Тернопільське наукове життя. Євреї, єзуїти, генії та невдахи

У цьому дещо дивному заголовкові таки є зерно логіки. Полягає воно в тому, що формування наукового й інтелектуального середовища в місті не було процесом легким і однорідним. Тут були свої злети й падіння, велич і злидні, а ще кілька курйозів.

Про це та більше на «Тернополезнавчій зустрічі: «Наука (не) без бука в місті Т.?» розповів історик, автор книжки «Тернопіль: місто, люди, історія» Володимир Окаринський. Модерував захід Юрій Матевощук.

«Ця розмова — спроба намацати те, яким було наукове життя в Тернополі до Другої світової війни; прослідкувати закономірності формування інтелектуального середовища», — каже Володимир Окаринський.

І полярні моря

Важливо розуміти, що до 20-их років ХІХ століття в Тернополі навіть не було гімназії. Натомість Бережанська гімназія заснована 1789 року, Бучацька василіанська – 1754 року.

Початок поступу наукового життя в місті пов’язаний з тернополянином Йосефом Перлем. Завдяки ньому на початку ХІХ століття Тернопіль був центром єврейського Просвітництва — руху Гаскала. Своїм коштом він відкрив приватну півсвітську школу — в той час це був прорив, адже навчальний заклад такого штибу був першим у Галичині. Відтак почав стягувати до міста інтелектуалів. Серед них рабин Тернополя Шломо Єгуда Раппопорт, який почав тут видання енциклопедичної праці, завдяки якій його вважають одним із родоначальників сучасної єврейської науки. Мешкав тут популяризатор філософії та математики, автор праць із гігієни та етики Мендель Сатановер, а ще саме у нашому місті він написав і видав працю про полярні моря. Інший науковець, що мешкав у Тернополі, Нахман Крохмаль відомий тим, що створив концепцію єврейської історії.

Монети й медалі від ерцгерцога

В 1820 році єзуїти, котрих вигнали із попереднього місця проживання в Російській імперії, попросили в цісаря притулку. Той надав його за умови, що вони відкриють у місті, де осядуть, навчальний заклад, адже єзуїти славились своїми едукаційними методами. Гімназія почала діяти 20 листопада 1820 року. Її засновниками було шестеро професорів Полоцької академії (тепер — Білорусь), що забезпечило високий рівень викладання. Певний час у ХІХ столітті Тернопіль був справжнім освітньо-науковим центром ордену єзуїтів, де працювали видатні викладачі. Серед них історик церкви Юзеф Барткєвіч; історик і бібліограф Джозеф Браун; філолог і письменник Йосиф Віктор Голубович; астроном Александер Громадський. Через два роки при гімназії відкрили шляхетський конвікт. Він користався неабиякою популярністю — на навчання з’їжджалась не лише галицька, а й волинська та подільська шляхта з-за австрійського кордону.

Навчальний заклад відвідували монарші особи. Приміром, Франц І, він високо оцінив успіхи учнів та наказав спорудити нову будівлю для гімназії. Відтак в єзуїтській гімназії побував ерцгерцог Фердінанд д’Есте, йому вона, очевидно, теж сподобалась, бо він пожертвував закладові значну суму та подарував колекцію монет і медалей.

Коли в 1848 році прокотилась Весна народів, орден єзуїтів  заборонили, а гімназію закрили.

«Нас побила грека і латина»

Щоправда не надовго і вже наступного року вона відновила діяльність, змінивши статус — тепер це була державна гімназія. Її першим директором став українець, мовознавець, дослідник античності Євстахій Прокопчиць. Вчителі закладу — вчені різних галузей — творили наукове життя міста. Серед них єдиний із галицько-українських істориків того часу, котрий досліджував стародавню історію, один з перших сходознавців Омелян Партицький. Тут він зібрав німецько-український словник на 35 тисяч слів. Високо цінували розвідки математика та фізика Володимира Левицького — його статті друкували львівські, варшавські, віденські, берлінські профільні видання.

Не обійшлось і без одіозних персонажів. Подейкували, що із хабарів професор математики Фелікс Погорецький збудував собі віллу, що її в народі називали «матуруфка». Цікаво, що потім він став бурмістром Тернополя й послом до Галицького сейму від міста. Інша казуїстична історія стосується двох спудеїв із Денисова, що не склавши іспитів із грецької та латини, вирішили вкоротити собі віку. Напередодні самогубства замовили могильну плиту зі словами: «Тут спочиває молода студентина. Нас побила грека і латина».

Оскільки цей навчальний заклад зазнав полонізації, постала потреба української гімназії. Її відкрили на початку 1900-их зусиллями Олександра Барвінського. Барвінський — відомий громадсько-політичного діяч того часу, товариш Франка, Куліша та інших класиків. Він започаткував у Тернополі 1886 р. серію «Руська історична бібліотека», котра відіграла важливу роль у розвитку наукового життя і видав у місті її 15 томів.

Викладачами у гімназії в різний час були психологи Степан Балей та Яким Ярема, математики Мирон Зарицький, Володимир Левицький та Микола Чайковський. Серед учнів — відомі вчені фізики Іван Пулюй, Олександр Смакула, історик Мирон Кордуба, етнолог Рудольф Пех.

Із Тернополя у Гарвард

Перше наукове товариство — Тернопільський науковий гурток — заснували в 1892 році з ініціативи дослідника історії, в тім числі Тернополя, Яна Лєнєка. На другий рік існування товариства його членами було вже 73 вчених. Не зважаючи на те, що гурток проіснував не довго, до 1896 року, історики говорять, що це було одне з найкращих краєзнавчих товариств Галичини того часу.

Наступне наукове товариство «Подільське товариство приятелів науки у Тернополі» (у ті часи Тернопілля вважалось центром Поділля)утворилось в 30 роках ХХ століття  з ініціативи історика Адама Пшибося. Серед учасників товариства мовознавець, поляк, котрий досліджував українську говірку та видав, зокрема, працю «Українські говірки Тернопільщини» Кароль Дейна; видатний сходознавець, іраніст Франц Махальський. Учнем останнього був у Тернополі інший видатний у майбутньому сходознавець, лінгвіст, історик, співзасновник Міжнародної асоціації україністів, засновник і директор Українського інституту Гарвардського університету Омелян Пріцак.

Підготувала Анна Золотнюк.

Фото Івана Поливоди.