Чи потрібні домашні завдання в школі? Думки 5 освітніх експертів
У вересні киянка Олена Скачко, яка є мамою восьмикласниці, написала у Facebook пост про те, що вона втомлюється від домашніх завдань, які отримує її донька у школі.
Цей допис вкрай збурив український сегмент соцмережі. Одні погоджувалися з мамою, інші – відстоювали необхідність “домашки”.
Освітяни, на це суперечливе питання, відповідають теж по-різному: деякі однозначно “так”, а інші – однозначно “ні”.
Щоби розібратись в темі, ми традиційно запропонували фахівцям, причетним до освіти, декілька запитань:
- Навіщо в школі домашні завдання?
- Чи бачите ви якісь негативи застосуванні такого освітнього інструменту, як домашні завдання?
- Чи можна обійтися від домашніх завдань взагалі?
- Чи знаєте ви, яке ставлення до домашніх завдань в освітніх системах інших країн?
- Чи знаєте ви приклади успішного застосування або НЕзастосування в школі домашніх завдань в Україні?
- Яке ще запитання було б потрібно задати фахівцям для найкращого розкриття теми?
У ПЕРШОМУ КЛАСІ ЦЕ СВІДОМА ШКОДА ДИТЯЧОМУ ЗДОРОВ’Ю
 |
ІВАННА КОБЕРНИК,
співзасновниця ГО “Батьківський контроль” і “Смарт освіта”, радниця міністра освіти і науки України
– Навіщо в школі домашні завдання?
– Одна з функцій школи – навчити дитину вчитися. Відповідно, необхідно навчити дитину вчитися самостійно, а не лише в умовах школи, коли є формуюче середовище.
Саме цю мету мали б виконувати домашні завдання – вчити дитину самостійно шукати, відбирати, аналізувати, використовувати інформацію і як результат – вміти застосовувати набуті знання і навички.
– Які корисні, чи позитивні, ідеї, з вашої точки зору, закладені в такий освітній інструмент, як домашні завдання?
– Сучасні технології та методики навчання дають чимало нових можливостей, які без домашньої роботи не спрацьовують: наприклад, змішане навчання або “перевернутий клас” – коли діти мають ознайомитися з теорією вдома, а на уроці відпрацьовувати практичні завдання.
Можливість опанувати частину матеріалу вдома вчить дитину самостійно керувати своїм часом, обирати місце і спосіб навчання, вибудовувати власний темп роботи – погодьтесь, корисні навички в дорослому житті.
Іншу частину матеріалу учень чи учениця вивчає з учителем, вчиться роботі в групі. Такий тип роботи вимагає додаткових знань та вмінь від учителя, але завдяки змішаному навчанню діти отримують можливість більш цілісно засвоювати матеріал.
– Чи бачите ви якісь негативи застосуванні такого освітнього інструменту, як домашні завдання?
– На жаль застосування домашніх завдань не завжди досягає вищезгаданої мети.
Більшість вчителів дадуть вам відповідь “тому, що програма дуже складна, все в школі встигнути неможливо” або “тому, що так було завжди”.
Про перевантаженість програми, особливо в старших класах, – я погоджуюсь. Але не згодна, що це підстава перекладати відповідальність за засвоєння матеріалу на дітей.
Ну, а відповідь “так було завжди” мене невимовно засмучує. Бо свідчить про те, що вчитель не хоче розвиватися і опановувати сучасні методики, які і значно спрощують його життя, і роблять цікавішим навчання для учнів.
Взагалі інструмент сам по собі (в нашому випадку домашні завдання) не може бути негативом. Негативними можуть бути способи його застосування.
Якщо вчитель просто перекладає свою роботу на учнів і батьків, каже “прочитайте підручник”, а на наступному уроці влаштовує перевірку – то він неякісно виконує свою роботу. І на мою думку, батьки не повинні про це мовчати.
Також негативним вважаю перевантаження дітей домашніми завданнями в початковій школі, особливо безглуздими є однотипні і некорисні завдання в численних робочих зошитах.
Ну, а домашні завдання в першому класі взагалі можна віднести до свідомої шкоди дитячому здоров’ю.
