Щоб вижити, вибрав шлях зради. Протокол допиту Ярослава Комара (частина восьма)

Протокол допиту Ярослава Васильовича Комара

 Р. 31 Справа ч.: 131/48

 Комар Ярослав. Боєць спецгрупи Тернопільського УМГБ. Кличка  «Роман». Почато 9.12.48 р. Закінчено. 19.12.48 року. 

ПРОТОКОЛ

«До Тамари (учителька в с. Чернихівці, походить з Полтавської области, прізвища не знаю) ніхто з підпільників не заходив і вона нічим не допомагала. (В тому часі Тамара була арештована, але її звільнили. В тюрмі доказували їй, що вона подавала підпільникам адреси всіх вчителів та інших працівників адміністрації, що походять з СУЗ. Большевикам попали документи в торбі Сулими й большевики доказували, що це її письмо. Кромі того на цьому списку були адреси всіх східняків з с. Чернихівці, а її прізвища не було. Вона до нічого не признавалася і її звільнили. Про те я довідався вже пізніше, як був на волі). До Телев’яка Миколи ніхто з повстанців не заходив і він нічим не допомагав. Причиною того було це, що його сильно побив Тріска за якісь особисті порахунки. До Данелевич Омеляна ми заходили лиш деколи на вечерю. Скільки разів, не знаю, бо заходили протягом двох років (1947 і 1948 рр.). В нього не квартирували, бо він дуже боявся. 1947 р. дав для підпільників 100 кг пшениці, а 1948 р. 250 крб. До Процишин Василя (священик в с. Чернихівці) ніхто з під пільників не заходив. Він підпільникам не допомагав і ніхто з ним не мав зв’язків. До Ронделюк Омеляна підпільники заходили. Він є швагром підпільника Тараса. В цього не квартирували тому, що він був підозрілий і часто коло його хати були засідки. Він підпільникам нічим не допомагав, хіба, що дав повечеряти. Допомагати не міг, бо бідний. Якщо підпільники квартирували в котромусь Чернихівському лісі, то до села заходили кудинебудь. В селі ходили вулицями й городами, а якихось спеціяльних доріг не було. Молоді хлопці в збройній боротьбі підпільникам не допомагали. Зізнання про село Охрімівці. В с. Охрімівці криївок не було й підпільники там заходили дуже рідко. Причиною було те, що там часто квартирували військові, а тому, що кущ довший час не вів жодної роботи, не було потреби туди заходити. Вже під кінець 1947 р. і в 1948 р. туди почали заходити частіше; збирали гроші та збіжжя. Деколи квартирували в секретарки сільради Радик Євгенії і голови сільради Добровольського. Квартирували також в інших людей, але вони нічим особливо не допомагали підпіллю. На питання Захарова про Охрімівці я зізнав: До бувшого голови сільради Здирки Василя підпільники заходили тільки за грішми та збіжжям. 1947 р. він дав 1 ц жита і 500 крб., а 1948 р. наказали йому здати знову 500 крб., але до часу мойого зловлення він ще не дав їх. Він та його дочка не мали жодного зв’язку.  Радик Анна Франківна зв’язків з підпіллям не мала жодних. Вона вчителює в с. Кобилля, Збаразького рну, і до неї там ніхто не заходив, хіба якісь другі підпільники. Сокальський Теодор мав зв’язок з підпільниками. До нього заходили на вечерю, а часом квартирували (около 8 разів). Нічого повстанцям він не дав, бо тому, що в нього ми квартирували, не могли від нього вимагати. Зв’язковим він не був. У Вітенька Івана ми раз квартирували. Він нічим підпільникам не допомагав тому, що бідний. Репета Анна (засуджена 1945 р. на 25 років) була зв’язковою ще 1944 р. Батько її, після її арештування, з повстанцями жодного зв’язку не мав. Крім вищеподаних, Захаров ще питав про якихось чотирьох господарів, але їх прізвищ я не знав і тому не подав жодних матеріялів. До села підпільники заходили від поля, бо від ріки злий підхід. Зв’язковихлегальників в тому селі немає. Зізнання про присілок Верняки. В присілку Верняки підпільники заходили тільки до кількох хат. Це мале сільце, ми там мали криївку й не хотіли розконспіровуватись. 1948 р. збирали там гроші та збіжжя. До Верняк заходили завжди через міст від с. Чернихівці, або попід ліс Стоси від сторони ріки. Захаров цікавився і питав про таких людей, а про них я зізнав: До Федоркевич Григорія ніхто з підпільників не заходив і в нього не квартирували тому, що в сусідстві його господарства була криївка. 