Задумуюся, чи маю можливості й шанси, яких не використовую, – Валентина Січкоріз

 

Тернополянка Валентина Січкоріз навчає дітей дошкільного віку. Дбає про те, щоб вони чітко зрозуміли світ людських стосунків,  якомога повніше пізнавали навколишнє. Раніше дівчина проводила літературні зустрічі із поетами і письменниками, а також літературні заходи для школярів. Намагалася навчили дітей любити книги,  які б допомогли розпізнавати світлі й темні сторони життя, сформувати власні  переконання, цінувати своїх рідних, друзів і наставників, усвідомити важливість творення любові й добра.

 Валентина живе просто і скромно. Дякує Богові  за все, що має сьогодні. І часто згадує фразу Марії Матіос, що сьогодні  бути жінкою  не легше і не важче, ніж бути просто жінкою.

 – Чи варто змінюватися під інших?

 

–   Кожна подія, кожна зустріч у житті дещо змінює нас, бо залишає відбиток у серці приємним чи гірким спогадом. Оточення теж нерідко схиляє людину до певного вибору чи кроку, намагається вдягнути у певні рамки чи стандарти, кудись чи до чогось спрямовувати. Не завжди вдається робити те, до чого лежить душа, бо ж іноді життя, як у математичній задачі, ставить перед нами умовності, обминути які неможливо. Та все ж думаю, у кожного повинна бути та частинка своєї сутності – цінності, переконання, через які не переступають і від яких не відмовляються, незважаючи ні на що. А є ще бажання, уподобання, які можуть змінюватися, які можна замінити компромісними, якими, зрештою, можна пожертвувати задля близьких людей. Змінюватися під інших, думаю, варто тоді, коли такі зміни роблять нас досконалішими, підіймають нас у наших очах.

–  Коли вперше заробила гроші – на що витратила?

 

 – Перший заробіток отримала, здається, у чотирнадцять років. Це був невеличкий гонорар за надруковану в пресі статтю – відгук про відвідану мною театральну виставу. Пам’ятаю, як я пишалася тим, що мій матеріал потрапив до газетної шпальти! За отримані гроші купила іменинний подарунок своїй бабусі.

– Тобі близька роль вільного художника чи офіційного сухого працівника?

 

 –  Якщо є можливість творчо підійти до справи, то ніколи цього не уникаю. Коли ж ситуація змушує звертатися до сухих інструкцій і положень, це теж не стає проблемою. Головне – бачити позитивний результат своєї праці, розуміти, що те, чим займаєшся приносить користь і радість. Дуже, звичайно,  хотілося б, щоб у житті завжди залишалося хоч невеличке місце для вкраплення творчих моментів, простір для руху вперед.

– Пробувала раптово покинути на деякий час роботу і абстрагуватися від усього?

– Цілком залишити роботу не вдавалося, але час від часу знаходжу можливість прислухатися до себе, до свого внутрішнього компасу життя, задумуючись, чи сповна ціную те, що маю, чи можу краще робити те, чим займаюся, більше любити й дякувати оточуючим, чи маю можливості й шанси, яких не використовую.

– У чому секрет ідеальних відносин між чоловіком та жінкою?

 

 – Думаю, стосунки будуть ідеальними настільки, наскільки чоловік і жінка самі вважатимуть їх ідеальними, прекрасними й неповторними. З труднощами й перешкодами стикаються всі. Важливо завжди давати своїй любові шанс долати незгоди, вірити у  перемогу любові над прикрощами буднів, дивитися тільки у майбутнє, вчасно залишаючи позаду неприємне. Взаємне, щире почуття любові сильніше за будь-які негаразди і вище за будь-яку людську недосконалість. Воно вчить довіряти й прощати, воно робить нас досконалішими. Любов створює свій всесвіт, зі своїми правилами й законами, зрозумілими тільки тим, між ким розділена.

 – Страх заважає людям чи допомагає?  

 

 – Страх, на мою думку, може бути як вірним захисником, так і затятим ворогом. Страх може боронити від необдуманого вчинку, про який пізніше доведеться шкодувати, невиправних втрат, яких можна було б уникнути. Але  страх може й стати на заваді нових починань, розлуці нехай не з таким, яким би хотілося, але все ж звичним буднем. Я твердо переконана, що іноді ризикувати варто, а йти вперед, навіть коли це дуже важко, просто необхідно. Тому, напевно, краще дотримуватися певного балансу між страхом оступитися і страхом новизни, змін. Варто замислитися, чим загрожують наслідки певних дій чи, навпаки, бездіяльності. Що втратимо, чим пожертвуємо, а що можемо здобути? Без чого обійтися все ж можна, чим краще не поповнювати свій життєвий досвід, а які нові горизонти життя можна перед собою відкрити? Якщо заплановане не вдасться, то чим це загрожує? Знаю також що коли людина прагне чогось усім своїм серцем, то слід відкидати геть усілякі страхи й сумніви.

  – Як ставишся до критики інших? Коли дослухаєшся порад, а коли ігноруєш?

 

 – Я, схоже, дуже самокритична, вимоглива до себе. А критику інших сприймаю крізь індикатор власного серця і свого світогляду. Якщо згідна з порадою чи заувагою, коли відчуваю, що критика справедлива, то щиро дякую.  Звичайно, помічна, конструктивна критика може бути й неприємною. Бувають ситуації, коли чиясь оцінка того, що відбувається, дуже необхідна, – щира, відверта, не завуальована, яка допоможе у майбутньому вдосконалюватися, усвідомити помилки й не повторювати їх. У мене траплялися ситуації, коли справедлива критика допомагала мені більше, ніж схвалення чи мовчазне заплющування очей на недоліки. Така критика не дозволяла грузнути у похибках, заохочувала до нових пошуків. Важливо, звичайно, також розуміти й те, що скласти справедливу оцінку, а, отже, й критику, зможе далеко не кожен. Складає оцінку справді багатша досвідом, компетентніша людина, а чи бажаючий похитнути чиюсь внутрішню рівновагу?

– Яким речам тішишся?

– Радію з дуже простих речей: здоров’я рідних, посмішок вихованців. Щаслива, коли можу дарувати свою любов іншим і відчуваю, що мене теж люблять.

–  Скільки найбільше часу можеш пробути наодинці із собою?

 

 – Самотність люблю до тієї міри, до якої вона дозволяє щось створювати й відкривати нове – чи то у кулінарії, чи у пошуку нових життєвих шляхів. Коли ж самотність вже не несе нічого крім одноманіття і починає тим пригнічувати – це сигнал, що із нею час прощатися. Проводити якийсь час у внутрішній тиші, наодинці із самим собою варто, думаю, всім, бо у такі миті часто відкриваються й знаходяться нові, досі незнані власні таланти, вміння й можливості. Головне, щоб самотність не стала звичкою, життєвим стилем.

 – Що вважаєш найбільшою своєю перемогою?

 

 – Перемоги бувають різні. Це відчуття того, що ось сьогодні я зробила те, чого не могла чи не вміла вчора. Це відмова від чогось потрібного мені заради того, кому воно необхідніше. Це вірність своїм життєвим цінностям, всупереч різним обставинам. Це вміння ставити реальні й високі цілі та досягати їх. А іноді перемогою є  навіть віра у краще, віра у Бога. Сподіваюся, що найбільша моя перемога ще попереду.