– Чи можна обійтися без домашніх завдань взагалі?
– Як я відповіла вище, можна повністю обійтися без домашніх завдань в першому-другому класі.
В третьому-четвертому доречно вводити помірні завдання на самостійну роботу вдома. Але вони мають бути такими, щоб дитина могла виконувати їх самостійно, без допомоги батьків.
В старших класах домашні завдання можуть бути частиною навчального процесу, якщо вони розумно розподілені.
Вчителям варто перестати думати, що їхній предмет найважливіший, вони мають обговорювати з колегами обсяг домашніх завдань, турбуючись в тому числі про вільний час школяра, який обов’язково має бути.
– Чи знаєте ви, яке ставлення до домашніх завдань в освітніх системах інших країн?
Чи є там приклади успішного застосування або НЕзастосування в школі домашніх завдань?
– Як пише в своїй книзі “Розумники” Аманда Ріплі, яка досліджувала освітні системи США, Фінляндії, Польщі та Південної Кореї, в країн, і навіть у окремих шкіл, може бути різний шлях до високого рівня знань своїх учнів.
Однак, всі країни з високими результатами шкільних досягнень об’єднує одне: наявність розумної вимогливості до дітей.
Домашні завдання самі по собі не є ані самостійною причиною успіху, ані достатнім аргументом для пояснення невдач.
– Як буде вирішуватися це питання у Новій українській школі?
– Новий закон “Про освіту” передбачає педагогічну автономію вчителя.
Також він передбачає перелік ключових компетентностей та наскрізних вмінь, якими має володіти учень на момент закінчення школи.
Серед компетентностей в контексті вашого питання я б виділила вміння вчитися впродовж життя, а серед наскрізних вмінь – уміння висловлювати свою думку усно і письмово, критичне та системне мислення, здатність логічно обґрунтовувати позицію, творчість, ініціативність, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення.
Закон вже запустив процес оновлення Стандартів навчання і програм, щоб вони стали менш перевантаженими другорядною теоретичною інформацією і більше приділяли уваги розвитку компетентностей і наскрізних вмінь.
Звісно, це має змінити і філософію домашніх завдань для учнів.
А КАК БЫ ВЫ ОТНЕСЛИСЬ, ЕСЛИ БЫ ВАМ НА РАБОТЕ ДАВАЛИ ОБЯЗАТЕЛЬНЫЕ ЗАДАНИЯ НА ДОМ?
 |
ЕКАТЕРИНА ГОЛЬЦБЕРГ,
детский психолог, “Центр освіти “Оптіма”, Детская клиника “Добробут”
– Зачем в школе нужны домашние задания?
– В начальной школе, на мой взгляд, домашние задания вообще не нужны. Они возможны (не обязательны, а возможны) в средней и старшей школе. И то, они должны иметь совершенно другую нагрузку.
А начальная школа – это тот период, когда ребенок должен школу полюбить. Сейчас же домашние задания делают все, чтобы ребенок школу возненавидел. Более того, вместе с ребенком школу ненавидят и родители.
Родитель цербером стоит над ребенком, ребенок несчастный, уставший, не желающий это делать и не понимающий пользу этого занятия, пытается что-то сделать.
Это все приносит только вред – и отношениям ребенок-родитель, и отношениям ребенок-школа, и отношениям школа-родитель.
– Можно ли вообще отказаться от домашних заданий? И в старшей школе?
– Я думаю, что можно, только при определенных условиях. Но нашей системе очень сложно будет от этого отказаться. Потому что, к сожалению, школа привыкла, что часть работы она сваливает на родителей.
И надо сразу отдавать себе отчет в том, что со стороны школы будет огромное сопротивление такому решению. Родители же вздохнут спокойно.
Еще одна проблема в том, что домашние задания становятся частью контроля над тем, чтобы ребенок не занимался чем-то другим, тем, что ему неполезно.
Например, не играл в компьютере. Мама говорит: “Пока не сделаешь домашнее задание, за компьютер не садись”. Она его ограничивает этим. Это иногда удобный способ ограничить ребенка от тех занятий, которые я не хочу, чтобы он делал.
