Євген Заплетнюк: Як в УПЦ КП правда втопилась, а кривда наверх сплила
Цими днями широкого розголосу, і не лише у нас на Тернопіллі, набули численні повідомлення ЗМІ, а серед них, і офіційного єпархіального сайту Тернопільсько-Кременецької єпархії УПЦ КП про те, що збори місцевого духовенства виключили зі свого членства відомого священнослужителя обласного центру – отця Анатолія Зінкевича. Ця новина не була б настільки резонансною, якби не головні герої цієї доволі ефектної історії. Зазвичай, виведення за штат якогось клірика – це доволі звичне, тихе та мирне у наш час явище. Принаймні, про це так масово не трублять журналісти, щодня придумуючи для своїх сенсацій нові версії та гіпотези подій, що відбулись.
Крім того, згідно з постановою архієпископа Іова, за перелюбство, пияцтво і поведінку, яка не сумісна з саном священнослужителя, позбавили сану чотирьох інших священиків. Вони для теми нашої розмови хоча й не сильно важливі, але як емпіричний фон вони нам таки знадобляться в одному з наступних абзаців. Дочекайтесь…
Відверто кажучи, вигнаних, відсторонених від священнослужіння кліриків за двадцять років незалежності української Церкви зібралося вже кілька сотень, а може й тисяч. І факт їхнього відсторонення абсолютно нікого не цікавить. У тому числі й архиєреїв, які їх відлучають. Зазвичай, замість святительського благословення «у добру путь», та батьківської турботи про майбутнє, їх очікує лише любляче святительське: «Пшол вон!», і багаторічні митарства у пошуках куска хліба для того, щоб хоч якось прогодувати власну сім’ю. Але в нашому випадку все не зовсім типово. Точніше зовсім не типово. Обидві ворогуючі сторони мають в церковній шахівниці неабияку вагу, і цілком здатні повести за собою людей, тобто перевести конфлікт у зовсім іншу площину. Цілком може статись так, що з особистого непорозуміння двох людей може розгорнутись, та й власне, вже розгортається внутрішньоцерковний конфлікт, за участі достатньої кількості духовенства та мирян УПЦ Київського Патріархату.
Суттєво підливають масла у вогонь журналісти, яким будь-які церковні конфлікти – лише причина написати нову «сенсацію». Саме так іронічно, «сенсаціями», я називаю недолугі спроби людей показати себе експертами у церковних питаннях. Найчастіше такі особи в принципі не можуть відрізнити отця від владики, і десятиліттями вперто плутаються в патріархатах. Якщо ви думаєте, що їхня основна ціль – розібратись у події, ви сильно помиляєтесь. Їхня мета непристойна до банальності – зробити «сенсаційний» матеріал, який збере багато коментарів, та змусить читачів купити газетку. Правда таким писакам не потрібна. Їм головне – зробити шоу. І навіть, придумати його тоді, коли його немає і бути не може в принципі. Маючи трохи більший церковний досвід за усіх разом взятих журналістів, у цій статі я все-таки спробую розповісти своїм читачам цю історію якомога чесніше. Оскільки, грошей за те, щоб я когось тут хвалив мені ніхто не перерахував, то нині буду з вами максимально відвертий :).
У червоному кутку рингу – керуючий архиєрей Тернопільсько-Кременецької єпархії архієпископ Іов. Після смерті митрополита Василія Боднарчука він став найстарішим по сану та хіротонії ієрархом УПЦ Київського Патріархату в регіоні. Кількість духовенства у підпорядкуванні владики Іова нині – трохи більше сотні священиків. Пікантності реальному становищу цього Високопреосвященного додає те, що «на допомогу» владиці у керуванні парафіями Тернопільської області патріарх Філарет прислав спочатку єпископа Нестора (Писика) (2006 р.), а згодом і єпископа Павла (Кравчука) (2009 р.), цим самим розділивши одну область на три конкуруючих між собою структурні підрозділи Церкви – єпархії. Важливо підкреслити, що жоден із згаданих архиєреїв не знає чітких меж власних канонічних територій, а залюбки спокушається на все, що погано лежить, стоїть чи висить. Головне, щоб це не дісталось двом іншим «конкурентам», і щоб було щось, чим можна буде прозвітувати і похвалитись під час чергового візиту на Пушкінську 36 Столиці.
