“Скільки ми ще будемо втрачати Героїв”. Спогади про Героя Любомиру Крупу

23 березня – друга річниця пам’яті Любомира Крупи – науковця, історика, громадсько-політичного діяча та військовослужбовця ЗСУ, який загинув у бою на Харківщині 2023 року. Його пам’ятають як патріота, який гуртував навколо себе людей, допомагав, підтримував і завжди вірив у перемогу України.

Його дружина Ірина Крупа закликала вшанувати пам’ять Любомира, приєднавшись до акції: “Запостіть фото з Любомиром. Напишіть слова, що не встигли сказати при житті, або просто подякуйте”. Сьогодні друзі діляться своїми спогадами та світлинами про захисника.

Вірш-посвята Любомиру Крупі Олени Лайко  написаний рівно рік тому, після Панахиди по Герою в Катедрі:

… Скільки ми ще будемо втрачати Героїв,
Відпускати на війну друзів,
Боятися та не хотіти таких розлук
І не мати можливості це зупинити…
Скільки ще будемо постійно чекати хороших новин
І боятися тих реальних, які виникають чорними літерами
У стрічках повідомлень або звучать по радіо.
Скільки ще будемо прокидатися від звуків повітряної тривоги,
А потім жити кілька годин в невіданні,
Куди прилетіло і кого і скільки забрало
Те літаюче, спопеляюче горе.
Скільки буде гинути, перетворюючись на Ангелів,
Повертаючись додому на щиті,
Або навіть і не повертаючись,
А залишаючись десь там, у якихось видолинках і гаях,
Або зникати десь там, на місці міст чи власних будинків,
Які в мить стали вирвою чи просто купою каміння…
Скільки ще будемо випробовувати своє почуття любові,
Яку хочеться витратити на всіх,
Аби вберегти, врятувати, захистити,
Але її чомусь катастрофічно не вистачає…
Скільки ще – неможливо назвати терміни,
Та ніхто й не назве їх, тому що, коли є щось визначене,
Що настане, скажімо, завтра чи післязавтра,
Тоді було би легше чекати і боротися!
А так залишається просто чекати і вірити,
Довіряти і молитися…
Здається, що ці щирі молитви
Вже перетворюються у вогняні стовпи,
Що звелись у небо,
І здається, їх вогонь неможливо не побачити,
Їх напевно вже настільки видно, що можуть розгледіти
Навіть інопланетяни із найдальших галактик, –
Ці високі стовпи чистої любові,
Віри, надії, а водночас – відчаю і розпуки,
Безсилля і неможливості нічого повернути назад,
Розпачу і неможливості втрутитись у хід подій…
Але все одно, треба жити своє життя,
Прокидатися, вставати, робити свою роботу,
Перебуваючи у впевненості, що якщо
Кожною своєю клітиночкою мріяти, думати,
Сподіватися і вірити,
То війна якнайшвидше закінчиться,
І ми переможемо!

23.03.2024