Бережани – місто на берегах золотої липи

В мальовничій долині річки Золота Липа, за 46 км від її витоку розкинулося місто Бережани, районний центр Тернопільської області. Місто сполучене шосейними шляхами із Тернополем, Львовом, Івано-Франківськом, відстань по шосейній дорозі до Тернополя – 52 км, залізницею – 72 км.

Територіальна громада м. Бережани функціонує спільно із підпорядкованими селами Лісники та Рай. Місцевість багата історико-архітектурними пам’ятками, мальовничими ландшафтами, знаменними постаттями української історії, що проживали і творили на Бережанських теренах. Бережанці свято бережуть свою історію, примножують велич і славу старовинного міста.

Для бережанців та гостей нашого міста відкриті двері чотирьох музеїв, а зокрема:

· Краєзнавчий музей;

· Музей книги;

· Музей Богдана Лепкого;

· Музей сакрального мистецьва та історії церкви.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1508 від 17.11.2001 року створено Державний історико-архітектурний заповідник м. Бережани, як науково-дослідницька та культурно-просвітницька установа, що забезпечує вивчення, охорону, реставрацію і використання об’єктів культурної спадщини.

Ядром містобудівельної структури Бережан є Ринковий майдан з оточуючими кварталами. Ця планувальна структура виникла у 1530-34 роках і збереглася до наших днів. На території міської ради збереглися 9 пам’яток архітектури загальнодержавного значення та 65 пам’яток місцевого значення. Сьоме століття стоять і утверджуються на берегах Золотої Липи у вінку Опільських гір неповторні й старовинні Бережани.

Людей, які селилися тут, у ті далекі часи на березі річки, називали бережанами. Від цього, на думку деяких дослідників, і пішла назва міста. За звучанням вона також близька до українського слова «бережина», що означає «пологі береги річок із сіножатями». Саме з цим словом мовознавець М. Т. Янко пов’язує топонім Бережани. Незаперечним є одне: у назві міста — корінь «берег».

Бережанські краєвиди своєю мальовничою красою можуть змагатися з наймальовничішими куточками природи України. Із північної сторони до міста примикає великий став площею понад 300 га, дзеркало плеса якого розташоване вище центральних вулиць та майданів. Наші предки створили цю гідроспоруду, щоб регулювати рівень води у рукавах річки Золота Липа, що омиває розташований у низовині бережанський замок. А навколо — лісисті горби, або гори, як їх називають місцеві жителі. Вони доволі високі: Сторожиська вище рівня моря – 398 м, Звіринець —382м, а Яришків — 408 м. З якої б гори ви не дивилися на Бережани, око не стомиться від одноманітності.

Бережани входить до географічної зони Опілля, що є найвищою і найбільш розчленованою частиною Подільського плато. В основному територія району рівнинна, лише подекуди здіймаються високі пагорби, які поступово переходять у широкі долини. І тільки північніше Бережан, там, де проходить вододіл річок Золота Липа і Нараївка, гребенястим пасмом виділяється Подільська гряда. Тут — найвища точка Подільського плато, яка сягає 448 м над рівнем моря.

Природні умови сприятливі для розвитку сільського та лісового господарства. Ще в недалекому минулому Бережанщина славилася дубовими, ялиновими, ясеново-дубовими борами. Але в період іноземного поневолення краю вони були по-хижацьки знищені. У наш час проводиться велика робота по реконструкції малопродуктивних грабових лісів, які поступово замінюються дубово-ясеново-модриновими. Відновлюються і букові гаї, колись поширені на цій землі. Інтенсивно висаджуються дерева модрини європейської – продуктивної лісоутворюючої культури, яку почали культивувати тут ще в першій половині XIX ст. Закладено цілі гаї таких цінних порід, як чорний горіх та кримська сосна. Серед місцевих лісових «старожилів» добре почувають себе швидкоростучі дугласія зелена, дуб червоний, смерека карпатська. Всього в лісах району нараховується близько 200 деревних і чагарникових порід.

Досить різноманітний і тваринний світ Бережанщини. Дикі кабани, олені, козулі, лисиці — постійні мешканці тутешніх лісів, рідше зустрічається дикий кіт. Пташине царство представляють тетереви, рябчики, снігурі, кедрівки, фазани та ін. У річках багато риби (короп, карась, окунь, щука), водиться водяний щур. На полях живуть полівки, тхори, зайці, жайворонки, чорноголові вівсянки, є й горностаї, ласки. З ендемічних видів поширені подільський кіт, плямистий ховрашок, чагарникова полівка.

