Директор ХХІ століття – Олександр Остапчук із Тернопільської школи-ліцею №6 ім. Н. Яремчука

Прихід у Тернопільську школу-ліцей №6 ім. Н. Яремчука з порогу розпочався із випробувань.

Серед послуг – ночівля у класі

На вуличній дошці біля входу в навчальний заклад пропонувалося відгадати загадку: «Що то за птиця, що живе і в Тернополі, вилуплюється із яєць, але сама яйця не несе?», – за першу серед учнів правильну відповідь директор подарує шоколадку.

На сусідній дошці – веселе запрошення: «Дорогі діти! Якщо вам дуже подобається в школі, то можете замовити ночівлю у своєму класі. Ваша школа». Як згодом пояснив директор Олександр Остапчук, запрошення цілком серйозне й поширюється навіть на батьків школярів.

«Якщо щось – заходьте…»

Директора ми зустріли на першому поверсі, неподалік кабінету. «Якщо щось – заходьте…», – написано на його дверях. Заходимо, бо привід є – хочеться в деталях дізнатися, як зробити школу такою, як ця.

– В основному діти не хочуть йти до школи, бо зранку хочеться ще поспати, – коментує ранкову загадку Олександр Остапчук. – На це ми вплинути не можемо. Однак, наше завдання – підняти учневі настрій. 

А ви загадку відгадали? Вірно: «Півень» або «Гусак», «Індик».

Кабінет директора невеликий, але затишний, і звісно – не без цікавинок. Хобі керівника школи – колекціонувати дзвіночки. Зараз тут 170 екземплярів з різних країн. На стінах – оригінальні картини. Приміром, одна з них “написана” тополиним пухом. Полотно з виглядом середмістя Тернополя – від вдячних школярів. Осінній пейзаж – на картині з бурштину. Ще є замальовка родинного будинку директора, відзнаки тощо.

Іспит з фізкультури

Перед уроками директор виходить на поріг школи і особисто вітає кожного учня, бажаючи доброго ранку.

З 8:00 до 8:25 год. з приймачів у школі звучать різні мелодії: у понеділок – з репертуару Н. Яремчука, в вівторок, середу, четвер – збірні мелодії, у п’ятницю – італійська музика.

О 08:25 год. – 5-хвилинна зарядка. Минуло 20 хвилин уроку, вчитель зобов’язаний зробити фізкульт-перерву. Взагалі до спорту тут ставляться серйозно. Учні 11 класів складають іспит з фізкультури. “Дитина, яка завершує нашу школу, повинна володіти навиками і знати правила 10 видів спорту,  –  каже директор. – Автор цієї ідеї – Володимир Співаковський“.

У шостій школі діє 16 гуртків. Серед них – новий командний вид спорту флорбол та розумові ігри.

Замість лінійок – «гутірки»

Щопонеділка тут проводять «гутірки» (замість «лінійки», – ред.). Тут учні розповідають про цікаві життєві ситуації, звітують за проектами, над яким працює клас. А ще слухають класичну музику. Ніхто школярів на гутірки не зганяє, сюди вони приходять з власної волі.

«Бізнес-обіди»

Раз у місяць відбуваються «Бізнес-обіди» для учнівського самоврядування. Учні збираються в кімнаті школяра й, обідаючи, озвучують думки, як можна заробити гроші. Бізнес-ідея обов’язково має бути пізнавальною, практичною і ефектною. Ідею “бізнес-обідів” директор запозичив в іншого освітянина Володимира Співаковського.

Кожен клас має свій напрямок. Наприклад, «Клас здорового харчування» вигадав бізнес-ідею: продавати на перерві чаї, які впливають на оцінки: «Чай для 12 балів», «Чай для 11 балів» і т. д. Було весело і прибутково: школярі заробили тисячу гривень.

«Чай з бубликами в директора»

До керівника школи учні приходять і просто на чай – в рамках щотижневої акції «Чай з бубликами в директора». Тут учні обговорюють проблеми, висловлюють ініціативи.

Є проекти, які об’єднують всю школу. Як приклад, в рамках проекту «Навчання через служіння суспільству» учні саджали дерева. Окрім дії садіння, вони повинні були знати породу дерева, скільки часу воно росте, яка у нього коренева система, в яку землю саджають рослину, чим удобрювати грунт.

“Родзинки” для змісту освіти

– Користуємося не новими, але прогресивними інструментами, – це кейси, квести, комплексно-хвильові уроки, перевернутий клас, – розповідає директор. – Це чотири основні позиції, які втілюємо на уроках.

Після 5, 6, 7, 8 класів школярі захищають кейси – це ситуація з навколишнього світу, “перенесена” в навчальний клас. Важливо знайти не один, а кілька виходів із проблемної ситуації. Над кейсами школярі працюють у групах з шести осіб від січня до кінця травня. Захищають їх перед батьками, вчителями, ліцеїстами. Кейси дають символічне право перейти до наступного класу. Для молодших класів кейси – з фантазією, наприклад: «Баба Яга отримала Нобелівську премію за реактивні польоти. Що би доброго вона зробила, якби жила і працювала у шостій школі?».

