Українці дихають асфальтом та вживають «мертву» бутильовану воду

Про літні небезпеки мегаполісу, воду з бюветів і про те, скільки насправді пляжів в Україні, ІА «Україна Комунальна» розповів  голова Всеукраїнської екологічної асоціації «Зелений світ» Юрій Самойленко.

Юрію Івановичу, скажіть будь ласка, який стан вітчизняних водоймищ? Як їх можна охарактеризувати з екологічної точки зору?
Давайте розпочнемо зі статистики. За водоймами України спостерігають декілька інстанцій: технічний нагляд, санепідемстанція, Мінекології, МНС, органи місцевого самоврядування, ще й зверху – Кабмін. Останній дає відповідні вказівки згори, однак, я вважаю, що великою проблемою уряду є невміння вчасно давати «по шиї» за бездіяльність. Усі ці відомства, що я назвав, наводять різну статистику. Наприклад, одні говорять, що в Україні 500 пляжів, інші – 2300, з яких органами місцевої влади зареєстровано 1700…

Яким чином, на Вашу думку, ці цифри можна узгодити?
На моє переконання, у таких випадках потрібно створити штаб, який вестиме чіткий облік водоймищ, місць масового відпочинку, оперативно поновлюватиме дані, дбатиме про техніку безпеки, а головне – буде в курсі спалахів епідемій, кількості захворювань тощо. Має бути єдиний центр з чітко поставленим завданням. В Одеській області, приміром, в цьому сезоні відкрили лише декілька з більш як 300 пляжів. А хіба на закритих пляжах не будуть купатися? Хіба людині заборониш заходити у воду однією табличкою? Ні! Тому нам слід створити такий штаб.

… або зробити так, щоб кількість табличок зменшилась.
Це вже саме собою, оскільки кількість дозволених місць для купання з кожним роком зменшується. А додамо сюди іще пересушене повітря, що є прямим шляхом до розвитку серцево-судинних захворювань, відсутність поливу тротуарів й зелених насаджень. Усе це досить негативно впливає на здоров’я жителів мегаполісів, особливо дітей. Зараз у Києві та інших містах на асфальті знаходитися просто небезпечно.

Природно, що люди у цей час прагнуть виїхати до води, на пляжі. Однак і там ми не впевнені, що нам буде комфортно і безпечно. Сил і засобів в Україні досить, щоб привести у порядок мінімальну кількість місць відпочинку на воді, однак, потрібно ще й бажання. Озеро, річка чи морські прибережні води – це дзеркало міського голови чи губернатора. Неприпустимо, щоб керівник міста чи регіону дозволяв собі розвиток інфекційних захворювань, чи той факт, що з кількасот пляжів він сьогодні може відкрити лише 3-4. Це нонсенс.

А яка ситуація з водоочисними спорудами в Україні?
У нашій країні на станціях очистки зливостоків не будували близько 20 років. За один день на Бортницьку станцію аерації (БСА) потрапляє по каналізації 800-900 т сміття й бруду. А по зливових стоках вода «летить» одразу в Дніпро.

А поки з-під пера мерів та очільників обласних адміністрацій будуть виходити дозволи на будівництво готелів, ресторанів, саун та кафе на воді, від них важко чекати зміни ситуації. А куди йдуть стоки цих підприємств? У вигрібні ями або прямо у воду. Є два варіанти – прибрати ці об’єкти або примусити їхніх власників дбати про навколишнє середовище.

Однак їх повинен хтось контролювати. У столиці, приміром, цим повинне займатися КП «Плесо»…
Звичайно, контроль за цим потрібен. Однак, якщо взяти те ж саме «Плесо», то порахуйте, скільки у них на сьогодні працівників і чим вони займаються. Якщо раніше в КП працювали 1200 осіб, то зараз залишилося не більше 10%, а можливо ще менше. Усі вони узгоджують порушення Водного кодексу України: на добування піску, на встановлення тих самих казино чи ресторанів тощо. А завдання підприємства – підтримувати у чистоті пляжні території.

Ще хочу навести такі факти. На початку 2000-х років одна зі шведських компаній подарувала столиці аеротенки, які повинні були ліквідовувати запахи на Бортничах. Усе обладнання до цих пір не розмитнили. Тобто, ми самі собі створюємо проблеми.

Повертаючись до теми озеленення. Наскільки критичною є сьогодні нестача зелені у столиці?
Це дуже болюче питання. У нас навіть бур’яни іноді не встигають викосити, що вже говорити про насадження «культурних» рослин. Я ще за часів мера Леоніда Черновецького подзвонив 130 разів на гарячу лінію 15-51 з проханням скосити бур’яни біля будинку – все обіцяли.

Тут аналогічні причини, що і в «Плесі» – з необхідної кількості працівників у «Київзеленбуді» тримають лише половину. Усі ми пам’ятаємо публічне саджання каштанів і дубів, які засихали наступного року. Це методи роботи, які я називаю «згубна економія».

Юрію Івановичу, можливо, ви проллєте світло на стан бюветів. Чому вони закриваються?
Вода у бюветах безперечно краща тієї, що тече у кранах, чи навіть бутильованої, яка продається в магазинах. Я називаю її «мертвою» водою – тобто там немає жодних необхідних мінералів. Але з 360 столичних бюветів на сьогодні працюють лише кілька. Проблема у тому, що вони не розподілені за певними відповідальними структурами – цей за райдержадміністрацією, інший – за комунальним підприємством, які в свою чергу повинні укладати договори з «Київводоканалом» і СЕС.

Звичайно, один бювет на місяць коштує місту чималенької суми – 30-50 тис. грн. Але давайте визначимо, наскільки владі важливе здоров’я населення. Найглибша свердловина – понад 170 м – знаходиться на Академмістечку. Вода там була дійсно найвищої якості, однак і той кювет закрили. То про що ми можемо говорити у подальшому? Я гадаю, що для міського бюджету це невеликі кошти, а користь води для городян виправдає всі інвестиції.