День Конституції – чи насправді це свято для українців?
В сучасній українській історії День Конституції хоч і державне свято, та суспільством ще не сприймається на належному рівні як в європейських країнах. І все тому, що більшість громадян в важкому повсякденному житті не відчувають реального захисту своїх прав ні Конституцією, ні законами, яких в законодавчому полі накопичилось вже не одна сотня. В них мало хто розбирається і ще менше бажаючих читати, вивчати, вимагати виконання. Таке у нас поки що неможливе!Питання риторичне, як і сама Конституція. Вона мала б відігравати позитивну роль консолідації суспільства, розвитку демократії, та на ділі все навпаки – написано гарно і вірно, а насправді практично не виконується. Вона наче існує і про неї згадують, коли грубо порушують, чи потрібно щось змінити заради чергового популізму владців для виконання виборчих обіцянок. Їх у нас вміють роздавати, а потім голову ламають, що з ними робити? В результаті про них забувають…
Ст.1 «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Як гарно читається і як сумно усвідомлювати, що це зовсім не так. Ми не суверенні, бо навіть внутрішня політика проводиться під великим впливом східного і заокеанського «друзів». Прикладів тому безліч. Чого тільки вартий агресивний «газовий шантаж», якого не позбудемось ще багато років…
Якщо суверенність суто декларативна, то і незалежність точно така же – паперова. На ділі ми залежні від багатьох не тільки світових чинників, а й примх ближніх сусідів. Не сподобалась їм наше історичне відродження – лунає грізна заява і посла не відправляють. А скільки вказівок дають, куди скоріше приєднуватись, як історію писати. Проголосити державну незалежність було легше, ніж реально здійснювати. Для цього потрібна політична воля керманичів,та її не було і не буде…
Про демократичність, соціальність, верховенство права в державі й годі говорити. Все це тільки на папері і на словах політиків перед черговими виборами. А між ними «демократія» вирує тільки для «грошових мішків». Якщо у вас їх немає, як і «впливових зв’язків», то важко вирішити питання праці, навчання, лікування, судові, податкові, земельні, правові і т.п. Безмежна корупція охопила всі сфери суспільного життя і є його невід’ємною частиною, позбутись якої вже неможливо! Це стиль мислення і дій чиновників – а що я з того буду мати, щоб тобі допомагати?..
Не відповідає дійсності і твердження ст. 2 що «територія України в межах існуючого кордону є цілісною і неподільною», адже державний кордон з Білорусією і Росією за 20 років належно так і не оформлено ні на карті, ні на ландшафті. Сусіди впираються й висувають надумані претензії. Одна проблема Керченської протоки чого тільки варта! Продовжується суперечка і по гирлу Дунаю. А шельф о. Зміїний як «братерськи поділили» з руминами!? З Молдовою теж виникла суперечка…
Ст.3 «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність». Хоч хтось розуміє про що тут йдеться? Та ніхто в цій державі ні за що не відповідає! Тим більше, за діяльність! Навпаки, добитись тієї самої відповідальності неможливо ні від кого! Від найвищої посадової особи до дрібного сільського чинуші. Хіба може громадянин вимагати звіту від урядовців? Ніколи! Прийняття, виконання державного, місцевих бюджетів завжди є «таємницею» для простих-смертних…
Особливо показовим є приклад ст. 10 «Державною мовою в Україні є українська мова», що означає володіння нею якщо вже не всім населенням, то хоча б чиновниками. Та де там! Депутати, міністри, посадовці відверто зневажають цю конституційну норму і публічно нехтують державністю української. Їх не одиниці, а велика кількість по всій країні. Вони призначаються на посади Президентом, їх обирають виборці. Вивчати українську принципово не хочуть. Така в них «культура»…
Ст.13 «Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону». Це на папері. На ділі – зайшов селянин на Кіровоградщині в ліс народного депутата і він його підстрелив. Прийшли люди на Львівщині порибалити на ставок, а глава адміністрації – бітою їм по голові, щоб знали, хто в районі «газда». Що їм Конституція, коли виконання ніким не контролюється…
Ще одна стаття суцільного протиріччя, нерозуміння і розбрату мільйонів громадян – 41. «Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом». Наче просто і зрозуміло, а по суті – знущання над здоровим глуздом. Спробуйте найти закон, по якому купка нуворишів стають мільйонерами-мільярдерами, а більшість населення безпросвітно виживають у злиднях!? Жодних законів ще не було, як заводи, фабрики прибирали до рук спритні ділки. Явище «прихапизації» того, що роками набуто важкою працею народу, живе, процвітає без всякого закону. Саме цим конституційним постулатом «освячена» ганебна, корумпована українська олігархія…
І так практично в кожній статті Конституції – невідповідність написаного реальності. І справа не в тому, що життя вирує, вносить нові проблеми, які важко було передбачити 15 років тому. Проблема в тому, що писали Конституцію політичні антагоністи! 70 років комуністичного тоталітаризму пустили глибоке коріння в душі поколінь, звільнитись від якого можливо тільки одним шляхом – їх зміною. На це потрібен час і тому конституційні протиріччя – данина «і вашим, і нашим»…
Не варто далі продовжувати, бо все однаково, та ще одну проблему порушу – наша медицина. Малограмотне, безкультурне, хворе українське суспільство якщо комусь і потрібне, то тільки недругам… Ст. 49 «Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена».
