Яких змін слід очікувати на екранах наших телевізорів, – Тарас Шевченко розповів про суспільне мовлення

 Протягом довгих років громадські активісти і журналісти активно боролися за створення суспільного мовлення в Україні.  І, нарешті, 7 квітня президент підписав відповідний закон і суспільне мовлення було запущено на Першому національному. Законотворчий шлях довжиною більше ніж десять років закінчився і почався новий – розбудова суспільного мовлення. Але чи розуміють громадяни, що насправді несе цей закон і яких змін слід очікувати на екранах наших телевізорів? Про це ми поговорили із директором Інституту Медіа Права, експертом Реанімаційного Пакету Реформ, співавтором  закону про суспільне мовлення, Тарасом Шевченком.

– Нарешті Закон про суспільного мовлення прийнято. Ви особисто дуже довго боролися за його прийняття. Яким чином буде створюватись і розвиватись суспільне мовлення в Україні?

– Запровадження суспільного мовлення, насправді, правильніше було б сформулювати як реформування державного телебачення. Бо основною ідеєю є те, що ми маємо реформувати застарілу і не конкурентну по якості систему державного телебачення, яка збереглася з часів Радянського Союзу. Суспільне мовлення – це відповідь на питання, як можна реформувати державне телебачення в центрі і на місцях за таким форматом, який має зробити його незалежним, і віддати його управління в руки громадськості та журналістам.

– Що передбачає собою формат суспільного мовлення?

– Ключова особливість формату суспільного мовлення, на відміну від державного, полягає не в тому, що в ефірі з’являться якісь особливі програми, яких не робилося раніше, а у відсутності політичного диктату з боку керівництва, яке не має право нав’язувати що показувати і як показувати. Так само має зникнути диктат з боку Держкомтелерадіо, яке на сьогодні укладає, так звані, контракти на державне замовлення, де майже щохвилинно визначено, які програми за державні кошти мають створюватись і відхилятись від цього неможливо.

– Які в такому випадку функції залишаються за державою і як має формуватися програмне наповнення?

– Формат суспільного мовлення передбачає обов’язок держави забезпечити фінансування підприємства і надати редакційну свободу телеканалу самостійно вирішувати, які програми вони показують, що вони знімають, яких гостей запрошують, які ток-шоу роблять. Наприклад, моє особисте враження що програмне наповнення національного радіо надзвичайно сильно відповідає формату суспільного мовлення, оскільки дуже багато програм створюються і новинного, і освітнього, і просвітницького характеру – це все абсолютно повністю вписується в те, що традиційно роблять суспільні мовники.

– Яким чином державні телерадіокомпанії перетворяться на канали суспільного мовлення?

– Планується, що в одній компанії суспільного мовлення будуть об’єднані національна телекомпанія,  національне радіо і всі обласні телерадіокомпанії. З точки зору регіонів важлива зміна, яка надзвичайно має посилити місцеві державні телекомпанії, коли вони стануть частиною єдиного суспільного мовлення, – це те що вони будуть більш незалежними по відношенню до місцевої влади ніж зараз. Керівників на місцях буде визначати правління суспільного мовлення в центрі, а не Держкомтелерадіо за участі керівника облдержадміністрації.

 – А яким чином будуть обиратися керівники на центральному рівні?

– Керівників на центральному рівні буде призначати колегіальна наглядова рада. Ця наглядова рада формується більшою мірою представниками громадських організацій, меншою мірою представниками політичних фракцій. Кожна фракція делегує в наглядову раду по одній особі, але не з числа депутатів і не з числа державних службовців, а з числа авторитетних експертів, лідерів громадської думки. Таким чином гарантується додатковий рівень незалежності, як щодо призначення керівництва, так і щодо його звільнення.

– Чи встановлені законом якісь часові межі запровадження суспільного мовлення?

– На жаль, досі немає встановлених часових рамок. Це один із недоліків проголосованого Закону. Наразі називаються строки від пів року до року, ми будемо працювати над тим щоб реформа відбулася якомога швидше.

 – Яка модель суспільного мовлення може стати прикладом для української системи?

– Якщо дивитись на європейських суспільних мовників, то, звичайно, найбільшим взірцем для всіх є британське Бі-Бі-Сі, оскільки це перша компанія в Європі, яка почала працювати за таким незалежним стандартом і всі інші країни після цього орієнтувалися саме на них. Ми розуміємо, що в українських умовах повноцінно відтворити якість Бі-Бі-Сі практично неможливо. Тим не менше, ми будемо до цього прагнути. Що стосується організації управління, фінансування і всього іншого, насправді не було копіювання досвіду якоїсь конкретно взятої країни. Тому що всі країни унікальні і для українських реалій писався законопроект відштовхуючись від особливостей, які склалися саме в нашій країні. Також треба брати до уваги, що на заході вищий рівень політичної культури і там в принципі менш ймовірні ситуації, коли політичні партії пропонують до керівних органів суспільного мовника людей не за фаховим рівнем, а за політичною лояльністю.

– Як звичайні громадяни зможуть відчути дію цього Закону?

– Основне, що глядачі мають побачити – це об’єктивність і незалежність інформації яку передають місцеві телеканали. Глядач має відчути, що інформація готується журналістами для нього, в його інтересах, а не з метою прорекламувати голову райради, голову обладміністрації чи якогось депутата. Оскільки головна цінність медіа – об’єктивна інформація. Саме наповнення медіа стане яскравішим та більш різноплановим і буде повністю залежати від місцевої редакції, яка буде зацікавлена у створенні якісного рейтингового продукту.

– Створення якісного телевізійного продукту потребує висококваліфікованих спеціалістів, яким потрібно платити конкурентні зарплатні, а також сучасне обладнання. Зараз на державних телеканалах найнижчі зарплатні на ринку і застаріла апаратура. Як з цим бути?

– Журналісти отримують мізерні зарплати, оскільки державні телерадіокомпаніі є бюджетними установами і розмір зарплат жорстко лімітується державою. Зміна юридичного статусу на публічне акціонерне товариство (акціі належать державі і не можуть ніколи продаватися) дозволить платити журналістам справедливу винагороду та вкладати необхідні кошти у технічний розвиток телеканалів.

– Чому, на вашу думку, цей Закон був настільки необхідним?

– Безперечно, після зміни влади рівень свободи слова суттєво підвищився. У нас немає монополізму однієї особи, як це було за часів Януковича. Державне телебачення стало набагато якіснішим, і основна перевага цього закону – це юридичне закріплення і гарантування політичної незалежності телеканалів. Тобто це певні гарантії того, що зміни будуть надовго.

Аліса Тимченко

Регіональний прес-центр ініціативи «Реанімаційний пакет реформ»