Село на Борщівщині охороняє кам’яна «баба» дохристиянської доби

Кам’яна брила, що нагадує постать згорбленої баби у селі Бабинцях, на Борщівщині, уже багато років привертає увагу археологів та істориків.

Бабинецький менгір або Баба — геоморфологічне утворення, геологічна пам’ятка природи місцевого значення в Україні. Приблизний вік скульптури може датуватися 9-11 століттями до нашої ери.

Вікіпедія подає відомості про цей камінь саме як про менгір, тобто «стояче каміння». Це доісторична пам’ятка мегалітичної культури, що є вертикально поставленим кам’яним блоком (стовпом, брилою).

Такі менгіри широко розповсюджені у Західній Європі, зокрема, у Франції, Іспанії, Великій Британії, Північній Африці, Індії, Західному і Південному Сибіру, на Кавказі. Є вони і на території України. Зокрема, в окупованому Криму. Із найвідоміших — Бахчисарайський та Скельські менгіри (село Родніківське, що в Байдарській долині). У селі Нечаївці Кіровоградської області існує алея малодосліджених менгірів, які назвали Межовими каменями.

Призначення менгірів, кажуть науковці, не має однозначного пояснення — скоріш за все вони правили за релігійно-культові споруди, пов’язані з культом Сонця.

Бабинецька кам’яна баба – мовчазний свідок далеких, ще дохристиянських часів, власне, й дала назву цьому мальовничому селу, що межує на сході із Кривчем, на півдні – з Пилипчем, на заході – з Шупаркою, а на північному заході – з Худіївцями.

Перші археологічні дослідження Борщівщини були проведені у другій половині ХІХ століття з ініціативи відомих тогочасних вчених А. Шнайдера та А.Кіркора.

Польський археолог, науковець Антоній Шнайдер подає ці відомості у своєму дослідженні «Борщівський повіт у Галичині з його доісторичною та середньовічною старовиною (Археологічне дослідження, опрацьоване на місці у 1878 р. …)». Цю працю було розміщено у журналі «Літопис Борщівщини», яку видає Борщівський обласний краєзнавчий музей.

Цими історичними розвідками зі мною поділилися історик, директор школи у Бабинцях Ярослав Володимирович Рудан, і його дочка – теж вчитель Мар’яна Швець.

Проведені розкопки дали досить багатий матеріал, в тому числі і по селу Бабинцях.

Саме в цей час була записана легенда про походження назви села , яка існує і до сьогодні.

Ось як описує її А.Шнайдер: «Початки тої місцевості сягяють давніх часів. Свою назву село пов’язує з каменем (Баба), який стояв колись на височині над долиною Нічлави. До цього часу цей камінь називають «Бабою». Про «Бабу», або камінь, між людьми ходять різноманітні розповіді. Найрозповсюдженішою є легенда, згідно якої цей камінь являє собою закам’янілу дівчину, яка, спокутуючи тяжкі гріхи, приходила в зазначений час до місцевого священника і старших людей вимолювати прощення. Коли ж її покута закінчилась, хтось зі злості розтоптав кам’яну фігурку, яка залишилась на місці, для застереження від гріхів».

Серед населення побутує і інша легенда.

Старожили переповідають, що кам’яна баба– то закам’яніла жінка, яка у день Великодня , пасучи вівці, пряла в той час, коли люди йшли до церкви. Люди дорікали, а їй – все байдуже: пряде собі і мовчить. От і покарана вона була за свій вчинок небесними силами.

Що ж, кожна легенда має право на життя, на те вона й легенда.

Але послухаймо дослідників.

Вони припускають, що кам’яна баба є культовою спорудою дохристиянського часу. Легенди виникли вже після утвердження християнства, як засторога гріха. Мається на увазі, що гріхом у розумінні християн була ця язичницька фігура.

Про культове призначення кам’яного дохристиянського ідола після проведених досліджень у 1874 році археолог А.Кіркор та краєзнавець А.Шнайдер говорять так: «…існують ще інші кам’яні монументи, виготовлені руками людини. Як свідчать назви населених пунктів Бабинці та Бабинчики, там колись були ідоли-баби. Окремі з цих людиноподібних фігур, хоч і не дуже мистецьки виготовлених, можна ще й до тепер оглянути в Бабинцях(одну) і в Більчому (дві). Колись в Бабинцях був величезний кам’яний поміст, грубо оброблений, що нагадував постать скуленої жінки. Від цього помосту збереглася лише нижня частина, (ту, яку ми бачимо сьогодні, — авт.). Згідно переказів, бабу зруйнував Перун, вдаривши в неї блискавкою. Перші поселенці невипадково вибрали досить вдале місце для кам’яної баби- на високому узвишші, над долиною річки Нічлава».

Історики схильні думати, що тут відбувались якісь магічні та культові обряди.

Цікаво, що поховання померлих тодішні жителі робили не поблизу поселення, а в пониззі Нічлави, тобто, починаючи з центральної частини сучасної території села. Це легко підтверджується тим фактом, що під час спорудження будинків, чи копання криниць, жителі центральної частини часто знаходять людські кістки. Такі знахідки трапляються від центру вверх до старого цвинтаря. Тому призначення кам’яної баби як язичницького ідола, могло бути різним. Не виключено, що вона виконувала і роль охоронця живих та мертвих.

Існування кам’яної баби як язичницької культової споруди говорить і про те, що час заселення тероторії села першими людьми є досить ранній.

Науковці Борщівського обласного краєзнавчого музею на чолі із Михайлом Сохацьким провели поблизу ідола дослідження і зробили свої висновки. Дослідивши брилу вони припустили, що її могли використовувати як жертовний вівтар. Про це свідчить рівчак-жолоб на поверхні каменю.

На брилі є також два висічені знаки, які, за припущенням дослідників, можуть символізувати сподівання древніх людей на, скажімо, успішне полювання.

Археологи музею, які вивчали у 1993 році місце навколо кам’яної брили, виявили на глибині 0,6 м залишки вогнища із невеликою кількістю попелу. На південному боці розкопу знайдено масивні підпірні камені, які й тримають брилу у вертикальному стані. Висота скульптури —1,82 м, ширина —1,20 м.

Подібні кам’яні утвори, за словами директора Борщівського краєзнавчого музею Михайла Сохацького, характерні для пори пізнього палеоліту, їх і нині можна зустріти у Карпатському регіоні, Криму, країнах Центральної Європи.

Археологи і науковці кажуть: кам’яна баба зберігає в собі ще багато таємниць, які треба розгадати.

А поки що вона стоїть на околиці села, зустрічаючи і проводжаючи людей, ніби оберігаючи селян від лихого і застерігаючи від гріха.

А ще місцеві жителі переконані: баба є хранителькою спокою для мертвих і запорукою щасливого життя для живих.

Звістка

Коментарі вимкнені.