Околиці Бережан багаті корисними копалинами, особливо будівельними матеріалами. Відкритим способом у районі добувають вапняк, що служить добрим облицювальним матеріалом, а також застосовується для випалювання вапна. У промислових масштабах ведуться розробки піску, глини, каменю.

Клімат Бережан лагідний і досить вологий. В середньому щороку тут випадає 520-550 мм опадів. Найнижчу температуру повітря зафіксовано взимку – мінус 35 °С і найвищу в літку – плюс 36 °С. Найхолодніші дні – в січні, найтепліші – в липні. Зима, яку часто супроводжують відлиги, триває з другої декади грудня до середини лютого. Влітку практично не буває посух.

У глибину тисячоліть сягає неписана історія Бережан. Археологи виявили на території міста залишки трьох стоянок, що відносяться до доби пізнього палеоліту (38-11 тис років тому). Первісні люди селилися недалеко від ріки Золотої Липи, на її високих, залісених, сухих берегах. На місці однієї із стоянок, на схилі гори Звіринець виявлено залишки крем’яної майстерні давніх часів. Тут знайдено первісні знаряддя праці (різці, скребки, ножеподібні пластинки тощо) та велику кількість відходів від крем’яного виробництва — відщепів, пластинок, нуклеусів. Окремі крем’яні вироби траплялися і на місці стоянок у верхній течії Золотої Липи, на теперішній території цегельного заводу. Археологічні пам’ятки свідчать про те, що на території Бережан тривалий час існувало давньоруське поселення.

Бережани належать до найдавніших українських поселень. Перша письмова згадка про місто датується 1375 р. Спочатку це було звичайне село, привілеєм князя Владислава Опольського передане у власність бояринові Васькові Тептуховичу. В документах кінця XV ст. Бережани двічі згадуються як село, що належало Ганні а Литвинова. У 1530 р. польський король Сигізмунд І подарував його магнатові Миколі Сенявському, одночасно надавши йому статус міста і Магдебурзьке право.

Спершу Бережани займали невелику територію: ринковий майдан з кількома дотичними вуличками та передмістя Підзамче. Згодом виникло ще два передмістя: у 1570 р.- Містечко, а в 1584-му – Адамівка. Два століття Бережани належали магнатському родові Сенявських, який відзначався надзвичайною відданістю королям Речі Посполитої.

Не один раз місто зазнавало великих руйнувань і пожеж від розбійницьких нападів. Та, незважаючи на це, завдяки працьовитим рукам селян і ремісників воно росло і розвивалося. Так, уже наприкінці XVI ст. тут нараховувалося 413 дворів, проживало 2 тисячі чоловік. Оточуючі ліси давали дешевий будівельний матеріал: майже всі будинки у Бережанах були дерев’яними. В центрі стояла дерев’яна ратуша, навколо неї розміщувалися ремісничі майстерні, крамниці й будинки торговців.

На початку XVII ст. Бережани стають торговельно-ремісничим центром. Ремісництвом займалася більшість населення. Особливо поширеними тоді стали шевство, столярство, різьба по дереву. Частина міщан вела дрібну торгівлю, обробляла землю, прислуговувала в замку тощо.

Розвиткові Бережан як торговельного центру сприяло зручне географічне положення. Через місто проходив один із шляхів, що вели із західних країн у Причорномор’я. Тут торгували зерном, мукою, шкірами, медом, рибою, ремісничими виробами, зокрема гончарними і дерев’яними. Не дивно, що ще в 1530 р. Бережани отримали право на проведення раз на тиждень, у п’ятницю, торгу та двічі на рік — ярмарку. В 1667 р., згідно з королівським привілеєм, у місті відбувалися щорічно чотири великих та 16 малих ярмарків. Сюди привозили на продаж тканини, зброю, жіночі прикраси. Тут поступово почали селитися купці з найвіддаленіших куточків України та Польщі.

Економічне і культурне життя Бережан пожвавили і вірменські поселенці, які з’явилися тут у XV ст. Місто приваблювало знедолених чужинницькою навалою людей з далекої Вірменії своїми могутніми замковими мурами, що обіцяли спокій і безпеку, чудовими природними умовами, традиційною українською гостинністю, а також урядовими привілеями, наданими для розвитку торгівлі і ремесла. Вулиця, на якій упродовж десятиліть селилися вірмени, так і називалася – Вірменська. Значний відсоток населення Бережан становили євреї, які займалися переважно торгівлею.

