Тернополянка переклала китайських класиків українською

«Китайські вірші мають свою філософію, а кожен ієрогліф, як і слово, впливає на людину і має свою історію написання», – переконана тернопільська перекладачка Олена Гамурар. Недавно вийшла збірка китайської поезії «Мейхуа», український переклад якої здійснила Олена.

До книжки увійшли, зокрема, вірші Лі Бо, До Фу, Цень Шень, Ду Му, Юань Чжень, Лу Ю, китайські народні пісні.

Тож я поспілкувалась з Оленою про особливості китайської мови, нюанси її вивчення та деталі перекладу.

— Скільки часу вивчаєте китайську, що стало спонукою до її освоєння?

— За професією я перекладач з англійської. Китайську почала вивчати у вільний час чотири роки тому. Мені подобається ця мова – її звучання, естетика ієрогліфів. Під час їх написання я відпочиваю. Мені цікаво міркувати про те, що означає той чи інший ієрогліф, дізнаватися історію його виникнення.

Інтерес до цієї мови виник, коли почала займатися китайською гімнастикою ушу. Спочатку подобались назви рухів, команд та частин тіла на китайській мові, потім трапилась нагода почути вживу китайські пісні, і мені вони припали до душі.

— Які труднощі виникали під час опанування мови? Адже вона дуже відмінна від української

— Я налаштовувала себе на те, що мені треба вивчити китайську. Я дуже цілеспрямована, а це дуже допомагає в опануванні нового. У мене є мрія відвідати Китай, а для того, аби порозумітися там з місцевими, треба знати китайську, бо англійською вони у своїй рідній країні переважно розмовляють дуже рідко, тільки у випадку необхідності.

Спершу вивчала окремі слова, потім дивилася навчальні відео. У вивченні мені також дуже допомогла подруга з Китаю Айцзя Се, з якою спілкувались через Інтернет. Щоправда, нині контакт перервався, бо вона повернулася до Китаю, а там звичні для нас соціальні мережі заборонені. Від неї я дізналась більше про культуру китайців. Зокрема, про те, що їм імпонують люди, котрі дуже багато працюють. Китайці не розуміють, як то так, що, коли починаються багатоденні свята, всі українці відпочивають.

— Чим вам подобається китайська?

— Кожен з ієрогліфів красивий по-своєму. Є образно-смислові, які передають образ і зміст слова. Деякі ієрогліфи –  поєднання двох або трьох ієрогліфів, і їхнє значення складається із символічного тлумачення двох або трьох складових, які, сполучаючись в один ієрогліф, передають єдине значення. Майже за кожним таким символом є своя історія, у кожного — своя символічна суть. До речі, за одними підрахунками, існує більше 40 тисяч ієрогліфів, за іншими — більше 80 тисяч. Для читання газет та журналів, вистачає три-чотири тисячі.

— Китайська поезія одна із найдавніших національних поетичних традицій світу. У цього народу взагалі особливе ставлення до віршів… Чому ви взялися за переклад поезії?

— Спершу був просто інтерес до китайської поезії, краси слова, образів, фігур. «Золотим віком» китайської поезії називають час панування династії Тан. Тоді розвинулось багато жанрів, тем, образів. Уміння писати вірші стало одним із обов’язкових імператорських іспитів для охочих стати чиновником. У цей час творили близько двох тисяч поетів. Найвідоміші – Лі Бо  та Ду Фу. Перший — тонкий лірик, другий, як сказали б нині, представник критичного реалізму. У китайської поезії особлива енергетика. У ній багато пейзажної та інтимної лірики, віршів медитативного характеру, в яких поет занурюється у внутрішній світ через споглядання природи. Читаючи ці тексти, відриваєшся від суєти, відпочиваєш, заспокоюєшся, концентруєшся на своїх переживаннях, міркуєш про життя. У Тернополі практично немає поезії у перекладі з китайської на українську.

— А перекладаючи, відпочивали?

— Тоді, коли читала вже готовий переклад. А коли працювала над ним, то треба було міркувати над кожною фразою, бо перекласти буквально це не вихід. Приміром, у багатьох віршах Ду Фу пропущені займенники та іменники, є лише дієслова, прислівники. Таку поезію дуже важко перекладати, не маючи відповідних знань та розуміння конкретного контексту. А для розуміння історичних поезій, треба ще й знати різноманітні нюанси історії. Так само треба знайти й міфологію… Тому, працюючи на текстами «Мейхуа», послуговувалась багатьма довідковими джерелами.

На мою думку, слово має великий вплив на людину. Сила слова дуже велика. У Лі Бо є вірш, в якому він описує, як дивиться на себе в дзеркало та бачить сивину, дивується, чому ж вона з‘явилася. Коли перекладала його, мама помітила в мене першу одну-єдину сиву волосину…

— Чому вирішили назвати збірку «Мейхуа»?

— Так називають дику сливу, один із символів Китаю. У даоській філософії – це символ відродження. Вона також символізує незалежність, витривалість, надію, непохитність, гідність та волю. Дика слива цвіте в морози, коли ще лежить сніг, коли зима, як вважають китайці, закінчилася, а весна почалася. Мейхуа або муме витримує холодну погоду та сильні морози. Інші дерева починають цвісти вже після неї.

— Китайська поезія есенціально відрізняється від української, а, можливо, є й подібності?

— Звичайно, відмінні ритміка, сюжет, образи. Приміром, частий опис бамбукового лісу, плакучих верб, квіток – особливо популярні – дика слива, хризантема, орхідея. Для прикладу, для українського незрозумілими можуть бути такі фразеологізми, як «Скінчилася уся вода, гусак геть полетів, і кінець – ділу вінець». Це означає, що простих людей обібрали до нитки.

Що ж до спільного, то тут скоріше схожості в історичному досвіді. Китайці такий же багатостраждальний народ, як українці. В історії були численні зазіхання на їхні території, війни, перевороти. Приміром, Ду Фу перебував у дворічному полоні в генерала Ань Лушаня, який підняв бунт супроти імператора.  Вірші Ду Фу з ув’язнення здаються написаними про наш час. Бо нині багато українців потрапили в полон в результаті війни між олігархічними кланами Росії та України, між кремлівською Росією та українським і кримсько-татарським народом. Для того, аби підтримати їх, всі кошти від свого гонорару, після продажу книжок, передам на потреби політв’язнів Кремля. Нині їх більше шести десятків і вони потребують допомоги – фінансової, моральної. Тому закликаю ЗМІ, громадські організації, волонтерів і простих громадян Тернопілля та України не забувати цих людей і не бути байдужими до їх долі.

Анна Золотнюк.