Екзотичні рослини під Бережанами вирощує Ярослав Сидорчук

Малина тибетська, ірга, груша азійська, брусниця, гумі, а ще паслін, момордика — і це аж ніяк не повний перелік того, що вирощує Ярослав Сидорчук. Він звертає увагу на те, що у світі сотні тисяч видів рослин, а люди споживають лише якусь дещицю. Саме тому вже кілька років пан Ярослав захоплюється вирощуванням екзотів. Біля його будинку у селі під Бережанами на 10 сотках росте майже 230 видів рослин. Більшість співрозмовник виростив із насіння. Каже, вирощування потребує ретельності й уваги до деталей. Саме уважність і спостережливість дає можливість подолати брак інформації про конкретну рослину та буквально вгадати, що потрібно для її росту й розвитку.

Про особливості вирощування екзотів, про те, які вимагають танців із бубном і постійних експериментів, а які — спокійнісінько ростуть у нас, я й поспілкувалася із Ярославом Сидорчуком. А ще, звісно, про те, навіщо сучасній людині вирощувати щось власноруч.

— День добрий, пане Ярославе. Це ж уже п’ять років ви вирощуєте рослини?

— Якраз п’ятий рік минає, як я переїхав жити із міста у село. Перший рік витратив на адаптацію, а вже наступного року близькість до землі пробудила нестримне бажання щось сіяти й садити. Тож, виходить, що вже чотири роки вирощую рослини.

— Три роки тому у вас було близько тисячі рослин, а видів і сортів рослин — не більше сотні. Що зараз із сортово-видовим складом?

— Загальна кількість рослин подвоїлася, з сорто-видовим складом теж є прогрес, однак не такий вибуховий. Звісно, щороку хочеться щось нове виростити й додати у свою дендроколекцію. Та все залежить від успішності полювання на насіння. У доступних для мене міських парках і скверах частину насіння можу зібрати сам. Там уже немає нічого надзвичайно цікавого для мене. Адже за 30 років незалежності ніхто особливо не збагачував різноманіттям міські насадження, а те, що було посаджене у кращі часи для наших зелених зон, уже постаріло та зникло. Тому щось нове, цікаве та незвичайне одразу помічаю та ідентифікую.

— На якій площі росте зеленина?

— Площа щороку збільшувалася. І цієї осені вже становить 10 соток. Саджу досить щільно, проте із врахуванням майбутніх розмірів рослин.

— Як ви вибираєте кого додати до тих, кого вирощуєте?

— Вимоги до нових кандидатів не дуже строгі. Стійкість у культурі та безпроблемна зимівля у наших кліматичних умовах. Ще бажано, щоби рослина не була інвазійною. Тому список дуже довгий, звужує його лише наявність насіння. Частину рослин немає сенсу вирощувати з насіння, бо не передається сортність або, у випадку плодових культур, дуже довго чекати до першого плодоношення. У цьому випадку купую саджанці.

— А які рослини саджаєте з року в рік?

— Щороку доводиться сіяти однорічні рослини із тих, що припали мені до душі. Хоча спочатку скептично до них ставився і був націлений переважно на багаторічники, кущі та дерева. З однорічних вирощую паслін (на варення та вино), момордику (з декоративною метою як ліану), фізаліс (для вживання у їжу сирим і додавання у різноманітні варення як загущувач), кабачки, гарбузи, кавуни, дині, суниці, селеру, скорцонеру, пастернак, мізуну японську. З дерев щороку саджаю тис ягідний (бо релікт і подобається) і тюльпанне дерево (бо малопоширене і красиве), бархат амурський, робінію клейку, скумпію.

— Що екзотичне і без припрошувань добре почувається на Тернопільщині?

— У сприятливих умовах і дбайливих руках багато що буде почуватися добре. Для прикладу, екзотично у наших садках досі виглядає актинідія, маслинка багатоквіткова та парасолькова, хоча вони й безпроблемні. Точно екзотичною буде азиміна трилопатева, шефердія срібляста.

— Про пасифлору ви писали, що експериментуєте з нею три роки й на цей раз навіть дійшло до плодів, але вони не встигли дозріти. Скільки років експериментів у середньому треба, щоби екзотика заплодоносила у наших краях?

— Іноді все виходить із першого разу та в перший же рік. Так із пасифлорою може вийти, бо вона розвивається швидко й зацвітає у рік посіву. Але природу не завжди вдається обдурити, тим більше з першого разу. Часто бракує елементарного тепла. І у кого є теплиця, той і отримує результат швидше. Пізня весна, прохолодне літо та початок осені — і все, твої рослини не встигають зацвісти й плодоносити. Або встигнуть, але плоди не визріють.

— А про які експерименти ви згадували?

— Винахідливі аматори працюють у кількох напрямках. Для початку роблять «розгін», щоб пришвидшити початок вегетації. Весною рослини заносять у тепле приміщення, або для рослин роблять робиться укриття на вулиці з білого агроволокна. Потім рослини поступово адаптують до вулиці та прямого сонячного освітлення. Коли зав’язуються плоди, використовують стимулятори, котрі пришвидшують дозрівання. А із настанням осені — знов укриття.

— Такі довготривалі роботи потребують, думаю, особливого підходу. Точно, що з нахрапу братися до такого не можна. А яке налаштування має бути?