Н̶е̶ ̶з̶н̶а̶ю̶.̶.̶.̶ ̶-̶ ̶С̶і̶д̶а̶й̶,̶ ̶д̶в̶а̶!̶

– У нас майже немає оцінок «1, 2, 3», – каже Олександр Остапчук. – Наші вчителі оцінюють учня за те, що він знає, а не навпаки: не відповів на запитання – оцінка менша. Приміром, учень відповідає по якійсь темі на 6 балів. Вчитель пропонує йому або ставити таку оцінку, або скористатися можливістю «реабілітуватися» на наступному уроці. Це нюанси, які стосуються змісту навчання.

Замість дзвінка звучить «Червона рута»

Поки говоримо, лунає дзвінок. Про те, що це саме він, підказав директор. Бо одразу й не здогадаєшся: уже 5 років замість традиційного звуку дзвінка про закінчення уроку тут сигналізує мелодія «Червона рута». Цю ідею шоста школа запозичила в українського гуманітарного ліцею в Києві (директор Галина Сазоненко). Повністю ідею не копіювали – записали «Червону руту», яку свого часу виконував Назарій Яремчук – патрон школи. А перед початком уроку голосами школярів звучить звернення: «Шановні вчителі, діти запрошують вас на урок!».

Мотиватори для вчителів

Кожен вчитель шостої школи “зобов’язаний” впродовж року побувати на 4 виставах, 4 концертах, прочитати 4 книги і 4 рази виступити на педагогічній раді.

Як мотивують тутешніх вчителів працювати краще? “Цю ідею я побачив у Польщі, – коментує Олександр Миколайович. – В гімназії м. Любава в учительській є шафка з “внутрішньою поштою” – з комірками для кожного вчителя. У нас немає «заходів», але є «скінди» – сучасне колективно-індивідуальне навчальне дійство. За успішний скінд вчитель отримує в свою комірку шоколадку”.

Не солодощами єдиними. Для педагогів школи-ліцею №6 передбачені стимул-картки «Який же я молодець!». Якщо вчитель вдало провів скінд – отримує додатковий день до відпустки (!).

Для учнів теж є стимул-картка – «За уславлення рідної школи». Вона дає право на бал підвищити свою оцінку за тему з будь-якого предмету.

Читачі, мабуть, подумають, що в цю школу беруть лише дітей, які пройдуть якесь неординарне випробування. Втім, директор запевняє, що «абітурієнти» в перший клас випробувань не мають, стати учнем ТНВК “Школи-ліцею №6 ім. Н. Яремчука” може кожен. Лише, коли після 9 класу учні виявляють бажання перейти в ліцей, складають тести і проходять співбесіду.

Зараз тут навчаються 1060 учнів у 34 класах.

На заробітки… у школу!

Щоденники тут теж не такі, як у всіх. Розпочинаються біографією Назарія Яремчука. Далі – поля для «дванадцяток»: якщо з кожного окремого предмета учень отримує оцінку 12 балів, йому вручають 100 грн. Рекордсмен – учень 8 класу Арсен Романів впродовж навчального року 5 разів отримував з усіх предметів найвищий бал.

Якщо з якихось причин школяреві нудно на уроці, він може розфарбувати замальовку в своєму щоденнику.

Оцінки вчитель виставляє окремо, зазначаючи дату і підпис. Є приватне поле «Мої спостереження за світом», сторінка для спілкування вчителя з батьками.

“А ще цим щоденником зручно грати в настільний теніс”, – жартує директор.

Ще 100 грн. можуть заробити учень чи вчитель за оригінальну ідею, яка приживається в школі.

Оригінальні рекорди школи №6: Анастасія Михайлишин запам’ятала число «Пі» в кількості 287 знаків. Рекорд «Біг з цоколя на 4 поверх» встановив Дмитро Смолин – 14,02 секунди. 121 вірш напам’ять прочитала Оксана Скрепецька – неперевершений поки що показник.

Дрес-код шостої школи

– До зовнішнього вигляду школярів ставимося прискіпливо, – розповідає директор. – Бо як казав В. Співаковський: «Погане приживається саме, а хороше треба організовувати».

До 8 класу учні приходять на уроки в шкільній формі чорного кольору з однотонною сорочкою\блузкою. З 9 до 11 класу – діловий стиль одягу.

Джинси тут – табу.

Сам директор одягнений у білу сорочку і чорні штани класичного крою – таким Олександра Остапчука бачать учні, вчителі та чиновники.

Слабке місце школи – версія директора

– Найперше, слабка практична складова навчання, – каже О. Остапчук. – Вважаємо, що дитина, окрім теоретичних знань, повинна вміти працювати руками. А в Тернополі нема показового виробництва. Окрім міської господарки, яку ми вже об’їздили вздовж і впоперек, тобто «Водоканал», «Теплокомуненерго», РЕМ, нам ніде “розігнатися”. Наша ідея-фікс: взяти десь кілька гектарів землі, щоб доглядати за нею шкільною громадою.

