Країна Хох заляканих мутонів або Україна і її люди
Будь-яке серйозне аналітичне дослідження у цій державі не має сенсу. Так само, як не має сенсу вишукувати потаємний зміст з процесів, що відбуваються у цій державі. Та й пояснити ці процеси – неможливо. Може через те, що ця держава і не держава зовсім? Так собі, старе заскорузле діряве рядно з половою вкраденою на панському подвір’ї. Невідомо якого пана. Чи того, що з заходу, чи того, що зі сходу. Але обоє волають про крадіжку і рвуть на собі сорочку аби повернути «втрачене». Та ще тлумаками нагороджують. Як не «газовими», то «волинсько-геноцидними». Так і живемо.Ми чомусь завжди скочуємося у пошуках «крайніх» своїх негараздів до зовнішнього чинника. Завжди винні сусіди. Що в городі не вродило, що хата завалюється, що донька – курва! Винні – всі, лише – не ми самі. А як інакше? Ми ж у вишиванках ходимо, пісень патріотичних співаємо, на звитягу кличемо. Та й у церкві на празники ніде яблуку впасти. Дарма, що потім, надершись, як свині, б’ємо один одному мордяки до посиніння і завиваємо старих пісень «о ґлавном»: «мой адрес нє дом і нє уліца». Хоча, іноді, провертаємо це все і під «ой у лузі червона калина». Що не міняє суті дійства.
За необхідності, отримую підписку «Центру Разумкова». І не тільки. Статистику, аналітику, прогнози. Судячи з останніх досліджень, позитивну динаміку щодо майбутніх президентських виборів демонструє Кличко. Значно відстають Яценюк з Тягнибоком. Втрачає Янукович. Не сказав би, що вірю у це беззастережно, але прислухаюся. Вражає «противсіхство». Та це окрема розмова. Жорстка і нещадна. Не варто сподіватись на Тимошенко. Вона, за будь-яких обставин, не зможе приймати участь у перегонах. Це треба зрозуміти, осмислити і прийняти. Це не зрада, не зневіра, а тимчасовий відступ. Пояснення для прихильників. Треба бути трошки реалістами.
Як мудро використати те, що маємо? Питання з питань. Кардинальне і ключове. Життєво необхідне й смертельно небезпечне. Право на помилку – відсутнє. Щось виправити потім – омана! Це слід усвідомити всім учасникам процесу. В першу чергу, опозиціонерам. Необхідно виробити алгоритм спільних дій. Укласти домовленості.
Коротенький відступ. Під час смертельної небезпеки вдаються до радикальних дій. Призупиняють суперечки й умовності. Навіть такі базові, як «демократичність й прозорість» прийняття рішень. Вступає в дію принцип єдиноначалія. За винятком, що це буде тріумвірат і консенсус у прийнятті рішень.
Щодо домовленостей. Не обов’язково публічних. Опрацювання Програми першочергових дій з чітким графіком прийняття рішень в економічній та політичній сферах життя суспільства. Кадрова політика. У нашій системі координат – визначальна! Перше, узгодження й підтримка єдиного реального кандидата з чітко окресленою зоною відповідальності за напрямки державного управління. Друге, гарантування іншому учаснику крісла прем’єра з узгодженою квотою міністерств. Третє, передача третьому учаснику сегменту органів державної влади відповідальних за освіту, культуру, національну безпеку. Деяких контролюючих органів. Скажімо, Рахункової палати.
Якщо не буде знайдено такого алгоритму? Всі потуги – даремні. Ми залишимось у тому аморфному стані, як у період початку 2005 року. Це призведе до повного краху і обвалу держави. І аж тоді ми повністю перетворимось у країну Хох заляканих мутонів. Без майбутнього…
Олег Мартинюк
Коментарі вимкнені.