Шестеро дітей і жодної відпустки: історія мінометника “Танкіста” з 128-ї бригади
Мінометник Володимир із позивним Танкіст має за плечима багаторічний бойовий досвід. У лавах ЗСУ він уже десятий рік. Уперше потрапив до 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади ще у 2014-му — був мобілізований і брав участь у боях на Донеччині та Луганщині, включно з обороною Дебальцевого.
— Тоді нам доводилось воювати практично впритул — росіяни підійшли так близько, що мінометний розрахунок брав до рук автомати і відбивався, — згадує боєць.
Після демобілізації у 2015 році Володимир недовго побув «на цивілці» й вже наступного року повернувся до бригади, цього разу — за контрактом.
Позивний Танкіст бере початок ще зі строкової служби у 2008–2009 роках, яку Володимир проходив у танковому полку в Ужгороді. Там його командиром був Олександр Паламарчук, який згодом, уже в зоні АТО, очолив піхотний батальйон, де служив Володимир. — Командир був чудовий. Я й досі з повагою згадую службу з ним, — каже військовий.
У 2014-му він воював із радянським мінометом «Сани» калібру 120 мм. З початком повномасштабного вторгнення підрозділ отримав нове озброєння: український «Молот», 82-мм міномети різного виробництва та американський М120.
— Найкраще показав себе саме американський міномет — легкий, зручний, з чудовим прицілом. І міни до нього — якісні, точні. Ми з хлопцями відповідаємо за підтримку нашої піхоти та пригнічення ворога. Часто облаштовуємо позиції всього за пів кілометра до росіян, — розповідає Танкіст.
Але і їхня позиція часто стає мішенню. Ворог активно використовує артилерію і FPV-дрони.
— Нещодавно по нашому міномету прилетіло одразу чотири FPV-дрони. М120 витримав, нам пощастило. Та не завжди так буває — був випадок, коли дрон влетів прямо в ствол і знищив міномет. А одного разу ми вже готувались до ближнього бою: аеророзвідка помітила чотири ворожі квадроцикли з десантом. Вони наближались до нас, лишалось пів кілометра, але вчасно спрацювала наша реактивна артилерія — накрила їх з пагорба. Жоден не вижив.
За межами фронту Володимир — батько шістьох дітей, двоє з яких прийомні. Після розлучення він забрав до себе трьох дітей із першого шлюбу, потім одружився вдруге і прийняв ще двох. А нещодавно в новій родині з’явилась і найменша донечка.
— Міг би взяти відпустку за сімейними обставинами, але ми вирішили трохи відкласти хрестини — хочемо, щоб були мама й сестра, які зараз у Німеччині.
Найстаршому сину всього 14 років, тому Володимир має право звільнитись зі служби як багатодітний батько. Але не планує цього робити.
— Вже звик до фронту. Після кількох днів у тилу стає неспокійно — тягне назад, до хлопців. У нас сильна команда, багато хто воює ще з часів АТО. Це справжнє побратимство. Тут я знаю, що можу покластися на кожного.
📸 Фото: Відділення комунікацій 128 ОГШБр
✍️ Група комунікацій Тернопільського ОТЦК та СП
