Спогади й майбутнє «Втраченого раю» покажуть у «Бункермузі»

Незабаром у тернопільській галереї «Бункермуз» відкриють виставку молодого художника Дениса Метеліна «Втрачений рай». У ній він розмірковує про події минулого та майбутнього, спільним знаменником яких є можливість раю та його втрата.

«Рай — це спокій, це розвиток, це природа, це приємні тягучі ностальгійні спогади… Частина цих робіт є репрезентацією мого бачення майбутнього. Я зображую час, коли людство втрачає свій спокій, свій рай. Події в моїй історії відбуваються в 2027 році та є прямою паралеллю до подій кількарічної давнини. Людство зіштовхується з результатом глобалізації та підпадає під владу штучного інтелекту. Якась частина людей залишилась вільною та незалежною. І світ захотів підпорядкувати їх», — йдеться у концепції виставки.

Я поспілкувалась із Денисом Метеліном, аби детальніше дізнатись про те, до чого готуватись ідучи на відкриття експозиції, та про його ставлення до глобального та часами локального.  

Довідково: Денис Метелін народився в 1994 році, виріс у Криму. Змалку малював, згодом зайнявся графіті. Відтак захоплення вуличним мистецтвом переросло у щось більше, ніж хобі. В 2011 році вступив у Кримське художнє училище ім. н. Самокиша. В березні 2014 року переїхав у Львів, де продовжує навчатись і творити. З 2016 року резидент галереї «Фарбований лис». Разом із іншими резидентами їздив різними містами України та створював мурали. Брав участь у багатьох виставках. Закінчив Львівський державний коледж декоративного та ужиткового мистецтва ім. І. Труша (відділення монументально-декоративного малярства). Експериментує з матеріалами та техніками.

— «Втрачений рай» пов’язаний з нашими подіями і локаціями. А роздуми про майбутнє у творах – це ваші застереження? Медитації? Чи що інше?

— Мені завжди було цікаво спостерігати за чимось великим, масштабним. Завжди любив бурі, коли вітер був такої сили, що ти ледь міг дихати, ми тоді робили собі крила з картону і сподівались, що зможемо злетіти. А після того, як сам опинився у вирі чогось масштабного, став цікавитись глобальними процесами в світі, особливо надихають такі люди як Ілон Маск й інші, котрі рухають прогрес, роблять нові й нові кроки в незвідане, відкривають для людства нові можливості. Сам Ілон вже багато разів казав про загрозу штучного інтелекту. Моє бачення майбутнього — це фантастична вигадка, яка спирається на сучасні теорії.

— І на продовження. Як гадаєте, сучасне мистецтво, що, як казав класик, на вістрі екстремуму, має говорити про щось, що на часі, ставати на певну позицію?

— Думаю, це персональний вибір кожного творця як людини. Для кожного є свій шлях самовираження: хтось малює квіти або «блудливих венер», хтось йде в політику або робить концептуальні речі. Думаю, насамперед, треба бути чесним самим з собою. Коли малюю, ніколи не задаю певної теми твору, просто творю на відчуттях. На полотні завжди видно, в якому стані перебуваю в той чи інший момент.

Мистецтво має йти попереду часу. Тільки той актуальний, хто бачить все на кілька кроків вперед. Наприклад, письменники- фантасти – багато з того, що вони описали, через десятиріччя стало реальним. Жуль Верн у «Двадцять тисяч льє під водою» передбачив винахід підводного човна, і таких прикладів безліч.

— Якщо повернутись до концепції виставки та фразу «Людство зіштовхується з результатом глобалізації». Чи може мистецтво зробити так, аби вплив глобалізації не позначався так по-тоталітарному?

— Мистецтво дуже часто це прикладна штука, згадати хоча б Мікеланджело – людину, котра виконувала бажання Папи або еліти, що має гроші. Мистецтво живе тоді, коли за нього платять. Ліпші зразки архітектури — це костели, церкви або палаци багатіїв, пізніше — це торгівельні центри, університети… Всяко потрібні гроші. Думаю, мистецтво вже давно стало слугою.

XIAOYI

— Якщо повернутись до загрози штучного інтелекту. То у своїх роботах пропонуєте спосіб, як не піддатись його владі?

— Ні, не пропоную, знову ж, це вибір кожного, кожен може робити те, що хоче. Може отримувати миттєву насолоду, або думати, працювати, розвиватись. Звісно, це більш ризикований шлях, але нагорода в процесі незрівнянно більша.

— Назва виставки «Втрачений рай» ніби програмує, що він таки буде втрачений. Чому вирішили обрати такий песимістичний прогноз?

— А він таки втрачений. Частина експозиції репрезентує події, що вже відбулись. У даному контексті це не прогноз, це констатація реальності. Рай — це місце. Рай — це спокій. Прийшов час і спокій було втрачено, місце також, тепер «ми» як ті, що були вигнані з раю, розійшлись по землі.

У тих роботах, які ви надіслали, досить багато сірого кольору. Чому так?

— То тільки частина полотен, і вони були створені в один період в 2015 році. Тоді я ще перебував під враженнями від  бурхливих подій 2014 року. В роботах серії «Вежа» хотілось знайти кінець тому всьому, якесь примирення. Тому в тих роботах немає боротьби – лиш спокій.

— Для деяких робіт, крім акрилу, використали аерозольні фарби. Розкажіть про мотивацію

— З тринадцяти років малюю на стінах – з того часу моїм улюбленим інструментом став балончик з фарбою, дуже мало інструментів, які можуть бути такі прості в використанні та дарувати таку насолоду від процесу. Розуміння, що балончиком можна малювати на полотні, прийшло лише з часом.

— Як ваш бекграунд як графіті-художника впливає на вас як станкового живописця?

— Я перестав бути станковим живописцем (сміється — А. З.). Для мене станковий живописець це хтось з століття XVIII — маститий художник з пензлем, і палітрою в руках. З того часу, як я покинув свій рідний Крим, а разом з ним і школу Самокиша, я все далі й далі віддалявся від поняття живописець. У Львові виховують художників. Живописець – людина, що змальовує реальність — копіїст. Художник – людина, що думає. Львівська освітня програма дуже відрізнялась від кримської: не було чітко поставлених завдань – роби що хоч, головне вміти то пояснити. Зрештою, для мене засіб перестав бути домінуючим – головним стало донести свою думку.

Запитувала Анна Золотнюк.

Ілюстрації надані Денисом Метеліном.

загрузка...

Comments are closed.