Німецький цвинтар під тернопільською міською радою впливає на роботу…
З роками у житті тернополян відбуваються зміни. От тільки не змінюються закиди і звинувачення на адресу міської влади, що та ніяк не може навести порядок у місті. А останнім часом у стінах міської ради взагалі творяться «дива»: рішення на сесії приймаються непрозоро. Землі, які перебувають у комунальній власності, перепродуються за безцінь у приватну. Більше того, хоч офіційно ніде не зазначено, але зараз вже самі депутати озвучують «вартість» піднятої руки на сесії. З цього приводу навіть подейкують, що на міську раду навели пороби. І це при тому, що перед кожною новою каденцією депутатів і сесійну залу кроплять свяченою водою священики різних конфесій…
Крізь призму минулого
Але, можливо, надто дивна поведінка депутатів міської ради певною мірою пов’язана з історичними подіями, які мали місце в Тернополі під час Другої світової війни. Мова йде про наслідки штурму після бойових операцій військових частин по визволенню міста і запеклих боїв, що велися у центрі. Адже у будинку на вул. Листопадовій, 3-а, під час війни знаходився німецький шпиталь. І померлих воїнів ховали у дворі будинку. Цвинтар тягнувся аж до двору будинку, що на Замковій, 3-а. Він знаходиться у безпосередній близькості до приміщення Тернопільської міської ради, яка межує зі згаданим будинком на Листопадовій. Загалом у воєнні часи оточений у місті фашистський гарнізон із рештків чотирьох німецьких дивізій і ряду окремих частин загальною чисельністю 16 000 чоловік був повністю знищений. Про вбитих не дбали, їх ховали, через брак місця, де попало. Кістки німецьких солдатів донині лежать під землею у дворах, вулицях та під асфальтовим покриттям.
Як писала свого часу архівознавець, публіцист та член Всеукраїнської спілки краєзнавців Любомира Бойцун з приводу подій тих років, у Другій світовій зіткнулися дві сили, однаково людиноненависницькі: Гітлер і Сталін – дві іпостасі зла. Тому не цінувалося ні людське життя, ні культурні надбання, ні історичні пам’ятки. Нищилося все. Скупі рядки документів розповідають про бої, які точилися за місто. Штурм Тернополя почався 31 березня 1944 року після масованої артпідготовки і авіаобробки. Найбільше дісталося центральній частині міста. Ось фрагменти із документів про бої за замок і будинки неподалік від нього, у яких описано точність і жорстокість тих подій: «Знову спочатку прицільний артобстріл, а потім – вогонь: у темряві підтягнули дві бочки з бензином, пробили отвори, у підвал залили бензин і підпалили. Вогонь знищив повністю німецький гарнізон із 50 вояків. А три– та чотириповерхові будинки були просто підірвані. Гарнізон, що там перебував, був похований під їх уламками.
Ще один уривок власне про бій за Старий замок: „Останній опорний пункт противника – замок. У замку було багато підвалів, тунелів, що з’єднували костел, гімназію і казарми. Гарнізон замку налічував до 300 осіб. У найнижчому підвалі розмістився госпіталь. У підвалах замку було декілька ґрунтових колодязів. Для штурму спочатку була використана важка артилерія у взаємодії з бойовими порядками піхоти. А потім створено групи з 3-5 бійців, до яких входили сапери, хіміки та автоматники. Ці групи підповзали до амбразур: сапери підривали, хіміки заливали самозаймистою рідиною, а автоматники прикривали їх вогнем. Усе навколо палало. Після дев’ятиденного бою замок був узятий. Навколишні будівлі підірвали сапери“.
Після війни з’явилася постанова про впорядкування захоронень, але вона торкнулися, в основному, тих могил радянських солдатів, які були поховані в різних місцях по місту. Останки були перенесені у Братську могилу Микулинецького цвинтаря.