1948 р. літом він дав 300 крб. для підпільників. До Керничного Івана ніхто з підпільників не заходив тому, що бійці на засідці вбили його сина й він говорив, що це через під пільників, “бо якби вони не ходили, то не було б засідок і не згинув би мій син” – так він говорив. В заступника голови сільради Яциківського Василя ми оба з Ігором квартирували чотири рази. Харчуватись до нього не ходили. 1948 р. він дав для підпільників 300 крб. До Репети Зофії ми заходили чотири рази. В хаті в неї були: Сулима, Ігор, Воробець і я. Від неї забрали 100 кг жита, яке хтось був передав для підпільників. Зізнання про село Івашківці. В с. Івашківці не було ні одної такої хати, де не заходили б або не квартирували б підпільники. Всі люди в селі допомагали чим хто міг. Грошей та збіжжя в цьому селі майже не збирали, тому що це бідне село. До села, як було загрожено, ми підходили тільки з лісу, тому, що звідтам можна було підслухати засідку. Захаров цікавився гр. Гуменним Іваном. Про нього я сказав, що в його домі ми квартирували й харчувались. Питав також, чи ми стрічалися з Марією (прізвище забув, що мешкає в хаті Шморгай Івана. Я зізнав, що ми стрічалися з нею в хаті Шморгая, але вона нічим не допомагала, бо не мала своєї хати. Зізнання про село Старий Збараж. До с. Старий Збараж наш кущ заходив мало тому, що там пере бував Тріска, бив людей, крав і цим наставив населення проти підпільників. Місцевих людей там мало, а західняків, що приїхали та[м], ніхто з підпільників не знав. Там ми заходили лише до гр. Славути по інформації. 1948 р. Воробець і Тарас збирали там гроші, але в кого, не знаю. До села заходили дорогою від напряму присілку Верняки. Чи в с. Старий Збараж є такі люди, які попередньо були в підпіллі, не знаю. Про села: Зарубинці, Залужа, Оприлівці й Чумалі більше мате ріялів я не подав, кромі тих, що в перших зізнаннях. В міжчасі на допитах ставили мені, приблизно, такі ще питання про підпілля взагальному і я давав відповіді: – Чому підпільники не здаються живими? – Не здаються живими тому, що не хочуть зрадити тайн, які знають, і терпіти тортур на допитах. – Чому не голосяться підпільники? – Не голосяться тому, що кожний має за собою вже майже чотири роки праці в підпіллі й тепер йому навіть було б соромно голоситися зі взгляду на населення. – Який настрій між підпільниками? – Настрій добрий. – Як можна завербувати підпільника до співпраці з нами? – Зараз підпільника важко завербувати тому, що жоден підпільник не ходить сам. Якщо б навіть вдалося якимсь способом завербувати, то його й так скоро розшифрують, як буде старатися ходити сам або говорити з кимсь про секретні справи. Як буде ходити сам і навіть не буде агентом, то йому й так пришиють агентуру. – Як підходять до пункту стрічі, як йде з ними якийсь провідник: чи всі вкупі, чи стрілецьким рядом і в якому місці йде провідник? – До пункту стрічі підходять, звичайно, стрілецьким рядком. Провідник може йти в якомунебудь місці: напереді, всередині, позаду, але, звичайно, напереді та ззаду йдуть бойовики, а провідник  посередині, ближче до заду. В незагрожених місцях можуть іти купою. На пункт стрічі провідник все йде разом з бойовиками й не висилає їх наперед провірювати пункт стрічі. – В який спосіб підпільники збирають харчі? – Заходять до господаря і говорять йому, що їм потрібно. Якщо він не згідний дати, то його дуже не примушують до цього, а відходять з хати й відтак стараються до нього не заходити. – Який процент населення ставиться до підпільників прихильно, а який вороже? – До підпільників ставиться прихильно 75% населення, а решту, 25%, можуть допомагати вам. – Чому більшість населення ставиться прихильно до підпільників? – Цього пояснити не можу. – Більшість населення ставиться прихильно до підпільників тому, що вони ведуть протиколгоспну