Отець Орест Павліський: «Працювати з молоддю – це привілей і відповідальність»

Молодь і Церква: скільки точок перетину на цій осі, і з кожним роком їх все більше. Якщо візуально порівнювати сьогодення з дев’яностими роками минулого століття, то Церква в Україні дійсно помолодшала. Молодь приходить до релігійного життя по-різному, дехто за внутрішнім покликом душі, декого до цього спонукають зовнішні обставини, але дороговказ на шляху до Церкви один – пошук істини. Навіть зовнішня привабливість і гармонія можуть збудити інтерес до храму, миттєве бажання зайти і подивитися стає першою сходинкою до глибшого осягнення заповідей Божих.

Окрім того, соціологи констатують, що майбутнє християнства в Європі перебуває під загрозою, оскільки більшість молодих людей не є віруючими. Зважаючи на це, у жовтні у Ватикані відбудеться Синод єпископів на тему: «Молодь, віра та розпізнавання покликання». Мета заходу – допомогти молодим людям пізнати і прийняти заклик до любові та життя у повноті. Ключовим моментом цього заходу буде намагання краще зрозуміти її становище, проблеми та очікування.

Вашій увазі пропонуємо розмову з головою молодіжної комісії Тернопільсько-Зборівської архиєпархії о. Орестом Павліським про молодь, проблеми і виклики, які повстають перед нею.

– Отче Оресте, як сталося, що ви займаєтесь душпастирством молоді, і що це значить для Вас?

– З волі Божої від 2000-го року я душпастирюю у катедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці міста Тернополя. З початку свого священицького служіння під проводом багатолітнього духовного наставника молоді отця-митрата Івана-Андрія Говери я працював у молодіжній комісії і це вважаю найважливішим пріоритетом свого душпастирського служіння. Довголітня праця з молоддю є вагомим надбанням і важливим досвідом, який сьогодні мені, як голові Молодіжної комісії Тернопільсько-Зборівської архиєпархії, допомагає йти в ногу із сучасним світом. Маю також за велику честь і дякую Всевишньому за своїх співпрацівників , які разом зі мною служать Богові і молоді.

– Як Вам працюється з молоддю?

– Працювати із сучасною молоддю – велике щастя. Молоді люди дуже вимогливі до себе і відповідно вимагають цього від інших, особливо тих, хто працює з ними, хто для них є авторитетом. Це дуже непроста місія, яка вимагає великої праці над собою. Тому слід завжди бути відвертим і щирим, бо молодь легко відчуває фальш і подвійні стандарти. Словом, працювати із сучасною молоддю – це великий привілей і велика відповідальність.

– Які сьогодні найактуальніші потреби у юних, та як їх задовольнити?

– Найважливіше – не втратити ціль життя, не зійти з доброї дороги, не загубитися у світі, який пропонує багато принад примарного щастя. Місія Церкви полягає у спрямуванні на справді вартісні ідеали, а їх ми черпаємо із життя і спасительної місії Ісуса Христа.

– Яких успіхів Ви досягли на цьому поприщі?

– Пишаюся тим, що за час моєї праці в молодіжній комісії виросло багато хлопців, які сьогодні навчаються у семінаріях, йдуть дорогою служіння Богові чи досягли вагомих успіхів у різних сферах, займають високі, навіть міністерські посади. Вони завжди пам’ятають, що стартом для них була молодіжна комісія, тож і нині залишаються вірними Церкві, є християнами з великої букви і правдивими українцями. Саме цим можу також пишатися.

– Що роблять молодіжна архиєпархіальна та патріарша комісії для того, аби душпастирство молоді було ефективним на всіх парафіях?

– У минулому році розпочався спеціальний курс МАПа (Молодіжний Апостолят Парафій) для священиків, які працюють з молоддю. Організатором курсу є патріарша комісія у справах молоді УГКЦ. Цей курс створений для священиків, аби допомогти зберегти сучасну молодь у Церкві, зрозуміти її мову, потреби, життєві пріоритети, а також запропонувати молоді християнські відповіді на питання, які ставить перед нею світ. При цьому отці мають можливість використовувати найновіші наукові дослідження, напрацювання психологів, молодіжних лідерів, фахівців різних сфер життєдіяльності людини. Це дуже ефективний досвід.

– Які чинники, на Вашу думку, заважають сучасній молоді пізнавати Бога?

– Завжди будь-яка людина має вибір: що робити, чим займатися, кого наслідувати. Завдання Церкви – виграти конкурентну боротьбу зі світом, аби якісно подати саме це вчення, заохочуючи молодь вибрати вчення Церкви, своєрідні навантаження, які у певній мірі обмежують свободу людини – піст, молитву, обов’язки. Якщо це подамо у правильному форматі, то заохотимо людей виконувати християнські обов’язки і дотримуватися заповідей Божих.

– Сьогодні легко бути християнином на парафії або з однодумцями, однак непросто бути християнином за способом власного життя, скажімо, в навчальному закладі, на вулиці, на дозвіллі. Як залишатися вірним своїм переконанням і не бути «білою вороною»?