У синьому кутку рингу – протоієрей Анатолій Зінкевич, фактичний власник величезного церковного маєтку у Тернополі, т.зв. «Свято-Троїцького Духовного центру», рідний брат Луцького митрополита Михаїла та батько Дніпропетровського єпископа Симеона. Маститий протоієрей, відомий суспільний і релігійний діяч, власник дивного холеричного темпераменту, який систематично то допомагає, то навпаки, – заважає отцю у створенні образу ідеального православного пастиря. Має достатньо прихильників серед мирян, а головне – серед представників влади різних рівнів та термінів придатності. Харизматизм отця Анатолія не вроджений, а є плодом його праці над собою. Після того, як отець Анатолій більш-менш упорядкував власний фінансовий стан до необхідного рівня, його пріоритети змінилися. Нині для протоієрея важливі не багатства, а влада і слава. Нехай вже мене простить головний герой цих рядків за суб’єктивність, все ж для повної нашої картини я змушений сказати і це.
 |
| Фрагмент роботи «Сім смертних гріхів» І. Босха, що зображає гординю (лат. superbia) |
Так от. На такому фоні зірка владики Іова, звісно, що меркне доволі швидко. Байдуже, що у цій грі архієпископ має воювати проти протоієрея. Я не хочу зараз говорити про їхні богословські знання чи порівнювати їхні унікальні проповідницькі таланти. Їх однаково немає ні в одного, ні в іншого. Однак, отець Анатолій ніколи не стояв на місці. І за це його не можна не поважати. Ось типова риса характеру отця Зінкевича : за день 1 вересня він реально встигає побувати у десяти тернопільських школах, де благословить та проспіває многолітня першокласникам з їхніми батьками. Владика Іов такого не зробив жодного разу за двадцять років. Можливо, саме тому він і досі не митрополит. Отця Анатолія знають всі. Чи з поганого, чи з доброго боку, але знають. Для одних важливо, на якому автомобілі він їздить, для інших – скільки землі загарбав для своїх маєтків. Для когось він – «намісник» духовного центру, а для когось — ще хтось інший.
Суть у тому, що це чи не повна протилежність владиці Іову. Пересічний тернополянин навряд чи знає в обличчя цього архиєрея, не дивлячись на оці «надцять» років його церковного служіння. Єдине, з чим у багатьох асоціюється владика, – кілька епізодів з його невдалої водійської практики. Серед них – один особливо жахливий. В аварії, за участі архиєпископа в 2006 році, загинуло два молодих чоловіки, здається, міліціонери. Слідство, звісно, тоді його виправдало. Але попри чіткі канонічні вказівки, сан з нього тоді так і не зняли. Патріарх Філарет – сам собі пише і правила, і канони.Натомість, отець Анатолій – справжня «поп-зірка» регіону. Він постійно у вирі подій : мітинги, пікети, радіо, телебачення, служби, акції та публікації у ЗМІ. Це великий контраст між ним і досить меланхолічним та пасивним владикою Іовом. На цьому фоні латентного багаторічного суперництва конфлікт, що нині розгорівся, є доволі очікуваним і головне – прогнозованим. Два бога в одному всесвіті одночасно існувати не зможуть. Хтось когось таки захоче проковтнути. Власне, в цьому і полягав весь сенс роздмуханого журналістами конфлікту.
Тепер основне. Хто винний, і що робити? «Патріарші» амбіції отця Анатолія збоку виглядають дуже смішно. Він непогана людина, і в цій суперечці, я б міг сміливо встати на його бік. Однак, як цілком незалежний споглядач, не можу підтримати у цьому конфлікті жодної сторони. І зараз поясню чому. Справа в тому, що людям байдуже, які там патріархати і єпархії між собою вкотре чергове публічно з’ясовують стосунки. Основне для них зрозуміло давно : в церкві товсті вчать худих, як їм постити. Допоки духовенство саме не почне врешті жити так, як їм належить по сану, люди взагалі не будуть мати віри ні у що святе.Як жива людина, дуже добре розумію стан владики Іова, і де в чому йому співчуваю. Однак, кожен з нас сам коваль свого щастя. Для того, щоб мати не лише канонічне, але й моральне право звинувачувати когось у перелюбстві чи алкоголізмі, потрібно самому давати приклад бездоганної чернечої цноти та безсумнівної архіпастирської тверезості. Як можуть оці загадані нами на початку розмови четверо священиків сприймати настільки категоричні формулювання в рішеннях керівництва? Лише зі сміхом. Для мирянина, а для ієрарха тим більше, дуже важливо мати бездоганну репутацію. Принаймні, це важливо для Церкви.
Головним винуватцем подібних конфліктів особисто я вважаю патріарха Філарета. Це з його благословення почався канонічний бардак в області. Він знав, що при відсутності будь-якої канонічної дисципліни не можна збільшувати кількість єпархій. Він знав, що духовенство єпархії архієпископа Іова з самого початку було проти хіротоній Нестора та Павла. Він знав, що гордовиті галичани ніколи не зможуть домовитись в питаннях, що стосуватимуться їхнього гонору. Він знав, що три єпископи не мають нічого між собою спільного у світоглядах : Іов старший від Нестора на 23 роки, а Павло – автокефальний зрадник, поруч з яким на поважному прийомі навіть стояти соромно і гидко. З Івана пана ніколи не вийде. Як і з Петра – Павла. Це люди зовсім різних рівнів та інтересів. Тому дуже важко повірити, що вони в один прекрасний день, з якогось переляку, гаряче закохаються один в одного. Це абсурд!
Для того, щоб вилікувати подібні суперечки, потрібно перш за все набратися сміливості і визнати свої недоліки. Звісно, отцю Анатолію простіше в УНІАНІ оголосити себе страждальцем за автокефалію і помісність, жертвою московської пропаганди чи якимсь іншим священномучеником. Це набагато легше, ніж уголос сказати про свою гордість і непростимі священику «намісницькі» амбіції. Владиці Іову варто визнати своє некомпетентне керування єпархією. Звісно, вона за 17 років не розвалилася. Слава Богу! Але й сказати, що єпархія розвивається і розцвітає, — також не можна. Архіпастир мусить відрізнятися від інших служителів більшою любов’ю та співчутливістю до інших. Він має відчувати віяння часу і бути на вістрі усіх подій, що відбуваються на його території. Владика очевидно за всім не встигав. А ще мені здається, звісно, я можу помилятись, що, крім заборон і відлучень, владика іншими засобами впливу на священиків давно не користувався. Все ж, є час для батога, є і для пряника. Можливо, я б на його місці діяв так само. А може й ні.
В цьому сенсі мені надзвичайно імпонує владика Нестор. Зовсім не тому, що він мій колишній товариш. Адже поки Зінкевич з Іовом з’ясовують стосунки, владика Нестор бере все, що погано лежить. Не влаштовують Іова перелюбники і п’янички? Чудово! Тепер єпархія владики Нестора збагатилась на кілька священиків з типовими православними храмами і парафіянами. Владика Іов забуває, що патріарх Філарет ніколи не заступається за слабших. Тож перш, ніж просити собі білого клобука, йому варто зробити все можливе і не можливе, щоб на черговому Синоді не втратити хоча б чорного.
Ну, а патріарх… Ми з ним чудово знаємо, що якби Його Святість свого часу більше турбувався про долю власної церкви в нашому регіоні, то він ніколи б не робив вчинків, із прогнозованим негативним результатом. Хіба лиш коли йому важлива не церковна якість, а кількість. От тоді він безперечно має рацію. Перефразовуючи армійський афоризм, з сумом зауважую : чим більше в Церкві «кравчуків», тим міцніша наша оборона. Питання лиш в тому, чи далеко заїдеш на таких «кравчуках». Безкарна міграція священиків від одного єпископа до іншого лише розвалює церковну дисципліну зсередини. Від розбещених вседозволеністю попів церква лише страждає. І ще буде багато страждати в майбутньому. Бо науку про те, як зухвало себе можна вести з архієреями, від маститих протоієреїв уже нині переймають їхні діти. Дуже прикро, що Прес-центр Патріархії УПЦ КП існує, але нічого з цього приводу нам не пояснює. Немає що сказати? Видно, зарано там декого архієпископом зробили 🙂
Як стало відомо буквально сьогодні, Патріарх Філарет таки заступився за відлучених законним архієреєм. Таким чином, він грубо втрутився у життя єпархії, порушивши Церковні канони. Якщо владика Іов і досі правлячий єпископ Тернопільсько-кременецької єпархії, то всі його укази мають виконуватись безвідмовно і без обговорень та оскаржень. Саме про це йдеться в «улюбленому» Його Святістю 34-у Апостольському Правилі, яке говорить зовсім не про автокефалію, а про порядок в єпархіальних справах.
