Зі звалищ… на прилавки

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства планує залучити від Світового банку кредит у розмірі 100 мільйонів дол. для фінансування інфраструктурних проектів у межах національного проекту «Чисте місто», зокрема на будівництво сміттєпереробних заводів у десяти містах. Про це повідомляється на сайті міністерства з посиланням на підсумки зустрічі першого заступника міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Юрія Хіврича з представниками банку під час обговорення підготовки нової Стратегії партнерства Світового банку з Україною на період 2012—2015 років.

Нагадаємо, що проектом «Чисте місто» передбачено будівництво сміттєпереробних заводів або ліній з переробки твердих побутових відходів (папір, скло, пластик), які випускатимуть вторинну сировину та утилізуватимуть решту відходів. Заводи будуватимуться здебільшого за інвестиційні кошти. Сьогодні вже готова проектно-кошторисна документація для реалізації проекту в чотирьох містах: Вознесенськ (45 мільйонів гривень), Тернопіль (24 мільйони гривень), Чернівці (60 мільйонів гривень) та Івано-Франківськ (34 мільйони гривень). Добір решти шести міст ще триває.

Опитані «Днем» експерти схвалюють урядовий намір започаткувати переробку сміття, від якого країна ще трохи і почне задихатися. В усьому світі переробка сміття — прибутковий бізнес. В Україні ж уперто не помічають золота під ногами та продовжують засмічувати тоннами різного непотребу яри, річки, лісосмуги. «У Європі сміття не складують на полігонах, а забирають «із коліс» на переробку, — розповідає «Дню» голова Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко. — Наприклад, у Швеції переробляють 92% від усього обсягу побутових відходів. А середньостатистичний показник повної переробки сміття в Європі — 56%».

На думку експерта, є декілька варіантів роботи зі сміттям: спалення або ж переробка з подальшим виготовленням вторинних речей, наприклад пластмасових каналізаційних люків, які можуть стати аналогами залізним.

Від методу звичайного спалювання сміття в Європі вже відмовляються, розповідає Т. Тимочко, бо шкода від нього для довкілля та людини значна. Спалювання однієї тонни побутових відходів дає викид в атмосферу до восьми тисяч метрів кубічних шкідливих димових газів. «Із кожної тонни спаленого сміття утворюється 250—400 кілограмів шлаків, 50—100 кілограмів золи, яка також містить токсичні речовини. А самі гази (оксиди вуглецю, сірки, альгіди, діоксини) — надзвичайно шкідливі й токсичні речовини для організму людини», — зазначає Т. Тимочко і додає, що, наприклад, діоксин провокує виникнення злоякісних пухлин. Тож в Європі спеціальною директивою заборонили використання сміттєспалювальних заводів і перейшли на часткове спалювання відсортованого сміття. Крім того, європейських виробників побутової техніки змушують утилізувати стару техніку власного виробництва.

В Японії, розповідає «Дню» про практику роботи зі сміттям заступник директора Інституту проблем екології та енергозбереження, екс-голова Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів Сергій Єрмілов, немає територій для розташування сміттєвих полігонів. Тому в кожному мікрорайоні будують невеликий сміттєспалювальний завод закритого типу, в якому немає традиційної відвідної труби в повітря чи в воду. В Токіо, наприклад, працюють 20 таких заводів. На японських заводах застосовується плазмовий метод, за якого температура спалювання — майже 3000 градусів. Унаслідок дії високої температури сміття розкладається на чотири компоненти: технічна вода, металева крихта, гранули для будівництва та стиснутий газ для опалювання. До того ж, продовжує С. Єрмілов, у Японії дуже розвинута культура переробки та сортування сміття серед населення. Сміттєзбиральні компанії роздають людям пакети для різного виду сміття (скло, метал, пластик, тверді побутові відходи), які потім викидають у різні контейнери, і далі відбувається процес спалювання чи переробки. Існують також заводи, де спалювання відсортованого сміття — тільки один з виробничих етапів.

В Україні про всі ці технології чули, але втілювати в життя не поспішають і продовжують сприяти наростанню гір сміття.

Як зазначає Ю. Хіврич, щороку в Україні накопичується близько 50 мільйонів кубометрів побутових відходів, які складаються на майже 50 тисячах звалищ і полігонів. Із цієї кількості шість відсотків повністю вичерпали свій ресурс і тепер перевантажені, 22% не відповідають санітарним нормам. До того ж тільки із 70% території сміття вивозиться й утилізується.

Загалом же, за оцінками Т. Тимочко, в Україні переробляється два відсотки сміття, а спалюється — менше одного. Найбільше працюють зі сміттям у столиці. Із накопичених за рік близько 700 тисяч тонн сміття в Києві, за словами експерта, встигають переробити щонайбільше вісім відсотків. Але це цифра приблизна, бо ж немає єдиної структури, яка приймає та обліковує сміття. Основна частина вивозиться на «П’ятий полігон» і незначна — спалюється на сміттєспалювальному заводі «Енергія», пояснює вона. До речі, 2011 року київська влада планує реконструювати цей завод.

Т. Тимочко вважає, що Україні доцільно відмовитися від ідеології побудови старих та примітивних сміттєспалювальних заводів через їхню значну шкоду. Експерт радить запозичати японський досвід. За її підрахунками, один такий завод потужністю 100 тисяч тонн коштуватиме 70 мільйонів дол.

Натомість С. Єрмілов пропонує будувати сміттєспалювальні заводи закритого типу в містах із населенням понад один мільйон людей (вартістю 500 мільйонів дол.), а в середніх та малих містах — переробні.

Наталія БІЛОУСОВА, «День»