Тернопілля, яке ми втрачаємо

«Де старенький замок помочі благав…»

Шурхіт криноліну, вишукані дами в пишних сукенках, галантні кавалери, ледь чутна мелодія вальсу, передзвін бокалів і шабель… Чимало таємниць і легенд можуть розповісти давні мури Бережанського замку. Поки що… Бо невблаганні дощ, сніг, вітер і сонце, а ще – звичайна байдужість держави перетворюють історію на попіл.

 

Під павутиною часу

«Вельможний пан Микола Синявський, воєвода Руський, гетьман війська, староста галицький та коломийський спорудив цей замок з тесаного каменю власним коштом на похвалу Всемогутньому Богові і на оборону вірних християн року 1554» – так гласив колись надпис над в’їзною брамою твердині. А почалося будівництво в далекому 1534 році, аби оборонити Бережани – родове містечко Синявських від нападу загарбників.

Відтак постала величезна кам’яна споруда п’ятикутної форми з чотирма вежами у ренесансному стилі. При цьому замок звели не на узвишші, а між двома рукавами річки Золота Липа. З двох боків його охороняли вали, а з третього – непрохідне болото.

То був потужний оборонний і житловий комплекс, де розташовувалися як бастіони й арсенал, так і з десяток парадних залів, кожна з яких мала власну назву. Стіни будівлі прикрашали картини й портрети, неймовірна ліпнина й оздоба. Для комфортного життя створили всі умови, у твердині були навіть два стаціонарних туалети. Багато разів бережанський замок підтверджував свою обороноздатність.

Одночасно із захисними мурами на подвір’ї звели каплицю, усипальницю Синявських. Тут до початку Другої світової війни зберігалися саркофаги, різьблені з каменю майстрами Генрихом Горстом та Яном Пфістером. Нині каплиця на реставрації, а саркофаги – у Краківському Вавелі.

Замок відвідував російський цар Петро І, який був дуже вражений розкішшю та красою споруди. Одного зі скульпторів він забрав із собою і той невдовзі звів Царське село. За легендою, Петро І захотів посеред літа проїхатися на санчатах від замку до села Рай, а це добрих три кілометри. Аби показати, що Микола Синявський може все, бережанський власник наказав за ніч засипати дорогу сіллю з соломою, і наступного дня здійснив мрію російського володаря.

 

Від твердині – до казарм і пивозаводу

Занепад замку почався зі згасанням роду Синявських. Коли померли всі нащадки, то твердиня перейшла у руки Чарторийських, згодом – Любомирських, далі – Потоцьких… І перестала бути головною резиденцією, адже ці магнати були дуже багатими й мали чимало інших маєтностей.

Не менш трагічною сторінкою в історії твердині став перший поділ Польщі, за яким Бережанщина опинилася під владою Австрії. Цісарська армія, яка квартирувала в споруді, по-варварськи поставилася до пам’ятки: солдати стріляли по стінах замку й костелу, з полотен шили мішки, рубали шаблюками саркофаги, майно з каплиці відправили до Львова на переплавку… Часто заходили до замку й прості бережанці, які начувшись про багатства роду Синявських, копирсалися у похованнях, аби знайти якісь прикраси. Додому несли все, що погано лежало. А на початку ХІХ століття тут влаштували пивоварню, зберігали хміль, від чого стіни поступово руйнувалися.

Зрештою, не витримавши таких знущань над замком, Станіслав Потоцький вкладає чимало коштів для реставрації і надгробків, і каплиці. Хотів ще й твердиню повернути до нормального вигляду, однак не встиг, помер.

 

Недоруйноване війнами нищать час

Лихоліття ХХ століття перетворило «Східний Вавель» на руїну. Те, що не встигли поламати, розбити австрійські війська, довершили їх наступники – спершу російські артилеристи, а згодом – червона армія. Відступаючи, радянські воїни підірвали пороховий склад, який розміщувався на території замку. Чотиристолітні мури такого не витримали…

Спеціалісти інституту «Укрзахідпроектреставрація» уже виконали проектні роботи щодо відновлення твердині, реставрується замковий костел Святої Трійці, з сотень деталей відновлюють фігури, оздоблення, ліпнину. У залах планують відкрити музей, формують експозиції. Та все це тримається на ентузіастах, допомоги з боку держави практично немає. Сюди все частіше навідуються туристи, які б могли приносити чималі кошти. Мандрівників приваблює історія, але ж у Бережанах погано розвинена інфраструктура, тож навіть переночувати нема де. І якщо у найближчі роки не прийде інвестор, який би вже нині-завтра вклав мільйони в Бережанський замок, природа довершить почате людьми й доруйнує нашу історію, нашу пам’ять, нашу гордість…

Катерина НОВІЦЬКА, газета “Свобода”