Як “енкаведисти” переслідували жителів Тернопільщини

15 грудня 1948 року у ночі  на хуторі Степ села Великі Загайці  Велико-Дедеркальського району три енкаведисти   під видом українських повстанців впросилися до хати  Філітюк Домки. В хаті її сказали, що вони є українські повстанці, йдуть з Рівенщини на Карпати і хочуть в неї день переквартирувати. Вони були з автоматами та пістолетами, одіті у військові шинелі, двох в зелені, а один в сиву та двох було в чоботях, а один в черевиках. Той, що в черевиках, мав около 40 років. Між собою говорили цілий час українською мовою Спати лягло двох на ліжку, а третій ліг на долівці. Ті, що лежали на ліжку, довго тихо між собою щось говорили. Коли рано повставали, то між собою радилися чи зброя буде зверху, чи може поховають. Господар цеї ж хати рано збирався до лісу. Вони його не затримували, лише спитали куди йде. Днем один з них читав революційну, протибольшевицьку листівку, а цих двох його слухали. На двір виходили дуже мало і то конспіративно. Перед вечером дівчина з цеї ж хати ішла в село до кооперативи, то вони її запитали куди вона йде і сказали, щоб вона хоч не повідомила большевиків, що в неї є «українські повстанці». Так перебули аж три дні і у день пішли. На другий день, зранку прибули енкаведисти і почали робити обшук і питали чи небуло у них повстанців. Знайшли окурки і залишений тютюн та бандерівську листівку. Запитали хто це лишив. Та Домка відповіла що у неї було три більшовики, під видом повстанців і слідкували що робиться у її сусіда. Нічого не добившись від Домки, енкаведисти поїхали в райцентр.

28 січня 1950 року в село  Думанинка Лановецького району прибуло трьоє большевиків з обласної групи МДБ, яка вже від довшого часу рейдує тут в Лановецькому та Вишнівецькому районах Вони переводили обшук в Шандрук Григорія. Для допомоги вони взяли місцевих істребків, яких використали, як варту, на рогах хати. Вони перекинули наперед все в хаті, а тоді по інших сусідських будинках. Шукали за якимсь Борейком, громадянином містечка. Виш нівця. Також обходили і питали чи не бачили його. Перед людьми описували зовнішній вигляд і чи часом він не переховується у них в селі.

 4 лютого  1950 року в селі Велика Білка Лановецького району коло другої години дня з напрямку села Жуковець прибуло 5 большевиків з УМДБ на чолі з нач. 1-ої оперчастини полковником Хорсуном і о/у РВ МДБ лейт. Цигановим Михайлом. Вони зайшли на хутір до Романюк Соломонки та провели в неї грунтовну ревізію. Шукали тільки в хаті й шукали за криївкою. Причиною того обшуку було те, що син Соломонки Павло, будучи начальником ІБ в с. Синівцях, в п’яному стані потрощив портрет Сталіна, який, не давав йому спати, причому називав його різними словами. Це енаведистам донесли стрибки й Павла арештували, закидаючи йому співпрацю з повстанцями. Вдома надіялися знайти в нього криївку, а чому шукали тільки в хаті, а не в стодолі чи у хліві,  то загадково. Можна припустити, що це була перевірка його зізнань, які він сказати коли його били, тобто під застосуванням  енкаведистами фізичного примусу.

26 лютого 1950 року  в селі  Мала Білка Лановецького району прибув з групою енкаведистів (6 солдат) о/у РВ МДБ лейтенант Свистунов (не його участок, а сусідній), і прийшовши на господарство Іванюка Андрія, став переводити разом з бійцями грунтовну ревізію в цілому господарстві. Ревізія тривала від 9 до 14 год. і за цей час на господарстві не залишилося ні одного місця, яке не було б ще перекинене чи перешпігане гострими штиками  так уміло большевиками. Крім цього в хаті перекинули піч, розібрали стелю, розшили накриття з даху і всю солому скинули на землю.  Малі діти кричали, бо з їхнього ліжечка було видно холодне небо, а його дружина декілька раз мліла. Хата була майже розібрана і де їм дальше жити, це не цікавило більшовиків. Вони робили свою чорну справу не думаючи про малих дітей. Адже більшовики підсміювалися і говорили що в Росії є велика Сибір і місця там хватиь для всіх українців. Після ревізії  вони подалися в напрямі села Жуківці робити там переверти і лякати місцевих людей.

Дня 1 березня 1950 року в село Лопушно Лановецького району рано прибула група большевиків, в числі 8 осіб, на чолі з о/у РО МГБ лейт. Ізмєсльовим. Вони зразу подалися на хутір від села Коржківці до Поставчука (по вуличному його звуть “Босий”) і став розпитувати (Ізмєсльов), хто в його сусіда Чернія Івана ходить  увечері по подвір’ю. Поставчук відповів, що не бачив нікого й не знає, хто б там міг бути. Ізмєсльов злісливо сказав до нього “побачиш” і разом з іншими большевиками подався на господарство Чернія. Тут зразу приступив до роботи, тобто до ревізії. В ході ревізії в підмурівці від хліва знайшли вентилятор, що був між камінцями, й після цього стали копати скрізь, щоб знайти вхід до криївки. Знайшовши вхід (він був в хліві з підмурівки), Ізмєсльов покликав жінку цього господаря Мотрю й приказав її відчинити вхід. Бійцям наказав залягти, що вони зробили. Коли Мотря відчинила вхід,  гукнула туди: “Дитино, вилазь!”. (тут переховувалася її дочка – “Люся” зі своїм чоловіком Знайденком Петром). Коли Ганна вилізла, стала гукати до криївки, щоб виліз і Павло (правдиве ім’я Знайденка). У відповідь на це почувся з криївки голос Знайденка: “Найперш треба подумати…”. Большевики, що чули це, стали кричати, щоб вилазив, бо будуть кидати ракети. До них він не відзивався, а став стріляти. Після двох довгих черг автоматних звуків, почувся ще один  вистріл з пістолета  й усе затихло. Це був останній вистріл, яким закінчив своє життя  Знайденко. Большевики зорієнтувалися, що Знайденко, хоч вилізла з криївки і здалася його жінка, застрілився. Вони послали в криївку господаря і батька “Люсі”, щоб витягнув трупа Знайденка. Як тільки цей заліз до криївки, вони кинули за ним гранату, яка розірвалася та контузила старого, а Знайденкові відірвала ноги. Тепер, щоб витягнути обох (мертвого Знайденка та непритомного Чернія Івана) посилають в криївку сусіда Теофана. Цей їх вийняв. Старого вдалося ще відрятувати, а Знайденко був мертвий. Ганна, як тільки вилізла з криївки, зараз спитала: “Де є капітан?”. До неї підійшов о/у РО МГБ Ізмєслєв й забрав до хати. Тут вона щось з ним поговорила, вдягнулася й тоді з усіма большевиками подалася через Влащинецький ліс в село Велика Білка. Сама вона була завернена в плащ палатку. Тут у Колодій Михайла (хутір, де Ганна скривалася у 1946 р.) большевики перевели ревізію, а не знайшовши нічого, пішли в село й окружили господарство Гончарука Гната. Тут відразу стали шукати на розі стодоли, де був вхід до підпільної криївки, і в якій згадана підпільниця перебувала разом з підпільницею Олею літом 1949 р. Однак криївки большевики не могли знайти, бо вхід був забитий землею. А забитий землею був тому, що 26 лютого 1950 року заступник начальника РВ МДБ Руденко, арештував  Кузь Віру, яка також могла орієнтуватися про криївку, бо перебувала в сусідстві, а в криївці мешкали від початку зими підпільники, отже з огляду на небезпеку, вони залишили криївку. Віра саме в цей час була на слідстві в Ланівцях. Ганна, як вже згадувалося, завернена в палатку, стояла під церквою й до неї щораз ходив один большевик і щось питав (виходить, що питав де шукати). Вертаючись до гурту, цей большевик щось пояснював й тоді всі дальше шукали. Входу все таки большевики не знайшли, але стали копати на криївці й докопалися до стелі. Розкопавши криївку, вони забрали дещо зі старої підпільної літератури та старий руський кріс і несправну гранату “РГД”. Все це зав’язали в постіль з ліжок, що була також в криївці, дали на плечі господареві, якого ще від початку ревізії не випускали з хати разом з усією сім’єю (лише найстаршого сина Василя не було, він в той день повіз якесь збіжжя з млина в район за вказівкою старшого групи, бо служив в ІБ), доручили молодшому синові Гончарука Максимові стерегти господарства, забрали жінку й з усім цим від’їхали поїздом до Лановець.  Убитого Знайденка залишили на місці. Теща його прибрала й положила, як годиться, на лаві, де він лежав до другого дня. На другий день большевики його забрали в район. Два дні після цієї події (знайденна криївка в Гончарука Гната]) большевики звільнили й Кузь Віру. Люди заговорили, що криївку видала саме вона, а не Ганна. Характерне, що про це заговорили спершу підозрілі в агентурі або вже розкриті агенти (Данильчик Кирик, утікач з робочого батальйону ЧА; Гарматюк Олександр, секретар с/ради, зголошенець, та інші). Слід зазначити, що “Люся” знала ще багато інших місць, про які могла подати матеріали большевикам, але ці місця, так принайменше виглядає ззовні, наразі невідомі большевикам. Також був такий випадок, що большевики водили її в с. Лопушно, щоб показувала, хто з людей допомагав повстанцям, але вона нікого не здала, а прилюдно весь час говорила, що нічого про це не знає, бо від 1946 року скривалася тільки в батьків. Батьків не арештували, тільки сказали, щоб були готові на виїзд в Сибір. Господарів Гончаруків не звільнили. Їх разом з Ганною відвезли в Тернопіль, лише про найстаршого сина Василя нема ніякої чутки. Люди заговорили, що він, довідавшись про те, що сталося, втопився. Після того, як були розкриті большевиками ті дві криївки, цей відтинок терену сильно стали  відвідувати большевики. Посилили оперативні групи, які рейдували без перерви, робили засідки, ревізії, арешти.  Були посилені акції в селах Білка Велика, Білка Мала, Мартишківці, Вербовець, Жуківці, Соколівка, Вижгородок, Лопушно та кілька сіл Новосільського району (Коржківці, Верещаки, Кутиськи).

8 лютого 1950 року рано до села Кімната  Почаївського району прибув з групою большевиків, в числі 8 осіб, о/у РВ МДБ Комаров. В селі вони  не затримувалися, а всі пішли на хутір Кімнатецька Зелена до Сторожука Нікона, де стали робити дуже докладну ревізію. Під час ревізії викидали з хлівів весь гній, зі стодоли викинули всю солому й в тому місці копали глибокі ями та проколювали гострими дротами. Для роботи вони взяли цивільних людей – сусіда Сторожука  Андрія та його сина Захарка. Вони викидали з хліва гній, а зі стодоли солому. Після цього копали ями. Коли викинули майже всю солому, на споді було багато мишей, які стали дуже голосно шелестіти соломою. Большевики подумали, що це повстанці, відскочили набік й, взявши в руки зброю, напружено чекали, приказавши цивільним викидати дальше солому. Це дало привід до того, що Андрій з сином Захарком, стали з них сміятися. Большевики цим розізлилися й стали називати їх бандитами та дорікати, що  вони також переховують повстанців. Опісля замели тік та засторонки в клуні й стали копати ями та бити в них дроти довжиною півтора метра. Сокирою покопали весь тік, покопали ями й також проколювали дротами. Це саме робили в хліві. Шукали також в хаті, під підлогою, в коморі, в загаті, розкидали сходи перед хатою й тут копали ями. Перекидаючи одяг, кожний рубець перемацали, але нічого не знайшли. Це їх ще більше розлютило. Вони матюкали і  між собою сварилися, та говорили між собою: “должна бить, а нєт; неужелі ми нє умєєм іскать?”. По чотирьохгодинному безрезультатному пошуку,  вони злісні пішли до Антонюка А., пообідали й подалися на с. Зелену [Кімнатецьку]. АК у Сторожука наробили дуже багато шкоди і понищили  все.

23 серпня 1948 року вечером в райцентрі Вишнівці українські повстанці зайшли на квартиру о/у Рв МдБ Бокова і забрали один пістоль та його військове обмундировання. Потім, підійшовши до помешкання, де мав би бути представник області, який прибув до РВ МДБ, повстанці кинули в кімнату гранату, яка розірвалася і когось поранила, бо було чути зойки. З огляду на підняту тривогу енкаведистами в райцентрі, повстанці були змушені відступити.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