Сміття і бізнес: як заробляють «чайки» Малашівського сміттєзвалища (фото)

Чайки сварились між собою за знайдену здобич. Їхній галас лунав до долин Серету. Ні, чайки не літали над річкою. Вони вовтузились над сміттєзвалищем, куди з великого міста звозять відходи. Добре наповнивши шлунки недоїдками, потім вони полетять до перлини, яким хвалиться Тернопіль, – до його озера.

Під клекіт чайок два худорлявих чоловіка перебирали сміття. Один не був говірким, кажучи «я вже йду додому». Втім, продовжував займатись своїм ділом. Інший видався балакучим.

– У мене є робота. А в неробочий час приходжу сюди. А що я такого поганого роблю? Нічого. Сортую сміття. Он вже скільки перебрав, – каже чоловік.

Біля нього великі поліетиленові мішки-«куби», вщент наповнені порожніми пластиковими пляшками.

– Збираю тут пластик. Ну, в мене державна робота, зарплата – дві сімсот. Один такий повний мішок важить 30-40 кіло. За один кілограм  дають гривню вісімдесят. Можеш собі порахувати, що воно коштує.

Помітно, цих два чоловіка не єдині в морі смороду і відходів. Довкола полігону сміттєзвалища складовані цілі скирти кубових мішків.

– Ооо, та тут десь до сорок людей перебирає папір, шкло, фляшки. Металу тут майже нема, хіба отаке дрібне з-під пива. Якраз шоста година. Зараз почнуть люди сходитися. Дехто буває тут такво від рання до вечора, то може сімсот гривень за день заробити. Якби ми того не робили, то би те сміттєзвалище вже би було через верх.

Наче «живі» сміттєсортувальні лінії.

Люди, мов чайки.

Як каже перебирач тернопільських відходів, сюди машини возять непотріб  вночі. Висипають купами перед основною площею звалища. Потім такі, як він, перебирають ці бескиди, і аж тоді грейдер горне перебране туди далі. А там – уже зграї птахів з мухами пасуться.

– Хто  вам платить за роботу?

– А я там знаю… Платять. А що мені треба знати, хто дає гроші? Вони рано приїжджають забирати мішки. Зважили – заплатили. І тих мішків щодня на дві фури.

NOTA BENE. У 1977 Тернопільській міській раді на території Малашівської міської ради виділили на 10 років земельну ділянку виробленого кам’яного кар’єру для складування побутових і промислових відходів. Площа ділянки – 3,5 га. Втім, міська рада не припинила користуватись цим полігоном. У 1997 році Малашівське сміттєзвалище заборонили експлуатувати, але побутові відходи сюди вивозять до нині. У 2009 році за кошти Тернопільської обласної ради для міста закупили сміттєсортувальну лінію. В дію міська рада її не запустила. Ця техніка поржавіла у Скалаті.

За даними Державної екологічної інспекції, в рік з Тернополя на Малашівське сміттєзвалище  вивозиться понад 100 тис. метрів кубічних непотребу. Натомість міська рада дотує село на суму близько одного мільйону гривень щорічно.

Очевидно, що встановлення сміттєсортувальної лінії було би вигідно місту, але не вигідне бізнесу на смітті. Оскільки основний потік фінансів спрямувався би на одне підприємство по сортуванню і переробці відходів. Від такого повороту втратили би мільйонні доходи десятки ділків, що заробляють на «живих» сортувальних лініях, на людях, які в пошуках заробітків попід клекіт чайок і смороду перебирають  100 тис. кубів тернопільського барахла щорічно.

Крім того, Тернопільська міська рада не веде екологічного моніторингу щодо стану ґрунтових вод, які просочуються під сміттяркою. Підземні жили тягнуться до Івачівського водосховища. 80% води, що споживає 220-тисячне місто, саме з Івачева. Нещодавно в цьому селі прорвало дамбу, від чого стався стрімкий і неконтрольований скид води. Дамбу так-сяк укріпили… Але це вже інша історія…

Назарій Наджога