Шанс є завжди, чи навпаки?

В одній сільській місцевості знаходилось незвичайної чистоти озерце. Його краса вражала усіх, хто приходив туди відпочити. Тутешні жителі мали особливу пошану до ставу. Щосуботи  вони виходили на прибирання, очищаючи його від бруду. У тій місцині завжди було затишно та людно, а  дитячий сміх звеселяв трудолюбивих односельчан. У свято, жителі та його гості влаштовували біля озерця вечірні посиденьки, розповідаючи один одному різні небилиці.

Веселі дні завжди минають швидко. Час немов навіжений кудись поспішає: діти підростають, батьки старіють. Не одне покоління зустрічало світанок біля прекрасного озерця. Але в клопотах, забуваючи про своє незмінне місце радощів, жителі перестали доглядати водоймище, лишень сумно спостерігали, як воно заростає травою, всихається, мимоволі перетворюється на болото. Причиною цього стали людські стосунки: постійні сперечання, недовіра, заздрість, байдужість.

Шанс врятувати озеро завжди був, тільки не було того, хто б цю справу взяв у свої руки. Мабуть, щось схоже діється і в нашій країні, тому допоки ті, хто при владі не намагатиметься зберегти те, що уже має, важко буде уявити щасливе майбутнє.

Ксенія Петрів