Легендарний творець серії мульфільмів про козаків Євген Сивокінь побував у Тернополі

— Мені подобається слово анімація. Воно походить від «аніма» — душа. Отже, анімація — це оживлення. Аніматор оживлює малюнок, ляльку, пластилін, шматочки картону…, — каже Євген Сивокінь. —На мій погляд, це професія, в якій стаєш схожий на деміурга — я створюю світ, в якому відбувається дія, а крім того, що найцікавіше — створюю рух, а він не обов’язково має бути подібний до натурального руху людини чи тварини: захочу персонаж буде рухатися так, чи інак. І тому я лишаюся у цій професії 56 років.

Євген Сивокінь — легендарний аніматор, художник, режисер, який брав участь у створенні мультфільмів «Як козаки куліш варили», «Як козаки олімпійцями стали», «Як козаки у хокей грали», «Лінь», «Пригоди Перця» та багатьох інших. Нині на його рахунку 26 фільмів, як режисер працює над 27-м. Нагода поспілкуватися та послухати цю надзвичайно світлу людину випала під час першого всеукраїнського форуму «Кінохвиля» у Тернополі. Він багато усміхається, залюбки відповідає на запитання та розповідає про анімацію так захоплююче, що виникає бажання провести весь вечір за переглядом анімаційних стрічок.

Черепаха йде

— Я прийшов на кіностудію «Укранімафільм» в 1960 році. Спочатку я не вірив, що малюнок може рухатися. Якось мені дали завдання створити три малюнки з проміжними фазами руху черепахи. Я намалював. А потім побачив на екрані, що вона справді йде. І все. Я залишився працювати.

— Переважну більшість анімаційних фільмів створив для дорослих. Мені зручно розмовляти на одному рівні з глядачем. Але це не означає, що ці фільми не можна дивитися дітям — кожен глядач візьме своє. Для мене головне створити художній образ, який буде цікавий ще комусь, крім мене, хоча за великим рахунком я знімаю для себе. Нині працюю над анімаційним фільмом за твором Салтикова-Щедріна «Історія одного міста». Гадаю, це дуже сучасний текст про нас.

Як козаки…

— Нині фільм про козаків це бренд. «Як козаки у футбол грали», на мій погляд, один із кращих фільмів серії. Над ним працював як художник-аніматор.

Свого часу двадцять років я вів на українському телебаченні «Мультипанораму». У першу передачу включив серію «Як козаки куліш варили». Хто бачив, той пам’ятає, що там є епізод, де козаки, щоби визволити товаришів, руйнують якусь країну, дуже схожу на Туреччину. І ось у Москву приїхав посол з Туреччини вручати вірчі грамоти. Його прийняли в посольстві, пригостили чаєм, ввімкнули телевізор, а там передача з фільмом «Як козаки куліш варили» і саме той момент, де козаки руйнують країну, схожу на Туреччину. Коли побачив це, образився, був великий скандал, який ледве владнали. А я цього не знав, і ось приношу сценарій другої програми, де була запланована серія «Як козаки у футбол грали». Редактор подивився і сказав: «Викинь його негайно!» Я не зрозумів. Він запитує: «А ти знаєш, що генсек зараз їде в Європу?» — «Знаю». — «А в які країни?» Я подумав: «В Англію, Францію, Німеччину». «А в кого твої козаки виграють?» Цю серію з програми забрали.

Зйомка одного з епізодів співпала з посиленням боротьби із націоналізмом. Якось на студію приїхав переляканий головний редактор і звернувся до режисера Володимира Дахна: «Що ж робити? Може, хай будуть червоні козаки в будьонівках із червоними зірками?» Володя ледь не зомлів. Каже: «Ви що з глузду з’їхали?» Ну, але потім все якось минулося.

Українська анімація

— Як на мене, в української анімації є своє обличчя. Її досить важко відрізнити від, скажімо, російської та радянської, адже ми разом вчилися. Але відмінність є. Ми формувалися у зовсім інший час, а тому по-різному. Російська — на діснеївських мультиках. У них на екрані гуляли зайці та вовки, одягнені в кокошники і сарафани, — ніби-то російські персонажі, а насправді діснеївські. Українська анімація формувалися трохи пізніше, тому ми вже бачили дещо з західної анімації. Тому наша була більш жорстка та гротескова. Вона сполучила класичну діснеївську та європейську. Крім того, так склалося, що у нас були режисери різних напрямків. Вибачте за таке порівняння, — це був букет різних квітів. Когось цікавили козаки, інших — фольклор чи сатира. Ми впливали одне на одного. Панувала чудова доброзичлива атмосфера — і не через те, що то було колись, і трава зелена, і дівчата молодші, ні. Ми постійно допомагали, співпрацювали, обмінювалися ідеями.

Про стереотипи

— Слово «мультиплікація» має виключно локальний характер – скажіть його американцю чи французу, і вони вас не зрозуміють. Справа в тому, що цей термін використовували тільки у Радянському Союзі. Етимологія його досить проста, адже «мульти» означає багато, а для того, щоби зробити мультфільм, треба створити багато малюнків.

— Більшість глядачів переконані, що анімація – це мистецтво для дітей. Воно, звичайно, для них, але не тільки. Інший стереотип — фільм має бути смішним. Я не проти цього, але вони бувають і трагічні, і музичні, науково-популярні – анімація багатожанрове мистецтво. І наостанок. Анімація – це не жанр кіно і навіть не вид — це окреме мистецтво. Вони схожі тим, що їх демонструють на екрані та використовують для зйомки плівку або «цифру». А все інше робиться зовсім інакше та за різними законами.

Анна Золотнюк.