У 1554 р. в Бережанах закінчується спорудження небаченого в цій окрузі кам’яного замку, який згодом – у 1570 р. та в першій чверті XVII ст.- було зміцнено й розбудовано. На відміну від інших твердинь він постав не на високій, неприступній горі, а в глибокій заболоченій річковій долині — на острові, утвореному двома рукавами Золотої Липи. Крім цих природних факторів, обороноздатність замку забезпечували глибокі рови з водою та високі вали.

У Бережанському замку відбилися, як зауважив відомий мистецтвознавець Г. Н. Логвин, ті великі зміни, які в середині XVI ст. утверджуються в замковій архітектурі. Вони проявилися насамперед у перетворенні замків із воєнно-оборонних споруд в оборонно-житлові. Еволюція ця торкнулася не тільки зовнішнього вигляду, а й планування. Так, у Бережанському замку по периметру двора зведено не оборонні мури, а житлові будинки, зовнішні стіни яких мають бійниці. Зверненими в бік дитинця фасадами з великими вікнами й вишуканими двоярусними відкритими аркадами-галереями вони нагадують італійські палаццо. У XVII ст. у східній частині замку вибудували багато прикрашений білокам’яною різьбою палац. За пишне оздоблення його порівнювали з краківським Вавелем. Під панськими покоями палацу знаходилися скромні приміщення для двірської челяді, залоги, гостей, а також склади. Разом з тим були й бойові башти, три з яких збереглися до наших днів. До замку вела оздоблена кам’яною різьбою в’їзна брама з перекидним ланцюговим мостом.

Цікавою пам’яткою середньовічної архітектури є замковий костьол. Незважаючи на змішання стилів, спричинене перебудовами, краса архітектурних ліній, гармонійне співвідношення форм, досконалість окремих деталей дають підстави віднести його до найкращих пам’яток костьольного зодчества, що збереглися на території області до наших днів. Центральна частина споруди із готичними стрілчастими склепінням та вікнами збудована одночасно із замком. Значно пізніше — у першій половині XVII ст.— до неї прибудовано дві ренесансові, з елементами барокко, каплиці, увінчані елегійними банями й альтанками. Виняткову мистецьку вартість мало внутрішнє оздоблення костьолу. До нас дійшли лише бароккові ліпні прикраси бані, західної каплиці і, частково, розписи та ліпна орнаментика над хорами. До шедеврів скульптурного мистецтва належали деякі мармурові надгробки та саркофаги власників замку. На жаль, вони теж майже повністю знищені. Зокрема, парний надгробок Миколи та Ієроніма Сенявських (1582 р.) роботи відомого майстра Генріха Горста, а також два надгробки та саркофаги, виконані у 1619-1636 рр. знаменитим скульптором Яном Пфістером. Вони являли собою кращі зразки тогочасної європейської пластики. Деякі бережанські скульптури експонуються у філіалі Львівської картинної галереї -«Олеському замку».

На початку XVII ст. Бережани стали своєрідним мистецьким центром, де проживало багато знаменитих майстрів. Ян Пфістер мав тут свою кам’яницю. У деяких джерелах його навіть називають «скульптором, міщанином бережанським».

Бережанський замок, як комплекс цивільної та культової архітектури,— винятковий витвір місцевих майстрів. Його зв’язок з вітчизняною архітектурою простежується і в плануванні споруди, і в її зовнішньому вигляді. Він вражав уяву сучасників, вражає він і нашу уяву. Із захопленням писав про нього у XVII ст. відомий мандрівник Ульріх фон Вердум, який уже бачив не одну величаву твердиню у Бельгії, Франції, Німеччині.

Середньовічні Бережани мали розвинену систему позазамкових укріплень. Місто оточували високі земляні вали з дубовим палісадом і глибоким ровом. Один з валів починався від бастіону, що знаходився недалеко від теперішнього кладовища, тягнувся до редуту, спорудженого поблизу монастиря бернардинів, і далі, берегом яру,- до річки, що омивала з одного боку замкові мури. Інший вал – південний – проходив уздовж дороги на Підгайці до великого бастіону з так званою Адамівською брамою. Доповнювали ці оборонні укріплення бастіони північного валу і равелін, який для прикриття замкових воріт збудували перед фортечною огорожею. До системи міських укріплень входила двоповерхова зброярня, споруджена в XVII ст. південніше замку. Поряд з нею стояли стайні, а трохи далі -мурована порохівня.

