Марія Бурмака: «Мені хочеться, щоб діти зберегли свою радість і дитинство»

Народна артистка України Марія Бурмака приїхала до Тернополя, щоб представити школярам мультимедійний освітньо-мистецький проєкт «Зелена Шапочка збирає друзів». Він об’єднує десять дитячих пісень, десять анімаційних відео з караоке, фонограми та співаник із нотами для фортепіано й гітарними табулатурами. Матеріали створили, щоб діти могли не лише слухати музику, а й співати вдома, у школах і дитячих садках.

Марія Бурмака пише пісні для дітей із 2010 року. За цей час вона створила три дитячі альбоми, а персонаж Зеленої Шапочки поступово перетворився на окремий казковий світ, у якому є місце дружбі, гумору, любові до України та розмовам про складні емоції. У новому проєкті з’явилися також пісні про страх і маму.

В інтерв’ю «Погляду» співачка розповіла, як народилася Зелена Шапочка, чому дитячі пісні мають бути не лише розважальними, як музика може допомагати долати страх, навіщо сучасним дітям український культурний контент і чому під час війни вона особливо хоче зберегти для них відчуття радості.

«Я побачила дівчинку в зеленій шапочці — і слова самі склалися»

• Ви приїхали до Тернополя, щоб представити проєкт «Зелена Шапочка збирає друзів». Як виникла ідея об’єднати дитячі пісні, анімацію, караоке та навчальні матеріали?

Я давно пишу для дітей. Перший дитячий альбом вийшов у 2011 році, а писати пісні я почала ще у 2010-му.

Тоді українських дитячих пісень було дуже мало. Можна було згадати «Капітошку», «Петрика П’яточкіна» і «Тепле сонечко сідає». Практично більше нічого не було. Я взяла вірші українських поетес Наталі Забіли та Марійки Підгірянки й почала створювати пісні.

У 2015 році я запропонувала Національному академічному драматичному театру імені Івана Франка створити дитячу виставу «Мама казала НІ!». Для неї також написала пісні, а головним героєм був хлопчик Остапчик.

Під час карантину я виходила в ефіри на своїй сторінці у Facebook і співала для дітей. Тоді ж придумала «Руханку». А цього року разом із командою менеджерів ми підготували проєкт для Українського культурного фонду.

На той момент сім пісень для нового альбому вже були готові. Я писала їх протягом попередніх трьох-чотирьох років. Ми доповнили цей матеріал новими композиціями, зокрема піснями про страх, маму та день народження, а також створили нову версію «Зеленої Шапочки» — «Зелена Шапочка 2.0».

Мені давно пишуть і просять ноти, акорди та матеріали, які можна використовувати в дитячих садках і школах. Тому я хотіла, щоб у проєкті були не лише пісні, а й усе необхідне для їх виконання.

• Чому вирішили створити саме анімаційні відео з караоке?

Діти люблять співати, але не всі одразу знають слова. Коли звучить пісня, підспівувати хочуть усі, тому важливо, щоб текст був перед очима.

Анімацію створювала Світлана Бондар із Миколаєва. Вона генерує зображення за допомогою штучного інтелекту, а потім монтує їх у кліпи.

Ми розуміли, що створити десять повноцінних мультфільмів традиційним способом було б дуже дорого. Завдяки такому підходу вдалося реалізувати задум у межах проєкту.

Окрім цього, ми підготували фонограми та співаник. У ньому будуть тексти, ноти для фортепіано й гітарні табулатури. Музичні керівники дитячих садків і вчителі давно просять мене про такі матеріали, а в мене постійно не вистачало часу все це розписати.

Ще одна важлива річ — субтитри різними мовами. Зокрема, «Зелена Шапочка 2.0» матиме версії з українськими, польськими, англійськими та німецькими субтитрами. Дуже багато українських дітей зараз перебувають за кордоном. Мені хочеться, щоб вони могли співати українською, а їхні друзі — іншими мовами. Так діти матимуть можливість знаходити спільну мову через музику.

Ми подали проєкт до Українського культурного фонду, розписали всі етапи роботи, і експерти досить високо оцінили нашу заявку. Я вдячна за цю підтримку, адже реалізувати все це за такий короткий час власними силами було б практично неможливо — і фінансово, і фізично, і морально.

