Як Тернопіль вітав кронпринца Рудольфа Габсбурга

У той день в Старому парку Тернополя було багатолюдно — на етнографічну виставку зібралися представники 45 повітів, мешканці навколишніх сіл інсценізували обжинковий обряд і співали народних пісень. Так 130 років тому кронпринцеві Рудольфу Габсбургові на спеціально організованій для нього етнографічній виставці демонстрували життя, традиції та різні аспекти культурних досягнень русинів.

Про деталі візиту архікнязя у дворику «Бункермузу» розповів доктор гуманітаристики, краєзнавець, історик Сергій Ткачов. До речі, місце лекції прикрасили ткані килими та запаски.

«Все українське: вистава українська, кантата українська…»

Коли стало відомо, що австрійський престолонаслідник відвідає Галичину — Львів, Тернопіль, Чернівці — з тим, щоби познайомитися з краєм і своїм народом, у Тернополі зорганізували спеціальний комітет. У нього ввійшли представники головно з польської шляхти, з русинів було покликано лише дідича Володислава Федоровича, а від «Громадської ради» вибрали професора Олександра Барвінського. Останній на першім зібранню виніс пропозицію покликати до комітету ще п’ятьох русинів, що й було погоджено. На пропозицію Федоровича ухвалено в честь августійшого влаштувати в парку етнографічну виставку, де вирішено було показати одяг, звичаї, спосіб життя, картину ожинок сільського люду з обрядовими співами та танцями при народній оригінальній сільській музиці, кантату для вітання архікнязя замовили композитору Анатолієві Вахняному. Крім того, кронпринцу планували представити українські товариства й депутації ук­раїнських товариств з повіту, репрезентувавши таким чином культурне і громадське життя місцевих українців.

Барвінський згадував: поляки, котрі формували більшість комітету, вмили руки від подальшої організації зі словами: «Все українське: вистава українська кантата українська, товариства українські, то нам нема що тут робити!». Так весь комітет із привітання архікнязя в місті після демаршу поляків був сформований із русинів. Іван Франко у статті про виставку зазначав: «Український комітет очолили професор Олександр Барвінський та Владислав Федорович, які вже з самого початку підкреслили, що їм йдеться не про якийсь сепаратизм, а про належне представлення української народності достойному гостю».

«Улиці засияли рясним світлом…»

Отож день візитації настав. Олександр Барвінський згадував, що коли кронпринц прибув на тернопільський дверець, коли смеркалося, «улиці засияли рясним світлом…», на них згромадилося вже тисячі народу. Достойний гість дійшов з почтом до полковничої палати, навпроти домініканського костелу «був уставлений селянський більш як столюдний хор під проводом отця Й. Вітошинського, а вся простора площа Собєського і довкола домініканського костела була битком заповнена многотисячним народом». Відтак селянський хор відспівав «Народний гімн» і кантату.

Сергій Ткачов наголосив: кронпринца Рудольфа любили піддані. Августійший рухав цивілізаційний поступ Австро-Угорської імперії, зокрема, був ініціатором електрифікації міст. Електрика освітила Відень, Прагу, Краків, Львів, Тернопіль…

Наступного дня, поснідавши у найкращому ресторані міста, що містився у готелеві Пунчета, кронпринц зустрівся з представниками громадськості. «Стрункий, молодий, вельми жвавий архікнязь зробив на всіх вельми миле і принадне вражінь. Єго цікавило все незвичайне, а коли приступив до нас, представників руських товариств, розпитувався о їх ціль і розвиток і заявив своє повне вдоволенє», — згадував Барвінський. Відтак процесія  рушила до Старого парку.

Тут престолонаслідник оглянув виставку, де було зібрано групи селян і міщан у своєму народному одязі з 45 повітів східної Галичин; було встановлено чотири типи селянських хат із господарськими забудовами: подільську, наддністрянську, надбужанську та гуцульську. Селяни із Березовиці Великої та Острова вивели ритуал обжинок із піснями і танцями під акомпанемент народної оркестри.

«Виставка має також важливу наукову мету. Як відомо, у великій праці «Osterreich in Wort und Bild» дотепер не бере участі ніхто з галицьких учених і митців, і, незважа­ючи на наукові кваліфікації німецьких співробітників цієї праці, виникає побоювання, що Галичина буде пред­ставлена не так, як слід, — наголошував Франко. — Але подорож  ініціатора даної праці, особливо ж Тернопільська виставка, повинні ближ­че зацікавити його Галичиною і відкрити польським та українським авторам і митцям шлях до співробітництва у виданні, яке таким чином стане символом об’єднання всіх національностей, поєднання при одній високій меті – праці кожної особи для розвитку і піднесення свого народу».

У матеріалі Іван Якович також згадав про килими, представлені на виставці, виготовлені в килимарні Володислава Федоровича у селі Вікно. Як розповів Сергій Ткачов, після цієї статті, ними зацікавилися мистецтвознавці з Відня, потім вони навіть розробляли орнаменти для килимів. Вікнянські килими продавали у Відні, Кракові, Празі та навіть Швеції.

Після двогодинного огляду виставки архікнязь повернувся до міста, де поснідав у готелі Путчера разом зі свитою, достойниками та виставковим комітетом. «Придворний міністр князя граф Бомбель висловився про побит архікнязя до презеса повітової ради Коритинського: «Es ist Culminationspunkt des Empfanges! (це кульмінаційний пункт урочистого прийняття! – А.З.). І справді, принятє в Тернополі треба вважати найвеличавійшим і найкрасшим в краю, бо тут витали достойного Гостя не тільки поодинокі корпорації і стани, але весь руський нарід з Галичини, розкриваючи перед ним своє серце і душу і всі скарби і прикмети, а принятє в Тернополі мало визначно руську ціху», — писав Барвінський.

До речі, збереглися кольорові світлини з етнографічної виставки, зроблені тернопільським фотографом Альфредом Сількевичем. Комітет уклав ці світлини у два альбоми – один у гарно вирізьбленій касетці подарували князеві, а другий передали львівському товариству «Просвіта».

Підготувала Анна Золотнюк.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *