За що можна було отримати генеральське звання тернопільському начальнику?

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

(Спогади генерала держбезпеки Князева Юрія)

“У 1980 році відбулося потепління у відносинах між Радянським Союзом та Ізраїлем. Тоді дипломати Ізраїлю попросили радянську сторону ще раз переглянути деякі події Другої світової війни та проаналізувати матеріали щодо переслідування та вбивства громадян єврейської національності. Тоді із КДБ СРСР у всі місцеві органи були направлені відповідні документи. Мною (Юрій Васильвич Князев) було доручено слідчому управління майору Пшеничному Василю Олександровичу спільно з відділом контррозвідки (другий) на чолі з Пузиренко Анатолієм Андрійовичем дати пропозиції щодо місця проведення пошукових робіт. Через декілька тижнів Пшеничний вийшов з пропозицією повернутися до подій 1941 року в Збаразькому районі Тернопільської області. Для проведення поглибленого аналізу і пошуку була створена група, і тоді була отримана інформація, що деякі члени німецької поліції відбули покарання тільки за співпрацю з німецьким режимом. Вже після того створена оперативно-слідча бригада під керівництвом начальника обласного управління та його заступника. Моїми рішучими діями було розшукати винних у багатотисячних жертвах мирного населення і у цьому допомагала постійна робота в архівних матеріалах. В оперативних архівах обласного управління КДБ в цей час було багато матеріалів про українських націоналістів. Ці архівні матеріали свідчили, що українські націоналісти особливо сильно діяли на Вишнівеччині. Збаразького району Тернопільської області. І під час німецької окупації вони створили українську націоналістичну поліцію в яку поступали націоналістично настроєні місцеві громадяни. Співробітникам Тернопільського управління треба було знайти підтвердження даних і знайти конкретних учасників цих подій. Ставку було зроблено на осіб, які в період німецької окупації перебували у німецькій поліції, а саме колишніх вояків ОУН-УПА. Для виявлення очевидців цих подій група чекістів області протягом семи місяців опитала у селищі Вишнівець і по навколишніх селах коло двох тисяч людей. Більшість мирного населення надали неоцінину допомогу в надані цих фактів. Слідчими по цій справі було допитано коло 100 свідків, які підтвердили злочини поліції.(з двох тисяч опитаних). Отримані матеріали свідчили про тих, що перебуваючи на службі у німців, вони активно служили фашистам брали участь у каральних операціях. Збирались матеріали на Соцького, Островського, Шаповала та Минзара.”

Виписка з протоколу свідка, селище Вишнівець, 24 вересня 1981 року.

Старший слідчий по особливо-важних справах відділення УКДБ УРСР по Тернопільській області майор Пшеничний в приміщені селищної Ради народних депутатів з дотримання вимог ст. ст. 85, 167, 170, КПК УРСР, допитав як свідка Цап Григорій Федорович 1925 року народження, мешканець селища Вишнівець, вул. Комсомольська 14.

“Пригадується мені випадок, який стався зі мною на початку літа 1942 року, коли я ще не працював на фабриці. Знаючи про те, що євреї голодують, я вдома взяв деяку їжу і вирішив занести своїм знайомим. Десь у середині дня я під крався до огорожі зі сторони села Старий Вишнівець, приблизно у тому місці де знаходиться баня і хотів євреям віддати їжу. У цей момент мене піймав поліцай Лозіцкий, імені та по батькові не знаю, він житель села Муховець Збаразького району. Тоді мене привів у приміщення Вишнівецької поліції. Хтось з поліцаїв сказав, щоб мені дали по спині 25 ударів нагайкою. Після цього поліцаї Хоміцкий Олександ Васильович, Рейтирович Василь Трохимович, Шаповал Іван Григорович стягнули з мене штани і перегнули мене через стілець. Хоміцкий Олександр дротяною нагайкою з усієї сили шмагав мене, а Шаповал Іван та Рейтирович Василь тримали мене щоб я не вирвався. Кожен нанесений удар Хоміцкий Олександр голосно рахував. Пригадую що останній нарахував десять, а потім я втратив свідомість. Коли я прийшов до свідомості, поліцай Лозіцкий Василь відвів мене із приміщення поліції в сирий підвал під будинком, у якому після війни розміщався райвиконком. Від нанесених ударів я отримав на тілі значні ушкодження у вигляді розсічених ран які довго загоювалися. Коли я працював на фабриці то постійно бачив що позмінно гетто охороняли будучи озброєні гвинтівками поліцаї, а саме: Бодасюк Володимир по батькові не знаю, житель з села Старий Вишнівець, Минзар Олександр Іванович, Островський Яків Юрієвич, Шаповал Іван Григорович, громадянин з Вишнівця по вуличному “Філька”. Всі вони патрулювали біля огорожі із зовнішньої сторони і не допускали, щоб хтось не передав в гетто їжі вислужуючись перед німцями. У цей час я бачив що мешканці гетто були дуже заморені голодом, опухлі і постійно просили у робітників що не будь з їжі. Бачив я часто як звітам виносили трупи людей і хоронили на єврейському кладовищі. Чи були це вбиті чи померлі з голоду я не знаю.”

Виписка з протоколу свідка, селище Вишнівець, 14 вересня 1981 року.

Старший слідчий по особливо-важних справах відділення УКДБ УРСР по Тернопільській області майор Пшеничний в приміщені селищної Ради народних депутатів з дотримання вимог ст.ст. 85, 167, 170, КПК УРСР, допитав як свідка Господарисько Микола Іванович 1920 року народження, мешканець селища Вишнівець Збаразького району.

“Я особисто неодноразово бачив, що біля огорожі гетто несли охорону поліцейські: Соцький Юхим, по вуличному звали “Фімка”, Минзар Олександр, Шаповал Іван, ще “Князьок” так звали по вуличному, але як прізвище і звати не знаю. Біля них часто бачив Островського Якова. Він в цей час служив в поліції заступником коменданта. Всі вищеназвані поліції ходили біля огорожі з гвинтівками і створювали для євреїв нестерпні умови життя, намагаючись вислужитись перед фашистами. Німців у Вишнівці було мало, всього чотири чоловіки, які тільки і контролювали поліцію. Часто з території гетто доносились постріли. Стрільбу по мешканцях гетто вели поліцейські. Я у цей період коли було гетто їздив кіньми за водою і набирав у бочки з криниці, яку називали Мазуровою, і знаходилася коло гетто. Коли я приїздив до криниці то бачив як поліцаї Островський Яків, Шаповал Іван, Лубянецький Констянтин, Соцький Юхим, Минзар Олександр систематично через огорожі в щілинах стріляли з гвинтівок на територію гетто. Постріли були в сторону села Старий Вишнівець. Чи були жертви від пострілів я не бачив, бо цьому мені перешкоджала висока огорожа. Після пострілів я не чув криків людей.”

(Спогади Островського Якова записані у 1976 році)

“За німців ми охороняли гетто в день і вночі. У євреїв було дуже багато золота, яке вони переховували. А жителі Вишнівця добре знали про це, і постійно місцеві люди підходили до огорожі і намагалися поміняти золото на харчі. Ночами по річці човном підвозили продукти і вимінювали тільки на золото. Поліція про це знала і закривала очі. Але ми в день забороняли це робити. Бо німці нас попередили і часто нас перевіряли. Поліцаї часто стріляли, щоб залякати, але вони не стріляли в людей. З вишнівецьких людей хто був прийнятніший і торгував ночами, добре підживилися. Забезпечили себе, дітей і внуків. Харчі часом йшли на вагу золота. Я їх всіх бачив і знаю”.

28 липня 1983 року. Прокурору Тернопільської області Білоусу В.Н.

Після виконання Ваших вказівок направляємо архівно-кримінальну справу №19264 по обвинуваченню Шаповала Івана Григоровича разом з матеріалами доповненого розслідування в порядку ст. 399 КК УРСР. З матеріалів архівно-кримінальної справи встановлено, що Шаповал І.Г. 1920 року народження, житель селища Вишнівець, Збаразького району Тернопільської області рішенням воєнного трибуналу військ НКВС Тернопільської області від 30 січня 1946 року по ст. 54-І “а” КК УРСР і ст. 2 Указу Президія Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1943 року був засуджений на 15 років каторжних робіт з обмеженням політичних прав терміном на 5 років і конфіскацією майна. Згідно рішення від був засуджений за те, що зрадив Радянському Союзу в період німецько-фашиської окупації в січні 1942 року добровільно поступив на службу рядовим поліцейським у Вишнівецьку районну поліцію в якій служив до березня 1943 року. Будучи поліцейським, Шаповал озброєний гвинтівкою охороняв приміщення жандармерії, приміщення продуктових складів а також і гетто, в якому утримувалося єврейське населення. Крім того супроводжував населення на різні фізичні роботи. По рішенню суду Шаповалу злочинну діяльність у винну не ставили. У ході розслідування кримінальної справи Соцького Є.Д. і Островського Я.Г. по ст. 56 чс. КК УРСР ( обидва в жовтні 1942 року засудження до вищої міри покарання) було допитано ряд свідків, а саме Цап Г.Ф., Пославський А.Ф., Романишин Б.А. та інші, які показали що Шаповал влітку 1942 року приймав участь у каральних операціях проти радянських громадян.

13 червня 1982 року по відношенні до Шаповала із вище вказаних кримінальних справ були виділені матеріали для детальнішої перевірки фактів його особистої участі у злочинній діяльності. У грудні 1982 року була розшукана громадянка Айзенберг Ф.М., яка заявила в органи КДБ, що Шаповал будучи поліцейським Вишнівецької районної поліції, в кінці літа 1942 року приймав участь в масових розстрілах громадян єврейської національності за селом Старий Вишнівець, очевидцем якого вона була. 31 грудня 1982 року на вимогу УКДБ по архівно-кримінальні справі щодо обвинуваченого Шаповала прокуратурою області, на основі зібраних матеріалів назначено додаткове розслідування в порядку ст. 399 УКК УРСР. В процесі розслідування, встановлено, що в 1941-1942 роках в селищі Вишнівець фашистські окупанти разом з місцевою поліцією здійснили ряд масових розстрілів мирних радянських громадян. У 1942 році було створене гетто, де отримувалося єврейське населення в тяжких умовах. Майже кожного дня здійснювалося одне вбивство. На початку серпня 1942 року був проведений масовий розстріл, в ході якого було знищено до 5 тисяч людей. Безпосередніми учасниками таких злочинів були поліцейські, в тому числі і Шаповал. Як показують свідки, що Шаповал липня 1941 року поступив в рядовим поліцейським Вишнівецької районної українсько-націоналістичної поліції, в якій перебував 3 тижні. На озброєні мав гвинтівку, носив нарукавну пов’язку жовто-голубого кольору а на головному уборі символ українських націоналістів — тризуб. На початку 1942 року поступив рядовим поліцейським у Вишнівецьку районну німецько-українську поліцію, в якій перебував до березня 1943 року. На озброєні мав гвинтівку і носив форму. Будучи поліцейським вказаної поліції, Шаповал приймав участь в каральних операціях:

– В липні 1941 року разом з поліцейськими і німцями зігнав на площу в центрі Вишнівця коло 100 громадян єврейської національності, яких заставили стати на коліна, потім їх били палицями. Потім їх завели до “Румальового яру” де німці їх розстріляли. Шаповал, озброєний гвинтівкою ходив по площі в оточенні з метою не допустити втечі ( покази свідка Оболя Т.Г. Мороза В.Г.)

– Охороняючи гетто, Шаповал протягом літа 1942 року проводив обстріл по цій території. Особливо масову стрільбу проводив по території за тиждень до масових розстрілів. Серед заручників були вбиті і поранені. Вислужувався перед окупантами, утримував нелюдські умови умови, штучний голод полонених. (Покази свідків Айзенберг Ф.М., Жили П.В., Господарисько Н.І., Романишин Н.Б., Мартхтбенан Д.Х., Грохольський Г.Р. та інші.) На початку серпня 1943 року на протязі двох днів, озброєний гвинтівкою в складі районної поліції приймав участь в конвоюванні з гетто до місця розстрілу за селом Старий Вишнівець Збаразького району єврейське населення, в тому числі дітей, жінок і чоловіків. (Покази свідків Айзенберг Ф.М., Жили П.В., Вдаль Т.П. та інших.)

Таким чином в ході додаткових розслідувань встановлена злочинна діяльність Шаповала, яка йому у висновку воєнного трибуналу військ НКВС Тернопільської області від 6 січня 1946 року у вину не врахував.

На основі вищесказаного, просимо опротестувати вирок свійського трибуналу військ НКВС Тернопільської області по відношенні до Шаповала на предмет його відміни Тернопільським обласним судом і направити на подальше розслідування для притягнення Шаповала до кримінальної відповідальності за здійснені злочини, які були не враховані йому у вину і він не поніс за це відповідальність.

Начальник Управління КДБ полковник Князев В.Ю.

(Князев Юрій Васильович — генерал держбезпеки Радянського Союзу народився у 1933 році в Сталінградській області. Закінчив Новочеркаський політехнічний інститут. У 1967 році був направлений на роботу в органи державної безпеки. Займав посади заступника начальника Луганського, Миколаївського обласного управління КДБ. З 1980 по 1985 роки начальник Тернопільського Управління КДБ, де отримав генеральське звання на ступінь вище, ніж в цей час передбачалась категорійність управління, став почесним працівником державної безпеки. З 1986 року аж до розпаду СРСР займав посаду заступника начальника Інспекторського управління КДБ СРСР. Неодноразово виконував спеціальні поручення начальника КДБ по гарячих точках СРСР. Явний противник переписування історії Радянського Союзу. )

Матеріали підготував Олег Кривокульський.