Релігійне мистецтво, що живить уяву

За розмаїттям і багатством фотоілюстрацій книжка «Сакральні пам’ятки Тернопільщини» є однією з перших в Україні. «Це видання пропонує читачам долучитися до витоків духовності нашого народу через пізнання його неоціненних скарбів», — відзначив цінність книжки, яка недавно побачила світ у видавництві «Новий колір», голова Тернопільської облдержадміністрації Юрій Чижмарь. Керівник області таки не помилився. Бо під однією палітуркою у більш як 600 світлинах уперше зібрано й систематизовано різні релігійні пам’ятки — від перших келій монахів до сучасних духовних центрів: Почаївської лаври, Маріїнського — у Зарваниці, Свято-Троїцького — в Тернополі.

На півдні Тернопілля природа залишила чимало кам’яних травертинових відслонень. У добу Середньовіччя в цій м’якій породі утворилися невеликі печери та гроти. І не дивно, що в ХVІ—ХVІІ століттях монахи-аскети використовували їх як місця для усамітнення та спілкування з Богом. Один з найбільш ранніх печерних комплексів — розташований у каньйоні річки Серет поблизу села Монастирок Борщівського району. Сива легенда розповідає, як монахи помітили на стіні образ Ісуса (вцілів і донині). Біле тло навколо образу на фотознімках — ніби рушник. Паломники стверджують, що атмосфера та аура храму поліпшують самопочуття людини. Невеликі скельні храми знайдено поблизу сіл Стінка і Рукомиш Бучацького, Крутилів Гусятинського, Летяче, Нирків та Устечко Заліщицького району.

Дерев’яні церкви краю, яких збереглося понад 80, справді неповторні. Перша згадка про сакральну споруду, власне церкву, міститься ще в Іпатіївському літописі. І пов’язана вона з подіями 1231 року, коли військо князя Данила Романовича зустріло під Шумськом угорські полки королевича Андрія. Проте народні умільці активно зводили дерев’яні церкви пізніше, в ХVІ—ХVІІ століттях.

«Зразки традиційного церковного зодчества можна знайти в різних куточках області, але насамперед — у Чорткові. Один з найдавніших дерев’яних храмів — Успіння Пресвятої Діви Марії — був збудований у 1581—1584 роках. Інша церква — Вознесіння Христового, зведена 1630-го і відновлена 1717 року, — це унікальний витвір. Майстри спорудили її без жодного цвяха! Тут зберігся один з найкращих іконостасів серед усіх храмів області», — розповідає один з авторів текстів у книжці, завідувач відділу давньої, середньовічної та нової історії Тернопільського обласного краєзнавчого музею Олег Гаврилюк.

Історико-архітектурні стилі по-різному впливали на дерев’яні храми Тернопілля, але не змінили національного стилю та місцевого характеру їх будівництва. Результат — збереглися візантійські та західні елементи і водночас не втрачено самобутнього галицького колориту!

Спорудження мурованих храмів в області розпочалося в
ХVІ столітті. Свідчення цього — церква Воскресіння Христового (1530 р.) у селищі Вишнівці, в якій поховано князя Михайла Вишневецького та його дружину Раїну, дочку молдавського господаря. Чимало храмів — святих місць — тогочасні будівельники зводили як споруди для захисту від нападників. Нефахівець упізнає оборонний характер церкви святого Онуфрія в Гусятині (ХVІ ст.), Миколаївської
(ХVІ ст.) та Володимирської (ХVІІ ст.) церков у Теребовлі, церков Воздвиження Чесного Хреста (ХVІ ст.) та Різдва Христового (поч. ХVІІ ст.) у Тернополі та багатьох інших сакральних споруд.

До шедеврів церковної архітектури автори фотоальбому заслужено відносять костели. Наприклад костел у селі Язловець Бучацького району, зведений у стилі ренесансу наприкінці ХVІ століття. Бережанський замковий костел (1554 р.) — оце вже ренесанс із поєднанням готики і раннього бароко. А 1610 року в Чорткові було збудовано домініканський костел, у якому, навпаки, готичний стиль доповнюється елементами ренесансу.

У книжці достатньо уваги приділено монастирям. Перші монастирі на Тернопіллі почали виникати після прийняття християнства 988 року. Згадки про них збереглися не тільки в народній пам’яті, а й у назвах місцевостей. Чим не «монастирська» — гора Монастирок у Збаразькому районі або давньоруське городище Монастириска поблизу Чорткова? Є і райцентр Монастириська. З десяток монастирів виникло у ХVІ—ХVІІІ століттях за кошти багатих, але глибоко віруючих людей. Милує зір Почаївський монастир, заснований шляхтянкою Анною Гойською 1597 року. Монастир святого Іоанна Милостивого (1625 р.) в селі Малі Загайці на Шумщині — заслуга родини Федора і Єви Домашевських. Будівництву Краснопущенського монастиря (1665 р.) святого Івана Хрестителя у Бережанському районі дав простір великий коронний хорунжий Речі Посполитої Ян Собеський. Ця Божа обитель уславилася чудотворною іконою Пресвятої Богородиці. А родина графів Потоцьких — Стефан і Анна — заснували в Бучачі монастир Воздвиження Чесного Животворящого Хреста. Величний комплекс монастирських будівель збудовано у стилі пізнього бароко (1751—1771 рр.).

Монастирі Тернопілля були не тільки духовними, а й освітньо-видавничими центрами. Про почаївську друкарню, в якій книговидання почалося ще 1618 року, написано чимало. Однак відомо, мабуть, лише вузькому колу науковців, що у Кременецькому Свято-Богоявленському монастирі, перша згадка про який датована 1525 роком, з-під верстата монастирської друкарні восени 1638 року вийшов один з перших підручників церковнослов’янської мови, відомий нині як Кременецька граматика.

У фотоальбомі «Сакральні пам’ятки Тернопільщини» міститься цінна наукова інформація про різні типи хрестів, які зустрічаються в краю. Автори не оминули увагою і дива зцілення від чудотворних ікон та цілющих джерел. А їх на Тернопіллі чимало.

Отже, читач має всі підстави не розчаруватися цією книжкою.

Роман Якель «Дзеркало тижня. Україна»