У XVII ст. у місті звели парафіяльний костьол, римсько-католицький монастир і дві церкви. Помічені талантом будівничих, вони стали визначними пам’ятками архітектури цієї епохи. Вирізняється з-поміж них парафіяльний костьол, збудований у 1620 р. в готичному стилі. Складений з тесаного каменю на високому пагорбі в центрі міста, він домінував над усіма навколишніми будівлями. Радує око досконалість і простота його ліній, особливо стрімкого даху й стрілчастих вікон. Поряд з костьолом — чотирикутна дзвіниця із стіжковим дахом. Стрільниці в костьольному мурі недвозначно вказують на його оборонне призначення. На жаль, зовсім недавно, на початку 80-х рр., більша частина муру була знесена. Бережанський костьол, свідчить про те, що на Поділлі готичний стиль у будівництві зберігався на три століття довше, ніж на Заході.

У 1683 р. до числа оборонних споруд міста долучився збудований під горою Сторожиська монастир бернардинів з Миколаївським костьолом. У 1742 р. його було оперезано міцним фортечним муром. Таким чином Бережани, крім замку, який захищав їх зі сходу, дістали надійний бастіон також із заходу й перетворилися в одне з найбільш обороноздатних міст краю.

До найцікавіших пам’яток дерев’яної архітектури Поділля належить споруджена в 1691 р. у передмісті Адамівка тридільна Миколаївська церква. Увагу привертає її баня – досить складної форми з двома заломами (нижнім прямокутним і верхнім гранчастим). Така форма бані рідко зустрічається в українській дерев’яній архітектурі. В оздобленні інтер’єра храму використано рослинні мотиви різьби по дереву.

Галерею визначних памяток архітектурної спадщини представляє церква Святої Трійці вкраплена в західному кварталі Ринкової площі. У 16-18 століттях була дерев’яною. Сучасна , змурована в 1768 році та реконструйована в кінці ХІХ ст., є головним храмом міста та пам’яткою національного значення. У церкві зберігаються образ Матері Божої Римської, подарований Папою Бережанам на початку 17 ст., та фрагмент мощей 1вана Хрестителя, привезений у місто в 1673 роц1.

У 1764 р. в Бережанах з’явилася ще одна споруда — Вірменська церква в стилі барокко. Від вулиці вона обведена муром. Тут же — каплиця з трьома аркадовими гніздами для дзвонів. Поруч — житловий будинок з мансардовим дахом на філяріях.

Серед пам’яток архітектури привертає увагу Троїцька церква. Ця еклектична — готично-ренесансова — споруда постала у першій половині XVII ст. З тих часів до нас дійшли лише фрагменти її давніх стін з характерними для середньовіччя підпорами. Церква не раз перебудовувалася, особливо у 1893-1903 рр., коли її прикрасили двома вежами й банею.

Зміцнення Бережан оборонними спорудами, перетворення їх у своєрідну фортецю не було випадковим у XVII ст. Місто, центр багатого хліборобського краю, часто ставало об’єктом зазіхань чужоземних загарбників, особливо татар, волохів і турків. Спустошливі набіги ординці здійснювали трьома шляхами: Волоським (через Волощину та Молдавію), Чорним та Кучманським (через Наддніпрянську Україну). Так, з вогнем пройшли вони Бережанами в 1615 р. Через п’ять років татарські розбійники знову з’явилися в околицях міста, де знищили кільканадцять сіл. Руйнівний похід було здійснено і в 1621 р., а в 1623-1624 рр. тут бешкетувала буджацька орда.

