Скорботний вересень: минають перші роковини загибелі воїна Романа Гармаша

 18 вересня  усім селом в поклоні перед Воїном Малого Ходачкова- Захисником Гармашем Романом.

18 вересня минув рік, коли зупинилося серце мужнього Воїна. Зупинилося, аби билися інші серця. Цей день – День пам’яті Новітнього Героя, котрий стояв на захисті України до останнього подиху. Артобстріл, у тому числі КАБ, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Іванівське під Бахмутом обірвав молоде життя рівно рік тому, 18 вересня.

З 18.09.2024 Роман числився безвісти, 20 вересня його тіло було знайдено та евакуйовано завдяки побратимам.

23 вересня громада, духівництво та односельчани зустріли траурний кортеж зі загиблим Захисником Романом та молитовно пішою ходою провела селом до домівки. Поховали з усіма військовими почестями Романа 25 вересня на центральному кладовищі Малого Ходачкова.

Сьогодні ж, у день Пам’яті Воїна Гармаша Романа відбулася Служба Божа в Церкві Святого Архистратига Михаїла, а також освячення та відкриття пам’ятного стенду Герою біля пам’ятника полеглим односельцям у Другій світовій війні.

Чин освячення провів отець Малоходачківської парафії отець Василь Сліпчук.

Як зазначив у своєму слові отець Василь Сліпчук: “Сьогодні, у день Пам’яті ми згадуємо Романа і добрим словом, і молитвою з подякою за його жертовність. Ми вчимося з того прикладу, як любити Україну”.

Подячне слово мала мама Героя – Гармаш Марія. Вона висловила вдячність усім, хто сьогодні прийшов віддати шану її сину Герою.

Під час відкриття сестра Героя розгорнула прапор, переданий командуванням 5 штурмової бригади на знак подяки за службу і жертовність спеціально до Дня пам’яті Воїна Гармаша Романа. На ньому збережені підписи побратимів, які пліч-о-пліч були з ним на обороні держави та залишалися вірними своїй присязі. ..та навіть одного з побратимів, який у той трагічний день вижив та допоміг скоординувати та повернути під час обстрілів так тяжко зранене тіло Героя.

“Цей прапор цінніший за будь яку нагороду. Бо він є символом незламності та жертовності – промовила сестра Світлана.  Вона закликала пам’ятати Героїв не лише посмертно, а й пам’ятати про живих. Адже підтримка потрібна найперше Захисникам аж до спільної Перемоги”.

Минає рік з того трагічного дня та біль не вщухає. Без синівської підтримки залишилась згорьована мати Марія, без єдиного брата – сестра Світлана, без батьківської любові – донечка Софія, без вірного та дружнього плеча залишились друзі та побратими…

У річницю загибелі поділилися подячними словами вчителька, класна керівничка Романа, Жанна Басюк. Пригадавши кілька історій зі шкільного життя, вона сказала:

“Я дуже любила усіх і люблю! Думаю, вони це відчували. Роман був завжди відповідальним, покладистим, співчутливим. Тому моє серце плаче за Романом, як за рідною дитиною!” З теплотою згадує Романа і його друг, односельчанин, військовий Сил спеціальних операцій ЗСУ Михайло. “Найперше, що я хочу сказати, як військовий, я мав за велику честь знати Романа. Це була людина-патріот, і людина-позитив у всіх випадках. Але найголовніше він був людиною з великої букви, доброю людиною. Нехай з Богом спочиває”.

Свої слова подяки прислали командування з побратимами батальйону зв’язку 5 штурмової бригади:

“У службі Роман був зразком дисципліни, винахідливості й професійної майстерності. Брав відповідальність за результат, діяв швидко й виважено, у найкоротші строки знаходив рішення складних завдань.  Уже маючи репутацію надійного фахівця, працював в оперативному підпорядкуванні батальйону розвідки й свідомо обирав найважчі ділянки роботи — там, де потрібні були холодна голова, точність і витримка. Діяв у складі підрозділів штурмової бригади, відсікаючи та стримуючи ворога, і під час артилерійського обстрілу віддав своє життя за свободу й майбутнє України. Ми втратили не просто бойового побратима — ми втратили людину, на яку завжди можна було покластися.  Роман надихав нас особистим прикладом — спокоєм під тиском, упевненістю у вирішальні хвилини, готовністю прикрити спину побратима. Його слово було вагомим, а вчинки — бездоганними.  Саме завдяки таким людям, як він, підрозділ тримається й рухається вперед навіть у найважчі дні. Для нас Роман назавжди залишиться авторитетом, другом, побратимом і справжнім воїном, на якого хотілося бути схожим.  Пам’ятаємо, шануємо і продовжуємо справу, за яку він віддав життя. Герої не вмирають!

У річницю смерті бійця вдячними односельчанами, дітьми з Малоходачківського ЗДО та Малоходачківської гімназії було віддано гідну шану світлій пам’яті спільним покладанням квітів, щирою молитвою, запаленою свічкою та хвилиною мовчання захисника України на останньому місці його спочинку. 

У цей День пам’яті усіх назавжди поєднало спільне горе та спільний біль. А ще – вічна і світла пам’ять про того, хто до останнього свого подиху носив у своєму серці любов до України. Біль від втрати не стихає, крає серця рідних, близьких і всіх, хто знав Ромчика. Він тримає небо над нами. А поруч — ті, хто тримають Пам’ять про нашого єдиного Героя!