Неповторна борщівська вишивка відроджується у Тернополі (фото)

Понад двадцять майстринь відтворили деталі давніх борщівських вишиванок. Створене ними представили у тернопільському українському домі «Перемога».

Вишивальниць з різних точок Тернопільщини, Київщини, Івано-Франківщини, Львівщини, Чернівеччини та інших областей України, а також із Австрії, об’єднав Всеукраїнський проект «Відродження борщівської сорочки». Його учасниці відшивали зразки за схемами книжки Людмили та Олексія Покусінських «Борщівська народна сорочка».

— Борщівська вишиванка — поєднання оригінальних технік вишивання, світосприйняття і особливого бачення краси та стилю. У світі немає їй подібного, її пізнають завдяки рельєфним, густо зашитим візерункам, для яких використовують чорну вовняну нитку. Ця сорочка — візитівка не лише Тернопільщини, а й України. Сьогодні наше місто стало центром борщівської вишивки. Верхоплут, колодки, кафасор, битий — ці шви знову ожили завдяки майстриням-берегиням, — мовила авторка, кураторка та учасниця проекту Майя Юркевич.

Упорядниця схем проекту, майстриня художньої вишивки, викладачка Школи борщівської народної сорочки Вікторія Кривоніс каже, що такі заходи надихають, аби творити.

— Ми об’єднуємо наші зусилля задля високої мети — відродження борщівської сорочки, адже вона — коріння нашого народу, — переконана співрозмовниця.

Вікторія Кривоніс відтворила змережування — таким швом в давнину з’єднували деталі сорочки, а заразом і прикрашали її. Даніела Іванюш із Дрогобича під час проекту опанувала техніку «Колодки» і тепер має намір і собі вишити борщівську сорочку.

— Вирішила брати участь у проекті, почувши про нього на першій всеукраїнській вишивальній конференції «Верхоплут». До цього підштовхнула атмосфера творчості. Сподіваюсь, такий же сильний заряд енергії відчують ті, котрі прийдуть на виставку відшитих зразків борщівських сорочок, і маю надію, побачене надихне їх взяти в руки голку, — каже пані Даніела.

     Чи не всі учасниці «Відродження борщівської сорочки» мають великий вишивальницький досвід. Приміром, львів’янку Людмилу Банзулу до вишивки привчила бабуся. Останні десять років пані Людмила активно цікавиться цим рукоділлям, їздить по всій Україні на тематичні фестивалі, знайомиться з колегами та опановує нові техніки.

— Я родом із Бережанщини, тому борщівська вишивка мені близька і тепла. Працювати над зразком було легко, хоча братись було боязко — не раз чула, що це верхоплут — складна техніка. Але, як то кажуть, очі бояться, а руки роблять. Справді, це клопітка праця, що вимагає сконцентрованості та уваги: послідовність рухів треба виконати дуже точно, аби стібок правильно закручувався. Проте, коли входиш в ритм, все стає просто, — усміхається майстриня.

Жінки в родині Грицишин із Теребовлі люблять вишивати. У цьому проекті взяли участь мама Оксана та донька Наталія.

— По сусідству жила бабуся, вона збирала нас, ще малих, до купи, і ми разом вишивали та співали пісень — їй було веселіше, і нам, — пригадує Оксана Грицишин. — Інтерес до борщівської сорочки у мене віддавна: у вісімдесятих роках я навчалась у Борщові, тоді й звернула на нею увагу. В ті часи не було прийнято говорити про народну творчість. А ось коли вийшла книжка Покусінських, отримала нагоду дізнатись про такі сорочки більше, а тепер ще й відтворити зразки.

Борщівська вишивка приваблює Наталію Грицишин не тільки давньою історією, а естетичною складовою — майстрині подобаються об’ємні шви, що потребують перфектної праці.

На представлення відшитих зразків зібралося багато зацікавлених, у тому числі не лише з Тернополя. Одна з них — львів’янка Ольга Гут. Каже, давно цікавиться вишивкою, слідкує за тематичними подіями. Сама ж заопікується колекцією вишивок Мирослави Кот у Дрогобичі. Вважає: нині як ніколи важливо не тільки популяризувати вишивку, а й акцентувати на її локальних традиціях, збирачах, популяризаторах.

У Тернополі в українському домі «Перемога» відшиті полотна можна буде оглянути до 23 червня. Опісля проект представлять у Києві та інших містах України. Восени виставка  поїде до Відня.

Анна ЗОЛОТНЮК.

Фото авторки.