Бережанський замок відігравав неабияку роль в обороні Поділля від чужоземних зайд. Жодного разу нападники не змогли здобути його: захищаючи твердиню, люди відстоювали рідну землю. Не встояв замок лише у 1648 р. перед селянсько-козацькими загонами Богдана Хмельницького. Шляхта, вірячи в неприступність фортечних мурів, заховалася за ними від тих, кого кривдила віками. Але, зачувши запорізькі сурми, місцеві жителі повстали проти своїх гнобителів. І замок здобули козаки. Цьому сприяли заклики та універсали Б. Хмельницького, які поширювалися в Галичині посланцями гетьмана або ж принагідно купцями. Задокументовано, що десь на початку червня 1648 р. від Хмельницького вийшло сімдесят посланців на західноукраїнські землі. Вони підбурювали трудовий люд до бунтів і намовляли «насамперед палити міста». Одного з них було тоді заарештовано в Бережанах, інші діяли в сусідніх Підгайцях і Галичі. Ніякі зусилля шляхти, зокрема стягнення до Бережан значних військових сил, не могли стримати виступу міщан, які всіляко сприяли падінню замку.

Під час другого визвольного походу на західноукраїнські землі в 1649 р. селянсько-козацькі загони наприкінці липня знову пробували здобути замок, але облоги не тримали. Жорстокі бої точилися тільки в самому місті, тоді згоріли десятки будинків. Чимало жертв було з обох сторін. Після укладення Зборівського миру військо Хмельницького змушене було відступити.

Ще довгі роки Бережани залишалися ареною жорстоких боїв. У грудні того ж 1655 р., під час польсько-шведської війни, до стін міста підійшли шведські війська. Скуті кригою ріка та бо лото поставили захисників замку в безвихідне становище, і вони добровільно відкрили шведам ворота. Через двадцять років місто було сплюндроване загонами турецького паші Ібрагіма Шишмана, які зазнали серйозної поразки під Львовом. Подолавши муж ній опір бережанців, вороги вдерлися до міста й зруйнували його. Замку ж брати вони не наважилися і відійшли в напрямку Теребовлі. Та шлях їхній не був довгим: недалеко від Бережан ординців наздогнав сильний польський загін і розбив їх ущент. На початку XVIII ст. у Бережанському замку кілька разів побував вождь угорських повстанців Ф. Ракоці.

Події Північної війни привели до Бережан російського царя Петра І. Власник міста магнат Сенявський виступав у цій війні проти шведів і польського короля Станіслава Лещинського на боці іншого польського короля – Августа II та його союзника російського царя. У 1707 р. Петро І навідався сюди, їдучи до Жовкви для вироблення стратегічних планів боротьби проти ворога. Він оглянув замок, вивчив його обороноздатність. Мешкав Петро І у літньому мисливському палаці Сенявських у сусідньому з Бережанами селі Рай (тепер входить у межі міста). Палац зберігся до наших днів, оголошений пам’яткою архітектури. Російський цар був вражений архітектурною витонченістю будівлі розкішшю її внутрішніх прикрас. Каміни, гобелени, японська та китайська порцеляна- все це було таке незвичне для нього. У захопленні Петро був і від вікових лісів довкола вілли. Утім, куряву на райських дорогах здіймали своїми ногами не лише політичні постаті. Тут любили блукати в часи дозвілля історик Олександр Барвінський , етнограф і журналіст Зенон Кузеля, письменник Володимир Левицький, поети Богдан Лепкий, Маркіян Шашкевич та багато інших українських діячів науки та культури.

У 1772 р., після першого поділу Польщі, західноукраїнські землі відійшли до складу Австрійської імперії .

За новим адміністративним поділом 1781 р. Галичина ділилася на циркули (округи), а ті, в свою чергу,- на повіти. Центром одного з округів (їх на Тернопільщині було три) стали Бережани. Такий адміністративний поділ у краї зберігався в основному аж до 1867 р.

Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. архітектурно склався центральний майдан Бережан. Посередині чотирикутної, добре впорядкованої площі споруджено на дубових палях ратушу з високою годинниковою вежею. Згодом до ратуші добудовано крила, що утворили чотирикутник з невеличким внутрішнім двориком. Навколо площі з усіх боків вишикувалися ряди переважно триповерхових житлових будівель, унизу яких містилися крамниці, склади. Наприкінці XVIII ст. у місті всього нараховувалося 346 будинків.

Міщанські будинки XVIII – початку XIX ст. «з мансардами, порталами простої форми та ґанками на пухких колонах» (Г. Н. Логвин), з’єднаних аркадами, зламаними дахами, мальовничими східцями й підмурівками з дикого каменю, ще збереглися на вулицях Вірменській, С. Бандери.

В 1805 році до Бережан із Збаража перенесено гімназію, яка пізніше стала відомою на весь світ. Протягом кількох років гімназія містилася в приватних будинках, а потім – у ратуші, де займала весь другий поверх. На першому поверсі були крамниці та склади найбагатших купців. Польський дослідник історії Бережан Ю. Чарнецький відзначав, що викладачі гімназії, серед яких були й такі, що за найліпшого приятеля мали келишок, а за найбільшого ворога – книжку, переїжджали до Бережан без захоплення: віднаджували їх відсутність зручних помешкань і кав’ярень, болото на вулицях. Проте були між ними і «світлі голови», як, скажімо, відомий згодом професор Ягеллонського університету Матвій Бродович. Завдяки саме таким викладачам, близькості гімназійної молоді до простих людей з Бережанської гімназії вийшло чимало видатних діячів науки і культури.

У гімназії в Бережанах у 1825-1829 рр. навчався майбутній український письменник, культурно-громадський діяч, зачинатель нової української літератури на Західній Україні М. С. Шашкевич (1811 – 1843). В цьому місті він пройнявся гарячою любов’ю до мови і пісні рідного народу, до рідної природи. Тут започаткувалося І його палке поетичне слово, тут задзвенів голос чистої любові до українського слова, до трударя, голос людини, яка була, за висловом І. Я. Франка, «наскрізь симпатична, щира і проста, огріта неложною любов’ю до рідного народу і непохитно певна своєї дороги».

Нелегко було українській дитині вчитися в гімназії. Рідною мовою говорити заборонялося. Порушникові вішали на шию штрафну книжечку, в якій зазначалося його прізвище. Від цієї «відзнаки» він міг звільнитися тільки тоді, коли виказував свого товариша, що вчинив аналогічний «проступок». Щосуботи влаштовували справжню екзекуцію над усіма штрафниками. Все ж гімназію Маркіян закінчив і переїхав до Львова, де продовжував навчання в духовній семінарії.

Стояли чорні дні народного безправ’я… Та раптом наче дзвін ударив серед цвинтарної тиші – задзвенів голос любові до заґратованого українського слова, до його носія – трудового люду. Це побачив світ альманах «Русалка Дністрова», яку видав разом із своїми приятелями – членами «Руської трійці» І. Вагилевичем і Я. Головацьким –

М. Шашкевич. «Русалка Дністрова» – перша в Галичині книжка, що вийшла живою українською народною мовою, була, за визначенням І. Я. Франка, «явищем наскрізь революційним».

У ті часи в Бережанській гімназії вчився відомий польський композитор Антон Орловський (1811 — 1861). Учнем 7-го класу він поклав на музику перший сонет А. Міцкевича. Цей твір довгі роки виконувався в концертах.

Дуже часто, особливо наприкінці 1848 р., жителі навколишніх сіл нападали на господарства орендарів, намагаючись силою повернути загарбані поміщицькі землі, ліси і пасовиська. В урядовому донесенні до Відня намісник Галичини Голуховський відзначав виключну масовість селянського руху в Бережанському окрузі.

Та якою б обмеженою не була реформа 1848 р., вона все ж прискорила розвиток нових, капіталістичних, відносин і в сільському господарстві, і в промисловості. Пожвавленню економіки Бережан (спричинене реформою 1848р ) сприяло будівництво залізниць. У 1894 р. залізнична колія сполучила Бережани з Тернополем (за законом імперії, прийнятим 25 листопада 1891р., вона перейшла в державне управління), на початку XX ст. прокладено колію, що вела до Рогатина, а в 1909 р.- до Підгаєць. Промислове обличчя Бережан на початку XX ст. складали : дві цегельні, броварня,, медоварня, три фабрики газованої води, фабрика лойових свічок і мила, два млини (один – із сукновальнею і тартаком), сірникова фабрика і лісопильний завод. Поблизу Бережан, у Новій Греблі, діяла папірня, яка в 1909 р. за кількістю робітників посідала друге місце серед споріднених підприємств Галичини. Вона переробляла ганчір’я на бібулу для тютюнових фабрик у Монастириськах, Винниках, Ягільниці.

Помітніше місце в економіці Бережан і далі займали торгівля і ремесло. Торгували яйцями, м’ясом, маслом, фруктами, рибою, невиправленими шкірами. Неабияке значення для міського господарства мало рибальство: тут діяв відділ риболовецького товариства.

