“Будуємо чи руйнуємо? Або що після виборів робитимуть “районні ради”?” – кілька думок Петра Ландяка про нашу владу

Будівельник, який хоче звести будинок розуміє, що йому для цього потрібен проект будівництва.

Навіть дуже титулована фірма з кваліфікованими виконробами, майстрами, бригадирами та досвідченими будівельниками не ризикне розпочати будівництво без необхідних креслень.

Проект будинку розробляється на основі державних будівельних норм (ДБНів). Далі він підлягає експертизі. З самого початку робіт повинні вестись авторський і технічний нагляди.

Така процедура діє і в її потребі ніхто не сумнівається.

А як має формуватись держава (маю на увазі органи управління)? З чим має бути ув’язаний план її створення і функціонування?

Відповім. Таким документом, подібним, як державні будівельні норми в будівництві, є Конституція країни.

У 1996 році Україна, як незалежна країна, її отримала. Пам’ятаємо неспокійну та інтригуючу конституційну ніч 28 червня 1996 року.

Багато експертів, в тому числі й іноземних, прийняту тоді Конституцію називали достатньо збалансованою і демократичною, за своїми засадами.

Інша справа, як далі відбувалось наповнення нашої правової системи реальним змістом, тобто, які приймались закони для реалізації та розвитку ЗАСАД Конституції.

Поряд з цим нова Конституція мала один серйозний недолік. Основний документ країни не надав необхідних свобод місцевому самоврядуванню. Хоча на той час були визначені цілі управління на місцях, однак протягом майже 30 років періодично змінювались джерела і система фінансування власних повноважень і Ради не мали права формувати власні виконавчі органи. Тодішній президент Леонід Кучма, як головний ідеолог Конституції, замість виконкомів Рад створив районні та обласні державні адміністрації, які не давали можливості для нормального розвитку місцевого самоврядування. Тому на порядку денному, ще з 1996 року, стояло питання другого етапу конституційної реформи.

А що далі фактично відбувалось?

Українська влада після революції Гідності взялася за реформу, яку гучно назвала децентралізацією. Фактично, за скритим задумом влади – це була спроба централізувати владу. Чому?

Тому, що критерії створення об’єднаних територіальних громад (ОТГ) були такими, що під виглядом громад, фактично мали створювати зменшені райони, якими було б зручно управляти. Адже, згідно з першим планом такої “реформи” – Бережанський, Монастириський, Підгаєцький, Лановецький, Шумський райони мали бути перейменовані в громади. Частина інших районів, серед яких, для прикладу, Бучацький, Заліщицький, Зборівський, Кременецький мали бути поділені на дві “громади”. В більших за розміром районах, таких, як Борщівський і Гусятинський, мало бути створено по три “громади”. Називаю ці громади в лапках, бо в таких утвореннях засади місцевого самоврядування не можуть діяти! Та й тим більше центральна влада ніколи не вчила, як, з користю для людей, має працювати місцеве самоврядування.

У 2015 році перший план такої реорганізації наштовхнуся на опір місцевих впливових осіб, і Верховна Рада також мовчки блокувала таку “реформу”, яка відкривала шлях до узурпації влади Президентом України. Тоді Петро Порошенко прагнув в умовах парламентсько-президентського устрою в країні внести зміни до Конституції, внаслідок чого отримати можливість призначати Префектів і фактично відновити, вже в скритій формі, повне президентське правління. Чому такий висновок? Бо Префект отримував право накладати вето на рішення ОТГ і з допомогою Президента розпускати їхні органи влади. І тоді ставало зрозуміло, хто мав бути в “хаті господарем”.

Я переконаний, що не можуть злагоджено, як суб’єкти місцевого самоврядування, працювати утворення, під виглядом громади, в масштабах району чи навіть його половини. Тому, оцінюючи ситуацію в країні, виступав і є прибічником об’єднання максимум 5-7-ми сіл в об’єднані громади. При цьому, вважаю, що функції освіти та охорони здоров’я мають залишитись за державою. Місцеві органи влади можуть лише, як є сьогодні, дбати про матеріально-технічну базу цих закладів.

Що реально вийшло?

Ми в нашій області маємо ОТГ, які складаються з 25, 30 чи навіть 35 сіл. Є і такі, в які входять 3-4 села. Це сприймаю як нонсенс.

На практиці об’єднані територіальні громади формують відділи освіти з методологічними кабінетами, охорони здоров’я, відділи архітектури, земельних відносин. При цьому штати управління зростають, добрих спеціалістів явно бракує, а фонд оплати праці становить майже в усіх ОТГ приблизно 85-90 % від надходжень загального фонду їхніх бюджетів.

Теперішня центральна влада близько року тому спробувала впровадити напрацювання Петра Порошенка і внести зміни до Конституції України в частині впровадження інституту Префектів, але добре, що за їх висловом, закордонні партнери не дозволили це зробити!

А які рішення теперішня влада прийняла? Всі області України поділили на кілька частин і назвали їх районами.

В жовтні цього року провели вибори, а майже через місяць, в листопаді, “доганяли поїзд”, визначаючи Законом України – чим же мають ці “райони” (спеціально пишу в лапках) займатись???

Цікаво, яку мету ставили кандидати в депутати до районних рад, адже їх повноваження до виборів 25 жовтня не були виписані?!

Нагадую, що до сьогодні районні ради в рамках 17 районів нашої області виконували спільні завдання територіальних громад сіл і селищ. Районні ради мали на своєму балансі лікарні, поліклініки, заклади культури й спорту. І це було логічно. Інша справа, чи потрібно було скільки депутатів районних рад, чи не великими були управлінські штати і яка була від них користь. Це інші проблеми, які треба було розв’язувати.

Однак. Центральна влада, розпочавши “реформу”, до останнього не знала, куди передавати районні лікарні та інше нерухоме майно? Чи їх залишати в складі новостворених районів — чи передати громадам?

Вирішили таки передавати на баланси ОТГ.

В мене питання до влади: чи влада знає, що такі заклади охорони здоров’я, культури, спорту, освіти створювались цілим районом, часто і коштами області, а їх тепер безоплатно отримують лише окремі ОТГ?

Чи влада розуміє та оцінює, чи зможуть ОТГ достатньою мірою фінансувати ці заклади? І останнє: а взагалі чим тоді будуть займатись райони, які не будуть мати на своєму балансі спільного майна територіальних громад, як визначено нашою Конституцією?

В мене питання: ми можемо нарешті щось будувати, чи наша влада діє за принципом, а після нас хоч потоп…

Голова громадської організації «Українська народна варта» Петро Ландяк