Про реформу освіти

– Що б там не писали в законах, будь-яку реформу підтримають або знищать кадри, – коментує недавно прийнятий закон “Про освіту” директор школи-ліцею №6. –  Бо скільки реформ було вже? І дванадцятирічна і 12-бальна системи освіти – все це не нове.

– Яка у вас зарплата, і скільки отримують вчителі? –  запитуємо в Олександра Остапчука.

Директор відповідає відверто: “Після Нового року, слава Богу, зарплата вчителя трохи піднялася. Наприклад, раніше, як директор отримував 5 тисяч грн. (без податків), то тепер з надбавкою від міського управління освіти маю “чистими” 10 тисяч грн. у місяць. Зарплата вчителя з 20-річним стажем, зі званням методиста, класним керівництвом – так само 10 тис. грн. Решта вчителів отримують від 4 до 10 тис. грн.”.

Олександр Миколайович викладає в школі два предмети. “Крізь мої руки проходять всі діти – у 8 класі веду урок креслення, а ліцеїстів  навчаю етики. За один урок в день встигаю відчути себе вчителем і на директорство достатньо часу”.

Жодного вільного куточка

Всі приміщення в школі функціонують – жодного вільного куточка. Навіть підвал “працює” – тут діє підприємство з виготовлення рекламної продукції, яке платить школі за оренду.

Останній дзвінок – на причалі Тернопільського ставу

Вже кілька років у цій школі не проводять лінійки на свято Першого вересня. Натомість 31 серпня о 18 год. шкільна родина гуртується у Кутківецькому лісі на «Родинне вогнище»: пік-нік, ігри, дружня атмосфера.

“Останній дзвінок проводимо на причалі Тернопільського ставу, – розповідає директор. – Впродовж 25 хвили триває урочиста екстра-програма, відтак випускники під пісню «Відпливають кораблі» Н. Яремчука переходять на борт пароплава й годину плавають по озері. Зворушливе видовище!”.

“Стіна випускників”

На Останньому дзвонику випускники пишуть собі листа в майбутнє. Записки поміщають у спеціальну капсулу, яку замуровують у стіну на території школи. А відкриють її через 10 років – на зустрічі випускників.

Яким учнем був директор: бліц-інтерв’ю

* До 8 класу я ходив у сільську школу в рідному с. Рисв’янка Рівненської області. Потім в іншому селі – за 6 кілометрів від дому. Йшов на уроки пішки, інколи велосипедом. До 8 класу вчився на відмінно. 10 клас закінчив з «5» і «4» в рівній кількості.

В атестаті з математики в мене було “4”, але вступні іспити єдиний із 120 абітурієнтів педуніверситету склав на «5». До речі, іспит приймав у мене теперішній ректор ТНПУ Володимир Кравець, якому тоді було 27 років.

* За якою партою сиділи в школі? За третьою з кінця.

* Улюблений урок у школі? Математика.

* Уроки прогулювали? Один раз. Це був урок історії, який викладав директор.

* Ким хотіли стати в шкільні роки? Футболістом. До 8 класу Сабо, Біба, Рудакевич, всі футболісти з київського «Динамо» були ідеалами для нас, школярів. Ми навіть один одного називали прізвищами улюблених спортсменів, мене кликали “Хмельницький”.

* У 8 класі математику у нас викладала молода, симпатична вчителька. Якось на уроці однокласник жбурнув в мене лінійкою, але вона пролетіла повз і мало не вдарила вчителя. Після цього вона виклика мою маму в школу. Я наче гарно вчився, а тут таке! Мої батьки були такими: якщо щось хороше станеться – не хвалили, але коли погане… І от мама повернулася зі школи, і… мовчить, не свариться. Розпитую згодом, що ж казала вчителька? «Нічого, – каже мама. – Лише сказала, що «з вашого сина виросте хороша людина». Відтоді я повсякчас прагнув виправдати це передбачення. Веду до того, що ми, вчителі, ніколи не знаємо, які наші слова назавжди потраплять у душу учня…

* Коли я вчився в школі, наш директор Антон Захарович Войтович був дуже схожий на Алена Делона – високий, красивий, елегантний, охайно вбраний, взуття — ідеально чисте. Праву руку він ніколи не виймав з кишені – втратив кисть через нещасний випадок у дитинстві. Про свій зовнішній вигляд я навчився дбати за прикладом саме Антона Захаровича.

В дитинстві мені часто здавалося, що директор мене не долюблює. Весь час тільки й чути було: «Остапчук! Остапчук!». У куток мене не раз ставив – бо бігав по школі. Спочатку я дуже ображався, але згодом зрозумів, що так він висловлював любов. Його дружина Поліна Мусіївна була моїм класним керівником. Таких Вчителів я більше не зустрічав…

 Підготувала Ірина Юрко.

Фото автора.

Нагадуємо, в рамках циклу публікацій “Погляд” розповідає читачам про цікаві підходи до процесу освіти в комунальних навчальних закладах Тернополя. Попреднього разу ми побували в Тернопільській ЗОШ №29, де розмовляли з директоркою Лілією Вавринів.