пропаганду й тільки та одна наставляє населення до підпільників прихильно, бо воно колгоспів боїться. Якщо б вони такої пропаганди не вели, то за ними народ не пішов би. – Як маскують входи до криївок? – Входи до криївок маскують пачками або забивають землею, около 40 см від поверхні вглиб. – Де підпільники дістають набої та зброю? – Зброю здобувають на станицях істрибків або на акціях на ваших працівників. Якщо бойовикові в кущі бракне набоїв, то він звертається до кущевого, а цей пише записку до районового провідника і він присилає набої. (Він питав мене тому про набої, бо як зловили мене, то я мав в пушках десятизарядки зовсім нові набої. Тому, що я не хотів сипати місця, звідки ми ці набої взяли, бо в ньому ще є дві цинки набоїв, говорив, що набої діставали від районового провідника). – Хто з вищих провідників переходив через терен вашого куща? – Від 1945 р. по 1948 р. вищого постом провідника від райо нового не бачив. На допитах в Збаразькому РО МГБ я не всипав: 8 криївок, 6 інформаторів, 9 ц збіжжя, що були в двох господарів, дійсних пунктів стріч про які знав, й деяких людей, які активно допомагали нам. Про деякі невсипані криївки знає ще Ігор, а про решту не знає ніхто з підпільників, що зараз живуть. Сипати всего я не хотів, і не міг, щоб не кричали на мене всі люди, які знали мене й нераз допомагали мені. Мені було б соромно сипати їх. Якщо б большевики питали про кожного з цивільних людей, то мусів би подати якісь матеріали, але цього вони не питали. Знав також дещо більше про роботу других кущів, але про це я не говорив, бо оправдувався, що нікуди не ходив. Чим більше я сипав би, було б гірше для мене. Допити в Збаразькому РО МГБ тривали 5ть днів. Там сидів до 15.9.1948 року. Вже чотири останніх дні мене не допитували, а тільки покликали час від часу до канцелярії і уточнювали деякі місця мойого зізнання. Дня 15.9.1948 р., вечером, лт Захаров викликав мене до канцелярії начальника Юнікова. В канцелярії я застав Захарова, майора Войтюка й о/у РО МГБ ст. лта Бурбуркіна (імені не знаю, середнього росту, грубий, шатин, обличчя округле – біле, ніс пиркатий, зелено жовта краска очей, широкі уста, тонкі губи, говорить поросійськи – повільно, виразно; останньо перейшов, мабуть, працювати в Тернопільське УМГБ). Войтюк говорив до мене, що приїде з Тернополя автомашина і я поїду туди. Приблизно за годину під будинок РО МГБ заїхала автомашина й до канцелярії увійшов лт Суворов (високий, грубий, бльондин, кучерявий, зачіска догори, обличчя прищовате, довгий, острий ніс, літ около 27, говорить поросійськи, працівник оперативного відділу УМГБ) і якийсь майор (прізвище його, мабуть, Дубовий – грубий, середнього росту, бльондин, зачіска догори, трохи горбатий, обличчя округле – біле, літ около 40 років, говорить поросійськи). Цей майор звернувся до мене й сказав, що поїду до м. Тернопіль. Притому напоминав, щоб я не пробував втікати, бо застрілять. Тоді я вийшов з ними обома до автомашини й ми від’їхали до м. Тернопіль. В автомашині, крім них двох, було також 5 бійців. Машиною заїхали під будинок УМГБ в м. Тернопіль при вул. Красноармійській №10, бійці кудись відійшли, а я з Суворовим та майором зайшов до управління, до канцелярії оперативного відділу. Канцелярія ця є на другому поверсі. Як вийти сходами на другий поверх, то вона є наліво в куті коридору, на викруті, число дверей 29, № телефону 11. Канцелярія та є широка около трьох метрів, довга около 6 м, висока около 3 м. Двері є в бічній стіні (коротшій), в противній стіні від дверей є вікно, під вікном кальорифери. Стіни білені вапном й на них не висить нічого. В кімнаті є дві шафи – одна при дверях направо, а друга залізна посередині кімнати наліво від дверей. В першій шафі є зброя, а в другій – залізній,  документи. Підлога паркетована. Посередині кімнати висить одна електрична лямпа.»

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ  ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