбою його побратимів, членів ОУН Михайла Демківа, Івана Гавдиди, Василя Бесаги, Василя Городецького, Івана Ковальчука, Івана Корчинського, Мирона Лотоцького.

Від першої археологічно-етнографічної експедиції подружжя Строценів на бережанські терени до виходу в світ документальної праці «Ми минемося, а спогад буде про нас» – відстань довжиною у 20 років. Не так вже й багато для історії, але наскільки важливо для відновлення історичної справедливості і чесного імені повстанських героїв!

Ганна МАКУХ, газета “Сільський господар плюс”.