– Зараз змінена конфігурація розташування будинків, а тому неможливо з точністю стверджувати, де саме лежать загиблі, – каже пані Любомира. – Багато поховано воїнів як з однієї сторони, так і з іншої у дворах і городах людей, на подвір’ях біля будівель. Їх вже не встановиш. Недарма говорять, що війна закінчується тоді, коли похований останній солдат. Але… Наприклад, одна із тернополянок ще змалку пам’ятає, що німецькі солдати поховані у дворі на вулиці За Рудкою. Жінка зверталася і в Києві у Німецьке Посольство, і в нас до тих представників, хто цим питанням займається. Проте донині нікому немає до цього справи.
У квітні цього року минула 63-я річниця звільнення міста Тернополя та області від нацистських загарбників. До цієї дати в обласному державному архіві було зібрано документальну виставку „І час не лікує пам’ять“. Документи, виставлені в експозиції, охоплюють період німецької окупації (1941-1944 рр.), бойових дій за визволення міста та відбудову народного господарства і відновлення роботи органів місцевої влади у 1944-1945 роках.
Архівні документи зберігають одну із найтрагічніших сторінок історії нашого краю, дають можливість оцінити ті важкі випробування наших краян, зусиллями яких відродилося наше місто, постало із руїн та попелу.
З приводу перепоховань кісток покійних воїнів минулого року в облдержадміністрації відбулося засідання обласної комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій. Під час цього засідання обговорювалося питання про надання дозволу Німецькій Народній спілці на пошук останків загиблих під час війни німців у ймовірних місцях їхнього поховання. І було досягнуто домовленості про проведення пошуку німецьких військовослужбовців. При цьому представники нашої влади виходили з того, що між урядами України і Федеративної Республіки Німеччини укладено Міжнародну угоду про догляд за могилами воїнів ФРН і України. Втім, погодження на пошук загиблих військовослужбовців надано за кількох умов, які поставили представники міської ради. Для того, щоб розпочати розкопки, приватна українська фірма, яка представляє німецьку сторону, повинна вказати чітко місця, у яких планується проводити пошук, має отримати також усі дозвільні документи для того, щоб проводити земельні роботи у цих місцях, а також укласти угоду про відновлення тих територій, на яких будуть проводитися земельні роботи. І від терміну підготовки цих документів залежить те, коли розпочнуться пошукові роботи. Такі пошуки військовослужбовців мали б проводитися з метою їх подальшої ідентифікації та перепоховання на офіційному збірному цвинтарі у селі Попеличі Жовківського району Львівської області.
Завжди буде неспокій і непорозуміння біля тих, хто похований не на цвинтарі
Щоб дізнатися про те, чи взагалі можуть впливати на тернополян, котрі проживають чи працюють в установах, що знаходяться біля покійних воїнів, що захоронені не у відведених для цього місцях, ми звернулися за коментарем до відомого тернопільського астролога Івана Круп’яка.
– Фактично, земля таїть різні незрозумілості і таємниці, але все повинно мати своє місце, – каже Іван Степанович. – І людина після відходу за межу Вічності повинна спочивати у відведеному для цього місці. Тому в цілому світі цвинтарі – це спокійне і поважне місце для поховання людей. Сьогодні ніхто не веде статистики, але я читав, що і в Тернопільському районі знайшли кістки невідомих поховань і встановлювали, хто це. Також знаю, що люди у Почапинцях, Острові і в багатьох інших місцях на городах викопують кістки. А потім дивуються: звідки беруться привиди, ходять душі?.. Адже є межа між мертвими та живими, і не можна ходити по кістках. Отже, якщо хата або будинок збудовані на цвинтарі чи чиїсь могилі, людина може погано почуватися і при цьому сама не знатиме, від чого. З цього приводу можуть казати, що у цьому місці не така енергетика, а з часом виявляється, що там були поховання. Крім цього, якщо поруч таких поховань є установи або, не дай Боже, дошкільні заклади, завжди буде неспокій, непорозуміння… Тому якщо відомо місця, де знаходяться кістки німецьких воїнів, то їх потрібно похоронити з пошаною так, як годиться за християнським звичаєм. І домовитися, чи забере кістки невідомих воїнів німецька сторона, чи перепоховати їх на цвинтарі. А взагалі тернополянам, котрі знаходяться у безпосередній близькості до таких місць, потрібно частіше молитися за безіменні душі.
Іванна Мельник
Коментарі вимкнені.