Ось такі мої міркування. Загалом, вважаю, що вони небагато грішать проти Істини. Звичайно, я можу помилятися, оскільки мені не відомі всі деталі цих КПшних розборок. Але я і не бажаю їх знати, щоб більше не розчаровуватись. Впевнений, що багато з вас, особливо священиків області, знають все набагато краще. Сам би я волів, щоб подібних історій більше ніколи не було, а всі люди знали, що Владика Іов та митрофорний протоієрей Анатолій – кращі друзі, духівники, до яких за честь потрапити на сповідь, бо вони не тільки правильно вчать, але й правильно живуть. У будь-якій суперечці винні двоє. Не розуміючи цього, ніхто не зможе виправитись : спасіння немає без покаяння.
Простіть, коли чимось когось образив чи несподівано змусив задуматися.
Дякую за увагу і до зустрічі 🙂
Є гарне українське прислів’я “Не замітай чужої хати, — гляди чи твоя заметена.”
Шановний пане (після прочитаних статей написати навіть “о.” біля вашого імені потрібно вважати помилкою :))! Чому постійно, як не УГКЦ то УПЦ КП ? А де бодай коротенька стаття з поясненням і спрощення статі про вашого кулєгу Ігоря Семирозума? Чи це наклеп УГКЦ спільно з УПЦ КП?
який контраст, порівняно зі сповненими ненависті заплетнівками про УГКЦ! Браво!
Підтримую п. Юрія. Коли вже дочекаємся “експертизи” ваших церковних угідь?
Вам Заплетнюк на початку статті не помішало би сказати до якої парафії самі маєте відношення і заодно прокоментувати нашумівшу подію біля “Стожар”. Ви нічим не кращі за “писак”, з яких насміхаєтесь, ви “писака” в квадраті що сіє шоу і розбрат між православними…
Митрофорний як завжди жжет.Когось судити за проповідницькі таланти чи за богословські знання не варто,якщо сам в цих питаннях ЗЕРО,хотя возносити себе(до речі гординня) митрофорний мастак-то він супер блогер,то кандидат в кандидати Богословських наук(до речі якого розбив в пух і прах в Газеті.ua дійсно богослов Ігор Лубянов).Та й взагалі,що це за церква така УАПЦ,неканонічна,число вірних 2,8%,священники якої втікачі з УПЦ КП.Але як любить неканонічний митрофорний Заплетнюк вчити інші конфесії до речі канонічні(УГКЦ) канонічності.
Заплетельнюк написав вірно. Єдиний який говорить, що думає і бачить. Всі інші тільки по закаулках інтриги плетуть. Молодець!
Отець Євген чи пан Євген! Коментар на рівні світського, а не канонічного.
Проте, якщо його уважно прочитати, то основний негатив лежить на поверхні і направлений проти персони Патріарха Філарета. Ну не так організував Патріарх церковну структуру на Тернопіллі, що і стало причиною цього конфлікту. Мабуть Ви дещо переводите стрілки від головного винуватця владики Іова. Чи не його це ініціатива роздмухати рядовий внутрішньо церковний конфлікт і викинути ще не доконаний факт порушень церковних канонів священиками на заполітизований український загал, створивши чергову сенсацію і на цьому пропіарити себе праведником? Читайте далі.
У цьому розрізі згідний із Вами, що потрібно було своєчасно вирішити питання відносно Іова, позбавивши його сану владики за тяжкий злочин. Може Патріарх і вирішив у такий спосіб обмежити чи зменшити вплив владики Іова, створивши на території його єпархії ще дві структури.
Тепер інше. А скажіть, будь ласка, якщо керуючий такою великою єпархією не проявляє активності у просвітництві, участі у житті громади та інших богоугодних діяннях, які сприяють розбудові Церкви і посилюють впливу на громаду, то хтось же повинен виконувати за нього цю роботу! Звісно надзвичайна активність отця Анатолія у житті місцевої громади служить суттєвим докором пасивності владики щодо впливу на тернополян. Ось він і знайшов собі вихід, щоб одним ударом позбавитись від активного громадянина, священника і трибуна та перевести свої гріхи на нього ж. Недаремно в Україні дуже популярна притча про те, як один сусід Петро сказав, що у сусіда Івана дочка повія. А Іван йому каже, що у нього дочки немає тільки син. А Петро відповідає – а тепер спробуй доказати людям, що це не так. Отак і всі звинувачення проти о.Анатолія мають під собою заздрісні (один із тяжких християнських гріхів) корені.
Але Патріарх, я впевнений, прийме праведне рішення і на користь прихожан такої великої церковної громади собору Святої Трійці!