Чи знаєте ви, як читати класиків?

Хоча й назва книжки Ростислава Семціва «Як читати класиків» не запитання, а тема розповіді, все ж, якби то було запитання, то у книжці на нього є проста відповідь: із задоволенням.  

Щоправда, як і все позірно просте й універсальне, вона потребує пояснення. І власне це пояснення – як досягти читацького задоволення — займає понад 250 сторінок.

Для того, аби ввести в проблематику, автор спершу подає знадоби до читання. Розповідає, як знайти час для цього заняття; наводить аргументи на користь читання; зрештою, навіть мовить про те, що кожна книжка вимагає свого антуражу для повного занурення; радить не поспішати, особливо ж коли йдеться про хай-левел. А, ось, якщо читання «не йде», не варто зволікати із тим, аби дати спокій текстові, а тим більше не мучитись докорами про непрочитане, така-собі індульгенція, ага. Водночас тут ми натрапляємо на, так би мовити, зав’язку конфлікту – чому не можемо дочитати книжку – через те, що її рівень занадто низький чи високий? Якщо перший – з цим все ясно, якщо другий – то вам, власне, варто продовжити ознайомлюватись із «Як читати класиків». Бо саме про це – як дістатись до літературного Монблану без запаморочень та шкоди для здоров’я — вона й написана.  

Ростислав Семців розділяє читання на п’ять рівнів: легке, складне, важке, надважке та вдумливе, а бонус – креативне. Для чого? Аби поставитись до читання із розумінням, а до літератури не як до амальгами, а до речовини із різною густиною. Отже, натренувавшись на легкому, а ще здобувшись на потрібний базис, можна буде сягнути апогею, тобто читання такого, при якім вам не просто буде цікаво/смішно/страшно, а й прийде катарсис, разом із творчим перепроживанням та іншими бонусами, на штиб відчуття того, «як під нашими ногами стугонить і вібрує глибина сенсів».

Як і попередня книжка Ростислава Семціва «Як писали класики», ця написана дотепно. З тактильним відчуттям того, що автор й сам кайфує від книжок і їх читання. Якщо згадувати чи не найвідомішу фразу із «Ловця у житі» про те, що добрий письменник той, до котрого хочеться зателефонувати й поговорити, то тут добрий автор сам до тебе телефонує і радить, що тобі почитати.

Єдине: «Як читати класиків» — радше для тих, хто збирається засідати за читання, а для читачів зі стажем стане більше потвердженням того, до чого вони дійшли за роки практики. Проте резон читати чи бодай перегорнути книжку таки є. Вона вчить систематизувати інформацію (принаймні, для мене це стало посланням номер один). По-друге, автор збирає багато цікавої порівняльної інформації та наочно показує, як розвиваються певні сюжети в різних авторів; що впливає на популярність, з чого вона складається; чому ми вибираємо ту, а не іншу книжку.

На останок Ростислава Семціва подає орієнтовні списки, що можуть стати основою персонального переліку — так зекономите час на їхньому укладанні.

Завершу кількома цитатами, що врізались у пам’ять:

«Читання – це наш тип самотньої медитації, що потім обертається неймовірним імпульсом, жагою до спілкування».

«… ми тепер живемо в часи ренесансу. Раніше знецінені артефакти, як-от книжка, картина вдома, колоритний мурал на стіні будинку, яскрава, доладно висаджена клумба – вони повертаються в наші міста й наші свідомості».

«… чому один твір ми називаємо складнішим за інший? Чотири фактори, на мою думку, можуть схарактеризувати цю складність: чотири елементи можуть бути у творі простішими, складнішими чи й зовсім складними. Це світоглядний вплив, який чинить текст, його сюжет, а також ще щось, що я називаю суперсюжетом, та його форма».

«Підкорення автора смакам публіки, власне, й стає визначальною рисою масової літератури».   

«… масові жанри не просто експлуатують інтерес публіки до «жовтих» тем та інших непристойностей, а певною мірою здатні компенсувати чи й гасити деструктивні імпульси з глибин нашого єства».

«Детектив – це завжди змагання читача з геніальним персонажем, який веде розслідування».

«Шкільний курс літератури зараз пронизаний цим парадоксом: там повно книг, які ніхто добровільно не читатиме».

«Читання серйозного тексту, що ворушить гори життєвих проблем, має бути свідомим і добре підготованим кроком».

«Є тексти, в яких як вони написані значить більше, ніж про що вони».

«… вони не про поезію – вони самі поезія».

«Літературознавці — це колективний Гермес, якому випадає дешифрувати послання Пруста чи Кафки».

«Класичні тексти мають бути не засобом літературного виховання, а його метою  ультимативною ціллю розвитку вміння читати».

Анна Золотнюк.  

загрузка...

Comments are closed.