Велопотяг, подорож на квадроциклі, град розміром у вишню – екстремальний відпочинок сімейства Удич

На вулиці літо і кожен з нас пробує провести свій відпочинок по особливому. Когось манять дорогі курорти, когось очікує «зелене» море, а хтось вирушає в екстремальну подорож.  Про сімейну подорож Гуцульщиною та Покуттям за маршрутом: Яремче, Ворохта, Верховинна, Косів, Коломия і назад, розповів «Погляду» Олег Удич.

Цього року сімейство Удичів (чоловік Олег, дружина Зоряна, восьмирічна донечка Мар’яна та п’ятирічна Соломія) вибрали екстремальний відпочок.

–          Діти дуже чекали цієї мандрівки, оскільки пам’ятали емоції з минулого року (після пластового табору, ми їздили на один день в Яремче), – розповідає Олег.  – Тому ми цьогоріч вирішили дати їм більше, розширивши географію мандрівки.

Розпочали свою подорож з Яремче на велосипедах.

–          Нам зробили велопотяг, – ділиться враженнями Олег. – Дитячий велосипед, який не має переднього колеса,  рамою прикріпили під сідло дорослого велосипеда.  Я їхав на звичайному велосипеді і тягнув за собою такий собі напівпричіп, де Мар’яна  теж крутила педалі і трималась за кермо. Для Соломії запропонували кріселко.

Три години каталось сімейство околицями міста.

–          Найцікавіше те, що люди озирались і фотографували нас з таким незвичним велотранспортом.

Зупинялись Удичі в приватних садибах. Вразила їх гостинність людей.

– Це є дешевше та набагато приємніше – спілкуватися з господарями хатинок, ніж з адміністраторами готелів, – каже Олег.

У Ворохті сім’я замовила тур на квадроциклах, що призначені для їзди в горах. Діти були в захопленні вже навіть від одного їхнього вигляду, – розповідає чоловік.  – Нам запропонували двохгодинний тур та вибір складності. Ми обрали найскладнішу подорож.

– Але катанням це назвати неможна. Коли почалось реальне роздоріжжя, то ями тут сягали глибини мало не до колін та ще й заповненні рідким болоттям з часів динозаврів. Швидкість  10-15 км за годину. Ми «літали» по лісі, – каже Олег . – Були два випадки коли ставало страшно бо ми ледь не злетіли при поворотах.

Удичі мали три перевали. Під час одного з перевалів можна було помітити верхівку Говерли. Повернулись вони із заляпаними болотом руками, ногами та з неймовірними враженнями. І лиш тоді Олег зрозумів чому не дозволяють керувати квадроциклом жінкам.

–          Дуже велике напруження рук, ніг та переживання не тільки за себе, сім’ю, але й за дорогий квадроцикл.

Пропонували Удичам перевірити себе на так званій тарзанці, але це задоволення вони вирішили залишити на наступний рік.

–           Ми згодом її випробуємо. Нам розповіли, що на цьому атракціоні можна цілих 500 метрів летіти у вільному падінні. Назад в табір забирають автівкою.

Згодом родина Удичі мандрувала без надлишку екстриму, споікйно.

–          Ми приїхали у Верховину. Там жили в звичайному домашньому пансіонаті. Вражає контраст: ми проживали в двоповерховому дерев’яному будинку, зробленому спеціально для туристів, але дорогою, в центральній частині, люди живуть реально в гаражах. Які там умови, можна лиш здогадуватись. Це такі контрасти по яких помітно, як розвиваються Яремче та Верховинна, – говорить чоловік.

Побували Удичі і в музеї І.Франка в Криворівні, де дітям дозволили пограти на цимбалах.

–          А в ріг змогла подути тільки Соломійка – іншим не вдавалося. Досі не можемо зрозуміти, як їй це вдалося, – дивується Олег.

У Косові сім’я відвідала знаменитий ринок з продажу виробів народних умільців. Правда. на ринку продавалась не лише гуцульські товари, а й китайські. Також можна було знайти справді автентичні речі. За словами Олега, ціна їх вимірюється не однією тисячою гривень.

–           Але ціни на аналогічні товари в Карпатах, в порівнянні з тими, котрі продавали на фестивалі лемківської культури на Тернопіллі «Дзвони лемківщини», на 30-50% нижчі.

Свою подорож Удичі завершили  в музеї Писанки в Коломиї.

–          Діти всю дорогу перепитували, як це зайти в яйце і чи побачать вони там жовток чи білок. Коли ж ми туди таки потрапили, то мені найбільше сподобалась дряпанки. Дітям сподобались яйця нестандартного розміру: перепелині та страусині.

Подорож додому супроводжувалась зливою та градом.

–          Граду нападало близько 4 см.  Ми смусили з’їхати у кювет, щоб перечекати. Два рази град був розміром, як вишня, третій раз – менший. А рідна Тернопільщина нас зустріла гарною погодою.

Пропонуємо усім читачам «Погляду» поділитись своїми враженнями від відпочинку, написавши нам на електронну адресу  poglyad.ternopil@gmail.com

Розмовляла Надія Греса