«Добрий вечір тобі, пане господарю…», або українські різдвяні традиції

Історики вважають, що свято Різдва було запозичене християнами в язичників. Адже в багатьох стародавніх культурах, згадки про релігії яких дійшли до наших днів, святкувалося народження богів: у Давньому Єгипті — Осіріса, у Давній Греції — Діоніса, у Давньому Ірані — Мітри та ін. Ці свята відзначалися переважно в кінці грудня–на початку січня.

Із запровадженням християнства давні свята було переосмислено. Це дозволило деякою мірою зберегти язичницькі обряди в контексті нової віри. У X ст. Київська Русь теж стала християнською державою. Відтоді також і в Україні початок сонячного року перетворився на Різдво – день, коли відзначають народження Сина Божого. А язичницькі ритуали були замінені на молитви до Бога з проханнями добробуту та гарного врожаю. Залишилася також і традиція поминання предків, які в християнстві за свої добрі вчинки отримують вічне життя у Бога серед святих і праведників.

Православні святкують Різдво 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католики — 25 грудня за новим стилем. Але, оскільки офіційно визнане святом у нашій країні саме православне Різдво, візьмемо за основу цю дату.

Ввечері 6 січня в Україні починається святкування — це Святий Вечір з його традиційними пісними стравами та обрядами. Страв може бути дев’ять або дванадцять, в залежності від регіону. Традиція дванадцяти страв пояснюється тим, що число 12 — символ Сонця в язичницькій міфології. А в християнстві це символ апостолів Ісуса Христа. Ще є версія, що 12 страв відображають 12 місяців року. За таким святковим столом зазвичай збиралася вся сім’я.

В таких місцевостях України, як Покуття, Гуцульщина та Бойківщина, велике значення мав у Святвечір обряд із дідухом, що також зберігся ще з язичницьких часів. Дідух — це сніп вівса, який у Святий Вечір ставили на покуті господар і його старший син (якщо в родині не було синів, це робив сам господар). Дідух символізував діда — зачинателя роду, а також дух усіх предків. Під час перебування дідуха в хаті мали з’явитися всі душі померлих родичів, щоби повечеряти разом. Тому біля дідуха для покійників клали ложки, а на ніч поряд ставили поминальні страви — кутю або коливо.

Декілька слів про різдвяні страви у різних регіонах України:

  • На Галичині кутя зазвичай густа та щедро заправлена горіхами та маком.
  • На Волині кутя буває як густа, так і рідка. На різдвяному столі обов’язкові борщ із грибами та картопля в “мундирі”.
  • На Закарпатті подають пісні деруни та “галамбець” (так називають ковбаски, зроблені з кукурудзяної каші з підсмаженою цибулею).
  • На Луганщині вважають, що на різдвяному столі обов’язково мають бути пироги, а кутю варять із рису.

В принципі, кожна українська господиня може додати до куті все, що забажає. Головна умова — приготувати її смачною і в той же час, як то кажуть, “не передати куті меду”! 🙂

На Бойківщині вважалося, що як на Святий Вечір покласти під лаву чи стілланцюг або сокиру, це принесе щастя. Також були поширені обряди з вогнем та водою. Наприклад, обов’язково здійснювалося ритуальне миття у воді та обкурювання димом. В деяких селах Бойківщини навіть спалювали букове поліно.

Наступного дня, на Різдво, відбувалася служба в церкві та святковий обід, де вже можна було розговітися після передріздвяного посту і скуштувати страви з сала, печінки, ковбаси тощо. Після обіду починалося відвідування родичів та друзів з різноманітними розвагами. Одружені діти, як правило, навідувалися до батьків.

В день Різдва українці бажають усім щастя, здоров’я, просять вибачення, якщо чимось завинили перед членами родини та друзями.

Різдво

На Півдні України, зокрема в Одесі, до революції 1917 року була ще одна хороша різдвяна традиція: заможні люди відвідували притулки, робили подарунки бідним.

Вже 6 січня в деяких областях України починають ходити по домівках із колядками та щедрівками, вітають господарів та зичать їм злагоди й достатку. Однак, слід зазначити, щоколядування починається в різних регіонах України в різні дні: наприклад, на Покутті колядують уже на Святий Вечір, а на Гуцульщині — у день Різдва після закінчення Богослужіння. На Західному Поділлі колядування починається аж на другий день свят.

Найпопулярніші українські колядки та щедрівки — “Добрий вечір тобі, пане господарю”, “Нова радість стала, яка не бувала”, “Бог предвічний”, “По всьому світі стала новина” та, звичайно ж, “Щедрик, щедрик, щедрівочка”, що стала відомою в усьому світі завдяки обробцівидатного українського композитора Миколи Леонтовича. За кордоном її знають як “Carol of the Bells“.

Атрибутика колядування має свої відмінності в залежності від місцевості. На Сході зазвичай обходять хатиз восьмикутною зіркою, а на Заході нашої країни колядують із вертепом.

Колядницькі гурти складаються переважно з хлопців. Обирають отамана — дотепного, спритного парубка, який вміє гарно співати та якого в селі дуже поважають.

Кількість колядників та обрядові персонажі теж відмінні одне від одного в різних регіонах України.

Наприклад, на Волині до середини минулого століття були дуже популярні лялькові вертепні вистави. Також були поширені в цій місцевості й персонажі живого вертепу, як-от: пастухи, ангели, чорт, цар Ірод. Вони ходили від хати до хати й вітали всіх зі святом.

А гуцули на Різдво збирали гурт з 6-10 колядників, серед яких були також скрипаль та трембітар. Обирали ватажка — вибірцю. Вибірця, в свою чергу, призначав березу — того, хто веде спів. Обирали також “коня” — людину, яка вміла всіх звеселяти. Потім колядники брали з собою хрест та дзвіночки. Спочатку йшли до хати священника, а вже після цього — по всьому селу.

Наостанок ще трохи про живий вертеп: саме на Гуцульщині ця традиція збереглася найкраще. Маски, які використували парубки під час колядування, налічували до 20 персонажів, серед яких Василь, Маланка, Дід, Баба, Пан, Чумак. Одягалися так, щоб виконавця важко було впізнати.

Персонажі різдвяних масок пов’язані зі стародавнім ритуально-міфологічним світоглядом українців.

 

Всі ці традиції дуже цікаві й самобутні. Але чому майже всі вони описані в минулому часі? Тому що, на превеликий жаль, ми поступово втрачаємо їх. Що є цьому причиною: урбанізація, глобалізація.. а може, банальні лінощі? Як на мене, дуже прикро втрачати такі скарби. Тому я хочу звернутися насамперед до молодого покоління: коли ви з великих міст, у яких навчаєтесь або працюєте, приїжджаєте в села, звідки ви родом, знаходьте час та не лінуйтеся записувати рецепти різдвяних страв, фотографувати та знімати на відео, як співають ваші бабусі й дідусі (а може, навіть прабабусі та прадідусі, якщо вам настільки пощастило, що вони ще живі!). Ваші нащадки будуть вам щиро вдячні за те, що ви зберегли таку маленьку, але таку важливу часточку української культури — наші різдвяні традиції.

Дарина Дар

Коментарі вимкнені.