Незважаючи на появу деяких фабрик і заводів, населення Бережанщини наприкінці XIX – на початку XX ст. займалося, як і віками перед тим, в основному сільським господарством. У 80-х рр. XIX ст. бережанським міщанам належало 1976 моргів орної землі, 255 городів, 475 сіножатей, 444 пасовиськ і 438 моргів лісу.

Певний вплив на розвиток культури в Бережанах мали численні культурно-освітні товариства. Часто тут виступав і мандрівний львівський театр товариства «Руська бесіда». Незважаючи на відсутність відповідного приміщення, його вистави перетворювались у справжні свята мистецтва, рідної культури. Залою для них спочатку служило приміщення великого броварського складу в замковому палаці. Пізніше вистави відбувалися в літньому театрі, збудованому за ініціативою українського письменника А. Я. Чайковського на Адамівці. Особливо подобалася бережанцям гра талановитих акторів Андрія Стечинського, Владислава Плошевського, Антоніни Осиповичевої, Василя Юрчака, Катерини Рубчакової. Велике враження на мешканців міста справив виступ першого селянського хору із села Денисів, що неподалік Бережан, під керівництвом Йосипа Вітошинського. Хор цей дістав найвищу оцінку Івана Франка.

З Бережанами пов’язані імена багатьох діячів науки та культури. Протягом тривалого часу тут була єдина на всю округу гімназія. У ній в 30- 60-х рр. XIX ст. здобували освіту польський журналіст, публіцист та поет, один із керівників створеної під час революції 1848 р. Центральної ради народової у Львові Ян Добжанський (1820-1886); автор цінних праць з історії та археології Галичини, український історик, професор Ізидор Шараневич (1829-1901); польський філолог Тадеуш Мандибур, студії якого зберегли вартість до наших днів; український філолог Михайло Осадца (1836-1865); польський бібліограф й історик польської літератури Владислав Вислоцький (1841 – 1900); український письменник, батько Богдана Лепкого Марко Мурава (1845-1901); автор шеститомної «Історії літератури руської», український літературознавець О.М. Огоновський (1833-1894) та його брати педагог П. М. Огоновський (1853-1917), філолог і педагог І. М. Огоновський (1854-1929).

У Бережанах закінчив народну школу і до 1876 р. вчився у гімназії письменник і публіцист В. І. Масляк (1858-1924). У поетичних збірках «Поезії» та «З чорного шляху», у повісті «Кістяки Гольдбейна» він змалював тяжку долю українського народу, оспівав його героїчне минуле. Мрією поета було «принести на землю цвіт любові, надії і віри». Поезії В. Масляна близькі до народних пісень, тому зрозуміла увага до них композиторів. У 70-х рр. XIX ст. в Бережанській гімназії навчалися художник Ю. І. Панкевич (1863 – 1933), культурно-освітній діяч, видавець і літературознавець Василь Лукич (В. Л. Левицький, 1856 – 1938). У місті протягом двох років, дев’яти місяців і десяти днів у

55-му піхотному полку проходив солдатську муштру Іван Франко. Через хворобу 7 листопада 1879 р. його звільнили, за свідченням документа, з частини кадрової армії.

Бережани – батьківщина народного художника України, лауреата Державної премії УРСР їм. Т. Г. Шевченка О. Л. Кульчицької (1877-1967), яка народилася в сім’ї юриста. Страждання трудового народу, які художниця спостерігала ще з малих літ, глибоко запали в її душу і виробили у неї тільки їй притаманне художньо-образне осмислення, бачення життя, а чиста, як сльоза, народна поетична творчість, побут, щедра природа прищепили їй розуміння і відчуття краси. Живописні, графічні та декоративно-ужиткові твори О. Кульчицької виставлялися у Берліні і Варшаві, Брюсселі і Празі, Відні і Римі, Хельсінкі й Чікаго, Києві та Москві. І сьогодні вони дивують нас свіжістю образів, достовірністю зображеного, майстерністю виконання.

У Бережанах зробив свої перші кроки як письменник і перекладач С. А. Твердохліб (1886-1922).