Потому что сейчас домашние задания – это то, чем мы якобы можем их занять. “Давай, занимайся”. Хотя пользы от них очень мало. И еще меньше ее становится тогда, когда любой школьник может все ответы быстренько найти в интернете или взять “решебник” и просто переписать.
Смысл в этом? Это просто отнимание времени. Почему нам нужно отнять у ребенка это время?
– Как это решается в других странах?
– Вот тут интересный аспект. Я как раз изучала. Есть страны, которые отказываются от домашних заданий.
Но кстати, в той же Финляндии домашние задания есть. Просто они носят практический характер.
Допустим, такое домашнее задание. Мы изучаем историю Олимпийских игр. То есть нам нужно просто нарисовать флаг Олимпиады. Вот задание.
Мы его нарисовали. Это заняло немного времени, но сколько дополнительной информации нам нужно узнать, чтобы правильно разместить кольца этого флага.
Когда задание является практическим, оно подтягивает под себя теорию, – когда нам нужно что-то дополнительно узнать про это.
Или даже если ребенок дома совершил ошибку, нарисовал флаг неправильно, это может быть поводом обсудить на уроке, а как бы могло быть правильно.
Не ругать его за ошибку, поставив ему “двойку”: “А-а, ты такой-сякой, ты, что, – не мог посмотреть?”. А просто сказать: “Давай обсудим, а почему ты нарисовал на флаге кольца такими цветами? А давай посмотрим, как на самом деле. А ты знаешь, почему?”
– Знаете ли вы в Украине какие-то альтернативные школьные проекты, в которых по-другому относятся к домашним заданиям?
– Да, знаю школу, где нет портфелей, то есть ничего не надо нести домой, а значит, дома не будет домашних заданий. Но это школа полного дня.
Там ребенок может между делом что-то делать. То есть он делает только тогда, когда, например, у него плохо получается буква “а”, ее надо пописать. И он садится с учителем и пишет только букву “а”.
А кому-то нужно порешать какие-то примеры из математики. То есть задание направлено на развитие конкретного ребенка, а не на общее развитие всех одинаково.
Ребенок не должен делать домашнее задание с родителями. С родителями он должен общаться, играть, ходить в кино, кататься на велосипеде. Чтобы их общение не превращалось в зону вечного конфликта.
– Какой еще вопрос можно было бы задать относительно домашних заданий для раскрытия темы?
– Для раскрытия темы домашних заданий я бы задала такой вопрос взрослым: А как бы вы отнеслись, если бы вам на работе давали обязательные задания на дом?
Вот вы можете добровольно брать работу домой. Или не брать. Но если бы стандартно говорили, что “а сегодня вы дома должны сделать два финансовых отчета”. Это не ваш выбор, это вам дали домашнее задание. Наверное, вы бы немного возмутились.
Вот приблизительно так, мне кажется, нам взрослым надо относиться и к детским домашним заданиям. Школа – зона обучения, дом – зона общения, любви.
Я БИ СТАВИВ ПИТАННЯ, ЯК ЗРОБИТИ ІНСТРУМЕНТ ДОМАШНІХ ЗАВДАНЬ ДОЦІЛЬНИМ
 |
БОГДАН ОЛЕКСАНДРУК,
засновник і керівник приватної школи ThinkGlobal
– Навіщо в школі домашні завдання?
– Якщо дитина проводить у школі цілий день, то домашні завдання виглядають так само, як для дорослих робота додому.
Чи ми хочемо стимулювати звичку постійно “овертаймити”? – це велике питання. Скоріше, що ні.
З іншого боку, якщо дитина проводить у школі досить нетривалий час, то звісно, що вона не зможе більш глибоко розібратися з якимось питанням, у неї немає часу попрактикуватися. Вона може отримати певну концептуальну основу, але не встигає залишитися наодинці з завданням.
Взагалі я би уточнив питання, – чи ми говоримо про домашні завдання, чи про самостійну роботу?
Бо культура самостійної роботи дуже важлива. Часто дитина може гарно проявлятися у групі, в команді, але коли вона залишається один на один з якоюсь проблемою, задачею, то вона може спасувати. Тут дуже важливо випрацьовувати певні вольові якості, певну можливість взяти і вирішити якесь завдання.