• А як з’явилася Зелена Шапочка і чому ця історія для вас особлива?

Я дуже добре пам’ятаю кінець листопада 2015 року. Ми тоді вирішили працювати над другим дитячим альбомом. Я їхала автомобілем Хрещатиком, погода була похмурою, і раптом побачила дівчинку в зеленій шапочці.

Слова самі склалися:

«Моя зелена шапочка,

Весни зелена крапочка…»

Далі з’явилися рядки про те, що ніхто не знає, коли закінчиться зима, і про шапочку, яку купили мама з таточком.

Мій батько на той час уже був дуже хворий і прожив після цього приблизно пів року. Тому слово «таточко» в пісні з’явилося не випадково. Мені тоді здалося, що це пісня про надію.

Я записала її, часто співала й поступово почала думати про окремого персонажа. У попередній виставі головним героєм був хлопчик Остапчик, а тут з’явилася дівчинка.

Так виникла Зелена Шапочка. Згодом у її світі з’явився Волохатий павучок, а тепер — Страшенятко. У мультфільмах ці персонажі зустрічаються, взаємодіють і стають частиною спільної історії.

«Я завжди думаю, для чого пишу конкретну пісню»

• До проєкту увійшли пісні про Україну, маму, день народження та страх. Як ви визначаєте, про що саме потрібно співати дітям?

Я завжди думаю, яка пісня потрібна дитині й для чого я її пишу.

Наприклад, «Руханку» я створювала під час карантину. Діти сиділи перед телевізорами й комп’ютерами, тому хотілося придумати щось, що спонукало б їх рухатися. У пісні є прості інструкції: руки вгору, руки вниз. Дитина слухає і виконує вправи.

Інший приклад — «Україна-серденько». У 2024 році я написала цю пісню до Дня Незалежності. Тоді багато думала про те, як простою мовою розповісти дітям про любов до України, без офіційних формулювань. Хотілося, щоб дитина могла зрозуміти слова й заспівати їх від серця.

У новому альбомі є й «Пісенька про страх». Діти можуть боятися темряви, лікарів, загубитися. А під час війни є значно серйозніші причини для страху, з якими дитина не може самостійно впоратися.

Я придумала персонажа Страшенятка, який допомагає інакше подивитися на свої переживання. Основна думка пісні: зі страхом можна подружитися, адже іноді він нас оберігає. Якщо дитина боїться небезпеки, цей страх може допомогти їй уникнути ризику.

Мені хотілося знайти спосіб, у який батьки могли б поговорити з дитиною про її переживання й трохи розрядити ситуацію. У мультфільмі Страшенятко — майже уявний друг, якого можна взяти за руку.

До речі, у нас уже був Волохатий павучок, який також полюбився дітям. Тепер він з’являється в різних анімаціях, зокрема в образі Страшенятка. Він може перевдягатися, наприклад, у привида Каспера чи лікаря. Так поступово вибудовується цілий світ персонажів Зеленої Шапочки.

• Ви вже представляєте проєкт школярам. Як діти реагують на нові пісні, яких ще не чули? Чи траплялися моменти, які особливо вас зворушили?

Мене щоразу зворушує, що діти співають разом зі мною навіть нові пісні. Наприклад, «Пісенька про страх» лише нещодавно прозвучала вперше, тому діти не могли знати її слів. Але дуже допомагає екран із текстом.

У пісні є приспів із простими рухами: «Раз-два, руку дай, Страшенятка, зачекай». Діти хочуть повторювати ці рухи, давати п’ять одне одному. А коли я підходжу й даю п’ять учительці чи директору, вони дивуються, що так теж можна.

Мені здається, це важливо. Дитина бачить, що з учителем можна не лише дотримуватися дистанції, а й мати простий, доброзичливий контакт. Такі моменти створюють особливу атмосферу.

«Мені хочеться, щоб діти зберегли свою радість і дитинство»

• Чи складніше сьогодні писати для дітей, які звикли до швидкого відеоконтенту та постійного потоку інформації?

Я сідаю, думаю, уявляю, що дитині буде потрібно, і пишу. Мені здається, важливо відчувати, що саме хочеш сказати.