У 80-х рр. минулого століття в Бережанській гімназії навчався письменник С. Г. Яричевський (1871 – 1918). Саме тоді він захопився народною творчістю, зокрема піснями, під впливом яких сам звернувся до поезії і видав згодом гарну поетичну збірку «Пестрі звуки». Письменник створив також низку оповідань з життя селянства, робітництва та інтелігенції. Він – автор драм і поем на історичну тематику, мистецьких та літературних розвідок, багатьох перекладів. Тоді ж в гімназії вчився письменник і літературознавець Б. С. Лепкий (1872-1937), який багато писав і про Бережани (книга «Казка мого життя»). В гімназії виховувався у 1888-1895 рр. співак І. Г. Григорович (1876-1937); часто виступав він як соліст і диригент на гімназійних Шевченківських вечорах. У цій гімназії здобував освіту уродженець Бережан письменник Франц Коковський. 1899 р. в журналі «Посланник», який виходив у Бережанах, вперше опублікував кілька невеликих заміток, а також статтю «Рукомиш» майбутній фольклорист та етнограф, академік АН УРСР, уродженець Тернопільщини В. М. Гнатюк (1871-1926). На початку 90-х рр. у місті мешкав композитор і громадський діяч О. Й. Нижанківський (1863-1919), який у 1892 р. разом із письменником А. Я.Чайковським заснував славнозвісне культурно-освітне товариство «Бережанський боян».

Тут народився його син, також талановитий композитор Н. О. Нижанківський (1893-1940).

На культурне життя міста значний вплив мав згадуваний уже письменник А. Я. Чайковський (1857-1935). Він мешкав тут у 1890-1910 рр. Як адвокат, часто захищав знедолених селян і багато з побаченого поклав в основу своїх повістей, оповідань. Йому належить ряд популярних історичних творів на козацьку тематику. В 1892 р. у Чайковського гостював Іван Франко, який підтримав його на самому початку письменницького шляху. Разом вони мандрували сусідніми селами. Відвідали, зокрема, монастир у Краснопущі, родину Лепких у Жукові. Богдан Лепкий у книзі спогадів «Три портрети» зазначає, що саме тоді великий Каменяр поділився планами про написання поеми «Мойсей». Не без сприяння Андрія Чайковського 12 червня 1898 р. відбувся незабутній для мешканців міста концерт славетної української співачки С. А Крушельницької (1872-1952). У ньому взяли участь хор «Бережанського бояна» та цитрист Є. І. Купчинський (1867-1938).

У квітні 1908 р. в Бережанах оселився перший у Галичині професійний композитор Д. В. Січинський (1865-1909). Він, розірвавши стосунки з багатим видавцем Л. Джулинським, у домі якого в сусідньому селі Лапшин мешкав, продовжував тут роботу над інструментуванням розпочатої раніше опери «Роксолана». Уривки з неї виконав тоді хор «Бережанського бояна». У Бережанах письменник Г. М. Хоткевич (1877-1938) вперше ознайомив широку публіку із своєю знаменитою повістю «Камінна душа», яка вийшла друком у Львові в 1911 р. Серед вихованців Бережанської гімназії – виходець із села Могильниці (тепер село Трудове Теребовлянського району) М. О. Зарицький (1899-1961) – український математик, який зробив значний внесок у розробку теорії множин і функцій.

Історія старовинних Бережан описана в багато чисельних видання та періодичних публікаціях і середньовічне місто сповна заслуговує на це. Сучасні Бережани – це архітектурний ансамбль історичного ареалу, який доносить до нас визначні архітектурно-стильові елементи попередніх епох, що формує своєрідну візитну картку нашого міста. Завдання зі збереження та пізнання цього історичного духу нашого міста постає перед міською владою і є пріоритетним напрямом діяльності органу місцевого самоврядування. Зберегти оригінальність та неповторність Бережан-міста традиційного й міста сучасного, де традиційне повинно бути рушієм сучасного.

1. Ратуша(1803-1811 рр. мур.) пл. Ринок, 1;

2. Церква св. Трійці (1626-поч. ХХ ст. мур.) пл. Ринок, 12;

3. Костел Різдва Діви Марії (св. Петра та Павла) (1600 р. мур.) вул. Братів Лепких;

4. Дзвіниця костелу Різдва Діви Марії (св. Петра та Павла) вул. Братів Лепких

5.Замок (ХVІ-ХVІІІ ст. мур.) вул. І. Франка;

6.Каплиця св. Трійці (1554 р. мур.) вул. І. Франка;

7. Костел св. Миколая монастиря ордену Бернардинів (1630-1683 рр. мур.) вул. Костельна;

8. Церква св. Миколая (1691р., дер.) вул. Шевченка;

9. Палацово –парковий комплекс (ХVІІІ ст.) с. Рай