Сповідь продажної студентки. Як студенти заробляли в День соборності

Я вирішила написати сповідь продажної студентки. А ще змерзлої, голодної та втомленої.

22 січня в День соборності України подрузі запропонували заробити 100 грн. У суботу треба було прийти не на міст Патона, де люди утворювали живий ланцюг, а на майдан Незалежності. І бути там із 11.00 до 18.00. Офіційно ніхто не казав, та ми розуміли, хто замовник такої послуги. Але українському студенту гроші потрібні вкрай. Тим більше, що їх обіцяли одразу по справі.

Зранку ми з подругою підходимо на вул. Городецького. Простоявши з годину перед входом до театру Франка, ми, багато разів перераховані, перевірені по іменах, сформовані, розформовані та знову сформовані в колону, ідемо на Майдан. Серед наших сусідів багато ”могилянців”. Напевно, ніхто не знає, від якої політичної сили виступаємо. Жодної символіки, крім блакитно-жовтих прапорів. Кричати ”Януковіч! Януковіч!” ніхто не вимагає.

Займаємо відведене ”підрозділу” місце. За півгодини стояти стає холодно. Відлучатися нам практично не дозволяють. Можна грітися в переході невеликими групками по декілька хвилин.

Ближче до обіду йдемо в ”МакДональдз” — там безкоштовний туалет. Але друзі кажуть, що в черзі до туалету стояли годину.

До шостої перебираємо всі можливі рухливі ігри. Змерзли, зголодніли і втомилися. Ціни на їжу в переході на Майдані зросли до космічних масштабів. До магазинів шалені черги.

Нарешті салют. Нас знову рахують, формують у колони, роблять перекличку. У голові думки лише про теплу їжу і гарячий душ.

Близько 19.00 якийсь чоловік з ентузіазмом оголошує, що можна розходитися: ”Грошей сьогодні не буде, приходьте завтра”. Його ледь не побили.

Урешті він веде нас начебто в офіс Партії регіонів вирішувати проблему. Ми не одразу розуміємо, ідемо не в той бік. Починається панічне перешіптування, що зараз заведуть у провулок, де нас чекає ”Беркут”.

Приходимо на якийсь склад прапорів. Там усі довго сваряться, домовляються, сперечаються, кричать і записують свої імена і телефони на листочках. Грошей немає.

Отримали їх наступного дня — після довгих видзвонювань і виловлювань нашого координатора.

Дарина КОРЯГІНА, Київ

— Біля якого фонтана? Я сказав же — стадіон ”Динамо”! Щоб через 5 хвилин були тут! — пискливим голосом один із координаторів волає в трубку колезі, щоб той швидше ”зі своїми” пристав до загальної групи мітингувальників.

— Рівняйсь по п’ять! Колоною піднімаємося вгору. Алло, де ми? Ей, народ, що це за дом? Як? Кабмін? Да, біля якогось Кабміна, — говорить інший координатор.

Прямуємо до Маріїнського парку. Серед натовпу легко розпізнати ”майданівських ветеранів”. Одяглися тепло — у рукавицях і теплих чоботях. Молодняк, переважно школярі-випускники та студенти, ”фраєряться” в легких кросівках і без шапок. Студентів і пенсіонерів — більшість.

Я і так збирався на майдан Незалежності на святкування Соборності України. Знайома з Чернівців запропонувала постояти там за 120 грн із прапором.

— Так, ну що, ідемо бендерштат бить? — запитує Володимир, координатор нашої групи, постукуючи кулаком по долоні.

— Можна і без драк. Поставили б на Майдані столи з горілкою та закуски побільше — то була б тема! — жартує Саньок із нашої групи.

Володя говорить, що в колоні 2 тис. людей, але в нього особисто — ”недобор”. В інших керівників груп ситуація не краща.

— За кого хоч стоїмо? — запитую Володю на Майдані.

— За Януковича. За Юльку не пішов би, бо по-любому розігнали б.

О 13.00 переходимо на пл. Софійську, де мітингують помаранчеві. Тут теж переважно молодь.

— Оці ”бютовці” за той же час отримають по 80 гривень, — каже Володя. Наша група задоволено гуде. ”Януковичів” значно більше. Пива і горілки — теж.

Із помаранчевої трибуни чутно про ворогів, ”яких ми знаємо, і скоро здолаємо”. Про єднання чи злуку таборів — ні слова.

Через кілька годин знову переходимо на Майдан. Хтось із групи, щоб не нудитися, просить прапор.

— Воно тобі треба? Стій так, — каже Володя.

17.00. На ”час розплати” чекаємо вже третю годину в ”Глобусі”. Там одна краватка коштує як 10 днів на Майдані. Знервований координатор заявляє, що сьогодні грошей не буде. І якщо отримаємо, то лише половину суми.

О 21.00 іду додому. У метро вздовж стін сидять втомлені люди. Усі ждуть ”бабки”. Схоже, їм координатор іще нічого не сказав.