Зараз справді дуже багато контенту створюють за допомогою штучного інтелекту. Але часом це просто набір слів. Коли пишеш сам, намагаєшся зрозуміти, чи буде дитині цікаво, чи зможе вона відчути зміст.

Писати для дітей складно, бо дитину неможливо обманути чи змусити полюбити пісню. Якщо їй нецікаво, вона не слухатиме. Тому треба знаходити точні, прості слова. Сказати щось складно й багатослівно набагато легше, ніж висловити важливу думку лаконічно, так, щоб дитина її зрозуміла.

Я бачу, що цей підхід працює. На зустрічах діти співають, реагують, сміються, хочуть взаємодіяти. Отже, якимось чином мені вдається до них достукатися.

Для мене важливо, щоб батьки проводили час із дітьми, співали разом. Так само хочеться допомогти вчителям. Працювати з дітьми — величезна праця, і я розумію, що педагогам теж потрібна можливість видихнути. Було б добре, якби вчитель міг увімкнути пісню, а діти просто співали разом.

Я сама часто слухаю психологічні лекції, зокрема українського психіатра й психотерапевта Олега Чабана. Нещодавно почула від нього думку про те, що спільний спів має сильний психотерапевтичний ефект. Ми всі живемо приблизно в однакових обставинах, нам усім потрібно якось триматися.

І я подумала: це ж саме те, що я роблю з дітьми. Співаю з ними разом.

• Чи змінилося ваше ставлення до творчості після початку повномасштабної війни?

Я багато говорила про війну у своїх піснях. На початку повномасштабного вторгнення написала «Повернись живим» і «Перемога». Ще у 2014 році створила «Поцілуй мене на прощання» — пісню про кохання і війну.

Після втрати мого брата, я написала пісню «Братику» й зняла на неї відео разом із Богданом Бенюком.

Я багато сказала у своїй творчості про те, що мене оточує, про втрати й війну. Зараз мені важко писати про звичайні любовні переживання, коли ми втрачаємо найближчих людей, коли щоночі гинуть люди.

Натомість я думаю про те, що можу дати дітям. Як допомогти їм зберегти радість і відчуття дитинства, попри все, що відбувається навколо.

Музика, радість і гарний настрій — це насправді дуже багато. Зараз не так багато речей, які можуть просто принести людині радість. Тому мені хочеться створювати пісні, які це робитимуть.

У новому альбомі буде пісня «Мама, сонечко». Там є слова: «Мама, ти моє сонечко, ти колись була донечка».

Я сама мама й часто згадую свою маму. Раніше я ніколи не замислювалася, якою вона була маленькою дівчинкою.

Ми часто чогось вимагаємо від мам, хочемо, щоб вони все знали, усе могли, завжди були сильними. Але кожна мама колись була маленькою дівчинкою. Вона теж могла чогось не знати, чогось боятися.

Жінки сьогодні стоять перед величезними викликами. І мені хотілося б, щоб ця пісня стала підтримкою для всіх мам. А ще — щоб дитина, навіть коли вередує чи робить щось не так, могла подивитися на маму з іншого боку й зрозуміти, що вона теж людина зі своїми переживаннями.

• Ви говорите про бажання зберегти дитячу радість попри війну. Що для вас означає ця радість сьогодні?

Мені хочеться, щоб діти мали можливість радіти, співати, святкувати свої дні народження. Саме тому в альбомі буде ще одна пісня — «З днем народження».

День народження — це свято, яке не залежить від обставин. Звісно, не всі діти можуть відзначати його так, як хотілося б. Але це все одно особливий день, і мені хочеться, щоб у них була пісня, з якою вони могли б його зустріти.

Так само важливо говорити про страх, про стосунки з мамою, про любов до України. Кожна пісня має своє призначення.

Я розумію, що цей проєкт потребує багато моральних і фізичних сил. Не завжди вони є. Але я намагатимуся робити все, щоб Зелена Шапочка жила далі.

Діти вже запитують про неї, упізнають персонажа. Можливо, згодом з’являться нові історії, мультфільми, іграшки. Мені хотілося б, щоб в Україні було більше власних дитячих героїв, із якими діти могли б рости.

Спілкувалася Надія Греса