– Бути самим собою. Не можемо боятись у вільній Україні висловлювати свої почуття, бути тим, ким ми є. Бути християнином, залишатися самим собою – це привілей. Ми не живемо в Америці чи в Європі, де панує принцип: те не можна, те заборонено. Нам можна все. Ми живемо на своїй рідній землі. І казати, що не можна, на мою думку, то неправильно. Ніхто нікого не заставляє. Я це спостерігаю біля катедри, коли йдуть молоді люди, зупиняються, повертаються в бік храму, роблять знак хреста і вклоняються. Ніхто ні на кого не дивиться і пальцем не показує. Навіть, коли йдуть компаніями, хтось іде далі, а хто вихований батьками правильно, знає, як поводитись і як залишатися самим собою. Тут слід сказати, що в багатьох аспектах недопрацьовує сім’я. Життя сьогодні непросте, але мати свої принципи, дотримуватись законів моралі, ким би ти не був – лікарем, священиком, робітником – важливо бути людиною. Ніхто нікого не змушує робити погані вчинки, диявол спокушає, але робить їх людина з власної волі. Так само вона виявляє свої почуття стосовно віровизнання. Тому не бачу потреби бути білою вороною. Я вважаю, хто робить правильно, робить гідні вчинки, а білими воронами нехай будуть ті, які живуть без Бога і не прагнуть Його пізнати.

– Як допомогти сучасній молоді відрізнити справді вічне, глибоке, цінне, що може стати фундаментом людського життя, від швидкоплинного і маловартісного?

– Допомога якраз полягає у спілкуванні з молодими людьми, у змозі передати свої знання, досвід, даючи їм можливість насправді торкнутися великих цінностей, повноцінно жити. Бо насправді багато з нас вчаться на особистих вчинках, будують життя, так би мовити, на власному фундаменті. Адже глибоке, вічне, цінне закарбовано в кожному з нас і тому воно таке надзвичайне. А скороминуче й маловартісне кожен також пізнає самотужки.

– Ще один виклик для сучасної молоді – еміграція. Коли молодь, на Вашу думку, прагнутиме жити і працювати в Україні?

– Найголовніше наше завдання – дати молодим людям можливість жити в Україні. Нехай їдуть вчитися за кордон, якщо хочуть, але обов’язково повертаються жити і працювати на Батьківщину. Еміграція рано чи пізно матиме місце в житі кожної людини, навіть у Євангелії сказано «що покине чоловік батька і матір і прийде до своєї жінки і будуть одним тілом». Тобто цей переїзд з одного місця на інше – нормальне явище. Але найголовніше, щоби люди залишалися вдома і розбудовували Україну. Позитивним прикладом тут є священики з нашої архиєпархії. Чимало з них мають блискучу зарубіжну освіту, але працюють вдома на рідних теренах. Сьогодні привілей – жити в Україні, а не виїжджати з неї. Якщо хтось має ілюзії, що за межами Вітчизни буде щасливий, то помиляється, бо якщо вдома не знайшов щастя, то й за кордоном його не буде.

– У жовтні відбуватиметься Синод єпископів «Молодь, віра та розпізнавання покликання». Наскільки молодіжна спільнота Тернопільсько-Зборівської архиєпархії причетна до цієї події?

– На рівні патріаршої молодіжної комісії відбуваються різні зустрічі. Зокрема у червні відбувся форум молоді у Львові, на якому були делегати нашої архиєпархії, які передали певні пропозиції та напрацювання. Цей Синод є доказом того, що Церква переживає за молодь, бореться за неї і готова робити все, аби забезпечити юних належною душпастирською опікою і зберегти стосунки Церкви з молоддю відвертими і щирими.

– Якби у Вас була можливість бути учасником синоду, яку тему дискусії запропонували б?

– Говорити треба про те, як вибрати з усього того, що пропонується молодій людині, життя у церковній спільноті, вміння бути самим собою, бути відповідальним. Молода людина сьогодні хоче якісного продукту. Вважаю, що якіснішого продукту, ніж Євангеліє, сьогодні у світі не існує. Видавалося б, що це дивно, але найсучасніші світові корпорації свою життєдіяльність, а, отже, і успіх, будують на основі Євангельського вчення.

– Недавно розпочався новий навчальний рік. Що можете порадити молодим людям, які приїхали до Тернополя на навчання, і змушені залишити свою церкву та спільноту?

– Не боятися, адже церква універсальна, вона, як мати, а священики, як батьки, готові прийняти усіх до своїх спільнот. У Тернополі працює наша комісія. Щопонеділка ми зустрічаємося з хлопцями і дівчатами з різних християнськими спільнот. Ми відкриті і радо готові співпрацювати з усіма.

– Розкажіть про найцікавіші молодіжні проекти, до яких можна долучитися…

– Протягом року ми залучаємо молодь до різних акцій та заходів – навчальних, пізнавальних, благодійних, мистецьких і кожен бажаючий може взяти участь у них, провести час зі своїми ровесниками, поділитися своїм досвідом, щось почерпнути для себе. Тож усіх будемо радо вітати у своїй спільноті.

– Дякую за змістовні відповіді.

розмовляла Надія ШПОДАРУНОК

Тернопільсько-Зборівська Архиєпархія УГКЦ