І четвертий раз усе було Ї!

Минулих вихідних, впродовж 6-8 травня, у Тернополі вчетверте відбувся мистецький фестиваль, присвячений тринадцятій літері русинської та української абеток – унікальній “Ї”.

Довкола свічечки-літери “Ї” грілися і знаходили світло шанувальники сучасної, передусім, української, а також польської, білоруської, російської, латвійської поезії та прози, музики, кіно.

“Щасливі голі люди” як літературний каталог травматичних досвідів
На фестиваль у Тернопіль письменники приїхали зі своїми новонародженими “дітищами” – з новою прозою чи збірками поезії, казок, перекладів etc. Зокрема, Катерина Бабкіна презентувала “Щасливих голих людей” – книгу “про курячі серця в Ханої, Ойстер Бар у Нью Йорку і початок травня в Одесі, книжка про смерть і війну, і про тих, хто пережив і вистояв, і тих, хто вірив, і тих, хто любив і віддавав, і хто брав і дякував або ні. Про тих, хто виріс, коли валився Радянський Союз”.

За словами авторки, її голі люди насправді не завжди щасливі, ця книга радше каталог травматичних досвідів, портрет часу. Її літературні герої – українці, які опиняються у різних місцях планети, коли щось ламало і відновлювало їхню свідомість, про тих, хто зараз формує нашу країну такою, як вона є. Довкола персонажів прив’язано чимало поколінь – від дідів і прадідів до 7-річних. На перший погляд “щасливі голі люди” переживають досвіди не зовсім сумісні з, власне, щастям. Це книжка про те, як дати собі раду із труднощами, примудряючись бути щасливим.

У Тернополі Бабкіна розповіла “stand-up comedy”-версію, чому її люди – голі: “Згідно з першим задумом, ця книжка повинна була називатися “Носи і кросівки”, як перше оповідання. Це гра слів від фрази “Носи кросівки”. Ця назва здавалася мені влучною, але в результаті переписки з моїм німецькомовним видавцем про попередній роман “Соню”, зокрема про труднощі перекладу. Я уявила аналогічну переписку щодо фрази “Носи і кросівки”, яка не перекладається і не пояснюється на жодну навіть з подібних слов’янських мов. Тому назва “Щасливі голі люди” стала тою, яку зрозуміють різними мовами правильно”.

На виступи Юрія Іздрика можна було потрапити у світловий день, ввечері і глибоко вночі. Тісно, жарко і весело було на зустрічі із ним у “Козі” в суботу, 7 травня. Тут відбулася презентація-дискусія книги “Summa”, створена в співавторстві з журналістом, літературним критиком Євгенією Нестерович, і поетичної збірки Ірини Цілик “Глибина різкості”.

О 2.00 ночі неділі відбувся виступ гурту “Drum Тиатр” – музичний проект Юрка Іздрика та Грицька Семенчука.

Фоззі у Тернополі “спалив всю кантору”
Фронтмен гурту “ТНМК” Олександр Сидоренко, більш відомий як Фоззі, в рамках фестивалю “Ї” розповів про свою п’яту книгу “Гупало Василь та п’ять з половиною пригод”, яка наразі чекає друку. У Файне місто митець приїхав не сам – із своєю собакою – лабрадором Елеонорою Бест Голден Юкрейн, яка у Тернополі побувала вперше:)
– Кажучи мовою гри у деберц, моє заняття літературою – це посторонка, адже основне – музика, – зазначив під час зустрічі із публікою “Ї-2016” Фоззі. – Як казав Жванецький, “Писать, как и писать, нужно тогда, когда ты не можешь этого не делать”. Певний час я намагався не писати, але на цей момент уже видав чотири книжки”.
“Гупало Василь та п’ять з половиною пригод” – це збірка казок про українського богатиря, створеного за протипом Василя Вірастюка. Ця збірка виникла з однієї пісні. “Якось на відпочинку я написав пісню про українського богатиря і при цьому уявляв Василя Вірастюка, який гупає ворогів булавою. Після цього написав йому смс: “Васю, уяви! Написав пісню, уявляючи тебе!”. В той час Вірастюк користувався новим телефоном і не мав мого номеру – оце він здивувався повідомленню!:), – розповів Олександр Сидоренко. – Одна з ідей щодо екранізації цього літературного героя полягала у тому, щоб зробити його злісним блогером. Втім ми подумали, що це буде поганою кармою для пісні, у якій приспів виконують діти (усміхається – ред.). Натомість створили історію, наче Василь Гупало існував завжди. Коли я написав першу казку про цього богатиря, вона отримала шалену кількість лайків – 18 чи 19. Зрозумів, що час витрачено даремно. Але ми, харківські бариги, просто так не відступаємося! Минулого літа в Карпатах на весіллі людини, яка має певне відношення до Тернополя, я написав казку. Потім дев’ять місяців чекав, поки мультиплікатор Сашко Даниленко в Америці намалює ілюстрації до неї. І от зараз вже готова до друку книжка “Гупало Василь та п’ять з половиною пригод”. На підтвердження цього факту Фоззі зачитав одну з казок цієї збірки.

Шалено, дико, зухвало поводилися шанувальники гурту Сергія Жадана “Собаки в космосі” під час виступу на сцені Тернопільського драмтеатру. Цікаво, як ніхто не провалився в оркестрову яму під час велелюдних танців над нею? Відрадно, що меломани прийшли на концерт в Тернополі із знанням слів об’ємних пісень, написаних Сергієм Жаданом.
Василь Шкляр розповів про роботу над новою книгою, де будуть зосереджені історичні події на тлі Тернопільщини. “Зараз я живу в 47-му році”, – сказав Василь Шкляр.

“Хедлайнером” поетичного марафону став славнозвісний підскарбій “БУ-БА-БУ” Олександр Ірванець, який у Тернополі 18 376 раз прочитав свій вірш “Травнева балада”:)

Як певний символ нинішніх стосунків України з Росією був виступ поета, літературного критика, патрона сучасної російської літератури Дмітрія Кузьміна. Такий же дивний, як і ті стосунки. Дмітрій народився в Москві, але емігрував у Латвію. За матеріалами “Вікіпедії”, відрахований з філологічного факультету Московського державного університету, але інший виш таки закінчив, став кандидатом філологічних наук. Кузьмін, зокрема, був ініціатором видання творів Жадана російською в Росії. Під час свого творчого вечора у Терополі Дмітрій розповів про взаємодію української і російської літератур, про становище сучасних російських письменників, зачитав власні тексти.

А от між білорусами і українцями жодних непорозумінь – справжня любов. «Пісні білоруських жидобандерівців» Леонарда Коена, Сержа Гензбура, Андрея Хадановіча і Сергій Прилуцький в Тернополі сприймалися дуже тепло і щиро. Перекладача ніхто не потребував. Дехто зауважував, що білорусів-митців, може, не так відверто люблять у їхній рідній країні, ніж українці.

Було чимало інших цікавезних заходів, над якими довго трудилися кілька молодих хлопців і одна дівчина. Пишу і не можу спинитися ділитися приємними враженнями від побаченого і почутого. Залишу дещо для наступних публікацій на “Погляді“.

На завершення мушу вказати на прикрість, яку не можу обійти: за підсумками трьох днів “Ї-2016”, культура поведінки тернопільської публіки таки змушувала шарітися… від сорому. Дехто з фестивальних “фотографів” кросом перебігав усі притомні рамки етики: одні просто на сцені робили селфі з Жаданом під час його виступу, солістка Vivienne Mort мало не вдарила іншого знимкаря, який аж надто наблизився до неї зі своєю люфою, треті видиралися на колонки, а найчастіше ходили натовпами по сцені під час виступів музикантів – люди, це вже перебор, гітарний перебор. Сподіваюся, наступного року таких прикрощів не буде…
Ірина Юрко.
Фото автора.