Інша справа, що домашнє завдання все-таки має бути для дитини, а не для батьків. Це не має бути домашнє завдання для мами, тата або бабусів-дідусів.
– Чи бачите ви негативи у застосуванні цього інституту домашніх завдань?
– Так, бачу. Хоча я би не робив з цього висновків, як часто роблять, що домашнє завдання – це в цілому щось негативне, і його треба відмінити. Бо це корисний інструмент, який можна використовувати в зовсім інший спосіб.
Так, це негатив, якщо домашнє завдання є способом перевантажити дитину. То це як робота додому, робота на вихідні.
Ми у своїй праці уникаємо брати роботу на вихідні, хоч іноді це не вдається. А тут ми змалку дитину привчаємо до того, що вихідні теж не є її персональним часом. Це є час, коли вона має працювати, працювати і працювати. Причому працювати на чужі завдання, а не на свої.
Другий негативний момент – це коли завдання спрямовані не на підвищення якості спілкування батьків і дітей у родині, а на виконання завдання батьками для дитини.
Ми приходимо до досить парадоксальної ситуації, коли результатом домашніх завдань є змагання батьків, а не робота дітей.
А з іншого боку, якщо ми будемо розглядати домашні завдання як певну дозовану роботу, причому роботу, яка підвищує якість взаємодії батьків і дітей, коли дитина може прийти до батьків з певним запитанням, певною проблемою, і батьки з задоволенням включаться, – це може дати більше точок дотику батьків і дітей.
– Чи можна відмовитися від домашніх завдань взагалі?
– В цілому можна, якщо ми говоримо про досить тривале перебування дитини у школі, і в школі є час, коли дитина може самостійно виконати завдання. Тоді так, це можна.
Але це досить радикальний спосіб. До нього можна вдатися, коли ми не спроможні вибудувати більш якісну систему використання цього інструменту. Краще, звичайно, використовувати домашні завдання в інший спосіб.
Якщо ж це неможливо, і вони будуть скасовані, то це не буде великою проблемою. Скоріше, це піде на користь.
– Чи є якась альтернатива до існуючого способу використання інструменту домашніх завдань, без їх відміни?
– Так, звісно. Зміст домашнього завдання має бути переглянутий.
Якщо дитина має достатньо часу для самостійної роботи в школі, то цей оновлений зміст домашнього завдання має стати додатковим приводом для спілкування дітей з батьками, що їх взаємно збагачуватиме.
– Може, треба, щоб дитина сама визначала, що вона хоче вирішити вдома?
Наприклад, спочатку якась тема розкривається в школі, а потім якісь запитання залишаються…
– Якщо у дитини є реальний, щирий інтерес до чогось, то вона не буде чекати, поки їй дадуть завдання з цього приводу.
– Чи ви знаєте, як ставляться до домашніх завдань в освітніх системах в інших країнах?
– Так, про деякі системи мені відомо.
Якщо ми говоримо про демократичні системи, то в деяких з них до певного віку взагалі може не бути домашніх завдань. Або домашні завдання є дуже дозованими, легкими, невимушеними.
– Чи знаєте ви приклади успішного застосування інструмента домашніх завдань чи навпаки відмови від домашніх завдань в Україні?
Зокрема, як ви робите це в своїй школі?
– Оскільки ми школа повного дня, це не є обов’язковим, але ми надаємо таку можливість. І переважно діти використовують цю можливість, бо їм цікаво.
Але в принципі у дітей майже не лишається приводів для домашніх завдань.
Домашні завдання є скоріше рідкістю, можливо, вони пов’язані з підбором гри, книги, ще чогось цікавого. Вони не є примусовими, вони є демократичними, цікавими і дуже-дуже дозованими.
А всю самостійну роботу дитина виконує під час перебування у школі.
– Тобто якщо повний день, то це автоматично вирішує проблему?
– Так.
Скоріше їх правильно називати самостійними завданнями. Їх основна функція – це переважно самостійна робота.
А функція домашніх завдань все-таки полягає в тому, щоб зробити те, що неможливо зробити в школі, а можна зробити тільки вдома.
Скоріш за все, це пов’язано або з родиною, з спілкуванням з родиною, або з тим простором, який є вдома. В іншому сенсі його непотрібно виносити додому.
– Чи є ще якесь запитання, яке можна додати до теми?
– Я би ставив екзистенційне питання – навіщо. Якщо ми пропонуємо ту чи іншу логіку домашніх завдань, я би ставив перше питання – що ми хочемо цим досягти, заради чого ми це робимо?
Або закликав би, напевно, до того, чи дійсно потрібно радикально обирати між чорним та білим, – відміняти домашні завдання чи залишати.
Я би все-таки ставив питання, в якій формі цей інструмент був би доцільним.
ЕСЛИ ДОМАШНЕЕ ЗАДАНИЕ ОБЯЗАТЕЛЬНО И НЕДОБРОВОЛЬНО, РЕБЕНОК ЛИШАЕТСЯ ВОЗМОЖНОСТИ ПРОЯВИТЬ САМОСТОЯТЕЛЬНОСТЬ
 |
МАКСИМ БАКШАЕВ,
идейный вдохновитель Клуба Исследователей Детства
– Зачем в школе домашние задания?
– Если целью школы является развитие личности, – а по-хорошему мы говорим о развитии личности вообще – даже вне контекста возраста, то размываются понятия школа/не школа, домашние задания/не домашние задания. Это, получается, наверно самый терминологически размытый вопрос.
Если рассматривать домашние задания с точки зрения нынешней украинской школы, – общеобразовательной, стандартной, где оценки, где программа МОН, где тебе нужно прийти в класс и там показать какие-то знания, – то в контексте этой кривой, абсолютно ложной системы домашние задания, понятно, что нужны.
Когда мы говорим в контексте того, какой вообще должна быть школа, то тут отпадает вообще такое понятие, как домашнее задание.
Можно также рассматривать переходный, промежуточный вариант.
Например, такую технологию, как “перевернутый” класс, – в ней домашние задания вполне правомочны. И кстати ничего перевернутого в этом нет. Это просто нормальная логика, что в школе нужно делать что-то вместе, а почитать учебник ты можешь спокойно и дома.
Я это применял, когда вел занятия в школе “Соробан”. Я давал детям игровые домашние задания, которые ребята делали с удовольствием.
Это важно! С удовольствием (!) делали дома.
Они какой-то свой конкретный навык прокачивали дома и, приходя в группу, – это была другая реальность, другой процесс, – они применяли сформированный дома навык в общении.
Постепенно, в рамках прокачки конкретных навыков, мы понимали, что в течение двух лет для эффективности важна регулярность действий. Как в спорте, например. Когда ты каждый день занимаешься, ты прокачиваешься. Приходя в группу, ты это закрепляешь. Если ты через год бросаешь, то у тебя падают результаты.
Вопрос еще и в том, в какой форме дается домашнее задание. Я им говорил: “Ребята, у меня для вас есть предложение. На каждое занятие, на которое вы приходите к нам раз в неделю, – ко мне, к нам в группу, – вы готовите три успеха за неделю”. Если обрезать, сократить ответ, то да, это можно назвать домашним заданием.
– Видите ли вы какие-либо негативы в самом использовании инструмента домашних заданий?
– Негатив прежде всего в том, что если оно является обязательным и недобровольным, то оно становится стрессом, оно заменяет ребенку жизнь.
Это усугубляется еще и тем, что когда родители выступают контролером выполнения домашнего задания, то портятся их отношения с ребенком.
При этом разрушается модель самомотивации, самостоятельности ребенка. Потому что эта обязательность приводит к тому, что вместо того, чтобы ребенку самому инициировать какую-то деятельность, он делает ту, которая ему навязана.
В результате мы забираем у ребенка возможность проявить какую-то самостоятельность, инициативность и тем самым наносим ему очень серьезный вред.
– Можно ли вообще отказаться от домашних заданий в обучении?
– Да, можно. Опять-таки рассматривая разные модели, можно говорить о том, что то, что мы называем домашними заданиями, может быть сделано везде, где угодно, в том числе в школе. А можно и вообще их не задавать.