— Ти почуваєшся дослідником. Ентузіазм зашкалює. Сил не шкода. Проте рослини ростуть і потребують пересадки. Горщики збільшуються в об’ємі. Їх кількість зростає. І щоразу ховати теплолюбні екзоти у погріб і виставляти на сонце стає марудніше. Особливо, коли після двох-трьох років не діждався і не скуштував плодів. Тоді відбувається зміна підходу до агротехніки, або перегляд необхідності такої рослини.

— Чи догляд за рослинами — це заняття для кожного? Для кого таке заняття?

— Якщо є час і місце для садіння, то, гадаю, майже кожен може спробувати. А там як піде. Або зникне інтерес, або перші успіхи будуть надихати до подальших кроків. Я зауважив, що саме це заняття має свій терапевтичний ефект. Людина відволікається, налаштовується на позитивний лад, бо коли щось сієш чи садиш, то очікування виключно позитивні. Від рослин очікуєш росту й подальшого розвитку та плодоношення. Тому не дивно, що багато людей під час коронакризи та локдаунів відкрили для себе це заняття.

— Ви за освітою бухгалтер. Чи має ваша освіта точки перетину із вирощуванням?

— Думаю, що якісь точки перетинаються. Люблю робити детальні записи (якщо встигаю). Потім наступного сезону легше відновити послідовність успішних дій. Ще якоюсь мірою послуговуюся такими елементами методу бухгалтерського обліку як інвентаризація та калькуляція. Надлишки рослин доводиться продавати, то щоразу треба знати скільки й чого є в наявності. А облік витрат дозволяє розрахувати вартість саджанця, щоб не бути у збитку.

— Виглядає на те, що ви пробували фрукти й плоди, про котрі пересічні українці навіть не чули. Ось як про акебію п’ятірну (Akebia quinata). Міркували про те, що дає таке розширення смакових горизонтів? Чим воно цікаве?

— У плані смаків незвичайних фруктів і плодів я відкритий до нового. Це дозволяє не лише побороти одноманість чи постійність (а людині доводиться харчуватися щодня), а й збагатити свій раціон. У світі сотні тисяч видів рослин, а люди споживають лише якусь дещицю. Тому новий і незвичний — значить цікавий. Лиш би не отруйний і не токсичний.

— У вас на сторінці є пост: «Початок дня складається з дрібниць: чай із чорнобривців, мушмула германська, насіння циклантери із хрестиками…» Що ще зі свого городу, і що незвично для більшості, вводите у свій раціон?

— Іноді до незвичного або до призабутого може підштовхнути пісня із кінофільму — «Танцювала риба з раком, А петрушка з пастернаком». Так я почав вирощувати й споживати пастернак. Літом зручно мати різноманітну зелень до салатів, то вирощую мангольд, мізуну, руколу, циклантеру, фенхель, крес-салат. Із незвичних плодів уже смакуємо малину тибетську, іргу, грушу азійську, брусницю, гумі. І очікуємо на плодоношення й інших посаджених плодово-ягідних рослин

— А ще ви писали, що чуфа, або смикавець їстівний, — «культура для тих, хто любить hand-made. Три дні порпаєшся у ґрунті й отримуєш 4,5 кіло «горішків». Навіть рука не підіймається продавати, бо дуже дорого». А які ще рослини ви вирощуєте не з практичних, а з дослідницьких чи естетичних міркувань?

— Я б усі кущі й дерева міг вирощувати вже лише з естетичних міркувань. А їстівні плоди частини із них будуть приємним бонусом. Усього ж не з’їси, а милуватися можна протягом року. Трапляється і дослідницька складова. Бо іноді дарують насіння, а ти навіть не знаєш якої рослини. Ще буває цікаво посадити лікарські або енергетичні рослини. З останніх випробовую сіду багаторічну.

— «Цьогоріч у відкритому ґрунті рясно родить кавове дерево сорту Daphne mezereum». А чи дало плоди? Зможете приготувати власноруч вирощену каву?

— То був жарт. Латинською назву «сорту» було закодовано зовсім іншу рослину — вовче лико. Рослина з плодами віддалено мені нагадала кавове дерево, яке є тропічною рослиною та у відкритому ґрунті наших країв не має шансів. Ну і треба вважати, бо вовче лико отруйна рослина.

— До речі, цікаво, чи міркували, щоби перейти на виключно власноруч вирощені продукти?

— Якщо виходити із практичних міркувань, то зручно вирощувати нішеві й малопоширені культури, крім того, й частину незвичної городини, щоби споживати в сезон. Бо інакше постає питання зберігання і переробки. І тут будуть втрати продукції без належного підходу.

— Здається, те, що ви практикуєте, зараз називають повільним життям, відповідальним господарством. А наскільки для вас важливий зв’язок способу життя, філософського погляду та, скажімо так?

— Коли темп життя сповільнюється, то з’являється час переглянути деякі свої стратегії, зокрема споживацькі. Можна почати споживати менше, але при цьому залишатися однаково щасливим. І ще мені дуже подобається елемент творчості й різноманітності у вирощуванні рослин.

— І наостанок. Як вважаєте, що вирощування може додати в життя сучасної людини? Навіщо це варто спробувати?

— Я вважаю, що вирощування рослин може залучити людей і дати їм відчуття потрібності. А сучасній людині воно може повернути відчуття радості від творіння чогось руками, а не на екранах комп’ютерів і телефонів. І ще це заняття передбачає перебування на свіжому повітрі й помірну фізичну активність. Тому варто спробувати.

Анна Золотнюк

Фото Ярослава Сидорчука