«Я воюю за нього»: боєць 128-ї бригади Артем захищає країну заради свого 6-річного брата
Артем із Сумщини, позивний «Ігнат», рік тому добровільно підписав контракт із ЗСУ. Сьогодні він служить у підрозділі безпілотників 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Йому 23, і він не уявляє, що міг би бути десь в іншому місці, поки росіяни атакують його рідне місто.
— У мене вдома молодший брат, йому всього 6 років. Я воюю за нього і всіх дітей, які тільки починають свої життя…
Ще до служби Артем займався ремонтом і продажем автомобілів. Після повномасштабного вторгнення допомагав військовим як волонтер: возив маскувальні сітки, їжу, спорядження. Прикладом для нього став старший товариш Богдан, який ще у 2022 році підписав контракт з 128 ОГШБр.
Згодом Артем теж приєднався до бригади — спочатку пройшов базову підготовку в Польщі, де вчили штурмувати посадки, працювати в умовах бою, рятувати побратимів. А вже в Україні він здобув навички оператора БПЛА. Тепер він працює на «матраці» (дрон Matrice), що ретранслює сигнал для FPV-дронів — завдяки цьому вдається завдавати ударів по цілях на десятки кілометрів від лінії фронту.
«Вижили дивом»
Під час одного з бойових виїздів екіпаж Артема ледь не загинув. Їхню позицію в посадці вирахував ворожий дрон. Випустивши всього один FPV-дрон, українці потрапили під масований удар — росіяни атакували дронами з оптоволоконним зв’язком. Один за одним дрони залітали в бліндаж, проте через вузький коридор вибухи не досягали самих військових.
— Після чергового вибуху в мене потемніло в очах. Було дуже страшно. Але ми вижили — і це чудо. Потім повернули росіянам усе з лихвою: знищували їхні склади, техніку, гармати…
Після пережитого весь екіпаж зазнав контузії. Але це не зупинило Артема. Його мотивація — родина. Його місто періодично під обстрілами, і він знає, що повертатися додому ще рано.
— Я доброволець. Мій контракт скоро закінчується, але я залишусь доти, поки не закінчиться війна. Бо не можу інакше.
За інф. Групи комунікацій Тернопільського ОТЦК та СП