Можем говорить о том, что семья – это пространство, где ты живешь, где ты общаешься с мамой, папой, где ты отдыхаешь, а школа, что бы мы ни вкладывали в это понятие, это то место, где… Однозначно это имеет право на жизнь.
– Какие примеры вы знаете в Украине? Существуют ли успешные примеры отказа от домашних заданий в учебном процессе?
– Я знаю альтернативную школу, в которой дают домашнее задание не детям, а родителям. Это интересный вариант, – там родителей ориентируют по темам, которые ребенок проходит в школе, что у него в школе, как у него в школе, и в конце концов разобраться в этих темах становится домашним заданием для родителей. То есть они в большей степени включаются в процесс, тем самым больше мотивируются дети.
Вообще есть много альтернативных школ, где это принципиальная позиция, – “мы домашние задания не задаем”.
Но нужно отдавать отчет, это с позиции силы или с позиции слабости. Ведь одно дело “стремление к”, а другое – “бегство от”.
У нас альтернативное образование – это чаще всего именно бегство от обычной школы. В частности, и домашние задания – это тоже, прежде всего, бегство от абсолютно неправильных домашних заданий, которые дают в обычной школе.
Причем где-то это домашнее задание может акцентировано делаться в школе. Что это, мол, у нас учебный процесс, а это у нас домашнее задание.
А где-то это может быть интегрировано в основной учебный процесс и даже не выделяться как понятие домашнего задания.
Но все равно считаю такие попытки прогрессивным шагом в образовании.
ДОМА ДИТИНА МАЄ ПРОВОДИТИ СВІЙ ЧАС, ЗАЙМАЮЧИСЬ ТИМИ СПРАВАМИ, ЯКІ ЇЙ ДО ВПОДОБИ
 |
ВАЛЕНТИНА АРТАМОНОВА,
засновник і керівник альтернативної школи “Відкриті крила” (Київ)
– Як ви вважаєте, навіщо в школі домашні завдання?
– В державних школах через нестачу часу, для кожної дитини, через те, що багато часу йде на загальні питання, немає можливості закріпити матеріал.
Деякі діти можуть і при такій системі навчання не робити домашнє завдання, почувши тільки те, що було на занятті, – їм цього достатньо для загальної орієнтації в темі, а більше їм не потрібно.
Але для рівня занурення до предмету вищого за середній треба трохи більше приділити часу предмету.
Cистема домашніх завдань розрахована саме на тих дітей, які хочуть знати предмет вище середнього рівня.
– Чи бачите ви негативи у застосуванні домашніх завдань?
– Я не проти самих домашніх завдань, а проти того, як цей інструмент використовується в існуючій школі.
Якщо підходити до домашніх завдань розумно, вони можуть бути у вигляді проекту, показу теми з іншого боку, знаходження матеріалу не в підручнику, написання твору або придумування ігри.
І тільки тим дітям, яким цей предмет цікавий або потрібний для подальшого розвитку.
– Чи можна відмовитися від домашніх завдань взагалі?
– Теоретично можна, бо більшість дітей їх все одно не виконують.
Але частина дітей не зможе знати предмет у потрібному їм обсязі при такому стилі подання і з опорою тільки на те, що вони почули у школі.
І треба зрозуміти, для чого забирати домашні завдання, яка ціль. Якщо звільнити час, то звільнити для чого. Зараз в більшості – це для ігор в смартфонах, і тому батькам комфортніше, щоб дитина хоч на якийсь час відволіклася від ігор і зробила домашнє завдання.
– Як вирішується питання з домашніми завданнями у вас в школі?
У нас школа повного дня. В другій половині дня діти теж займаються, хоча і менше, ніж в першій. В залежності від цілей дитини, які визначаються разом з батьками та самою дитиною, складається навантаження для неї.
Дома дитина має проводити свій час спілкуючись з батьками, граючись і займаючись тими справами, які їй до вподоби.
– Чи знаєте ви приклади успішного застосування/НЕзастосування домашніх завдань в Україні?
– Нажаль ні. Але я думаю, що скоро вони з’являться.
Євген Лапін, співзасновник альтернативної школи “Скворечник, спеціально для УП.Життя
Титульні фото Depositphotos
Коментарі вимкнені.