В це повірить тільки той, хто не хворів останні 20 років, бо в СРСР медицина, дійсно, була безоплатною, хоча якісна не всім доступна. Сьогодні це є лиш в одному медичному закладі – столичній «Феофанії» для депутатів, урядовців, держчиновників. Все! Що зараз «надається безоплатно» в наших лікарнях – не знають достеменно самі лікарі. Все залежить від фінансування і наявності лікарняної каси. Ліжко, каша, консультація, фізеопроцедури, проста операція – безоплатні, та перед лікуванням у вас поцікавляться наявністю грошей. Особливо при складних операціях, тривалій важкій хворобі. Якщо їх нема, то і лікування теж практично не буде. Про це кажуть відкрито, бо абсолютно всі ліки треба купувати самому. Яка їх ціна – говорити немає потреби, зайдіть в аптеку…
Чи здолаємо конституційну кризу?..
Уважно читаючи Конституцію, виникає думка, що це – сюрреалістичний, схоластичний документ, розрахований на людей, відірваних від реалій життя. Він цікавій. Майже в кожній статті йде посилання на «відповідно до закону». А законів нема і значить – конституційна норма завмирає на папері, як голос волаючого в пустелі… Його ніхто не чує і він нікому не потрібний!..
Півстоліття тому в СРСР придумали Програму будівництва комунізму. Не поганий був документ, пам’ятаю, бо доводилось конспектувати. Час минав, а комунізм «ховався» десь за обрієм… І ось знову будуємо «нове життя». П’ять років знадобилось, щоб усвідомити, що це таке і як його законодавчо оформити. Конституцію писали з великими муками політичних баталій, приймали в ночі, а через кілька років стало зрозумілим, що багато положень не відповідають дійсності і входять в протиріччя з вимогами часу. Внесли зміни, та і вони спокою не дали. Відмінили, що далі?
Знову придумувати новий конституційний міф? Під кінець свого правління попередній Президент намагався це зробити, однак, окрім смутку, інших емоцій запізніле «прозріння» не викликало. Сьогоднішня влада теж має намір змінити Головний Закон під своє бачення розвитку країни.
Конституцію не можна писати під забаганки однієї особи, чи її політичної сили. Вона служить правовим орієнтиром для держави, дороговказом для людини, народу, суспільства, є обов’язковою для законодавчої, виконавчої владної системи. І це надовго, на віки…
Ст.8 «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй». Тлумачення цього положення завжди викликає суперечки навіть у спеціалістів права. Тому і створено Конституційний Суд, який офіційно роз’яснює «що до чого». Звернень не бракує. Народні обранці в законотворчому пориві приймають не завжди правильні рішення, як то було з червоним прапором…
Ця тоненька книжечка має бути настільною у кожного громадянина поряд з Біблією і Кобзарем. В демократичних країнах Конституція шанується, виконується, нею пишаються, на неї покладаються в захисті своїх прав. У нас поки що все не так. Конституцію мало хто читав, тримав в руках й не спішить з нею до чиновника, прокурора, судді. Її відкрито зневажають, порушують, насміхаються…
Оце і є «конституційна криза», коли громадяни не вірять в силу закону, в можливість спати спокійно, знаючи, що права надійно захищені, і жоден чинуша не зможе їх брутально порушити. У нас практично ВСЕ залежить не стільки від законів, скільки від настрою тих, хто повинен їх виконувати. Здолати цей правовий негативізм дуже складно. Він закладався в інші часи минулих років…
Конституція практично не виконується по одній причині – суспільство до цього не готове! В більшості своїй воно політично аморфне, індивідуально егоїстичне, морально невимогливе. Рівень політичної, правової культури у нас надзвичайно низький. Якщо проста людина не вірить в свої можливості, а байдужий погляд чиновника, що «крутить законами, як циган торбою», для нього є остаточним вироком, то закони у нас ЗАВЖДИ будуть самі по собі, відірвані від життя, а народ так і залишиться на одинці з проблемами..
Конституційні «баталії» є віддзеркаленням того, що реально відбувається. Це жорстока боротьба за «місце під сонцем», за можливість володіти посадою, майном, капіталом. Це «битва» за узурповане право меншості диктувати умови існування більшості, яка самочинно «благословляється» під приводом законодавчої «творчості» вузького кола осіб. Коли це закінчиться – поки невідомо.
То, яким буде День Конституції для українських громадян – святковим чи буденним – кожний вирішить самостійно. В останній 161 статті він іменується «державним святом». Тільки наше громадянське сумління підкаже серцю, душі і розуму, чи це є насправді так!!!..
Богдан Вівчарик
Відповідно до Конституції, день прийняття Основного Закону є державним святом – Днем Конституції України.
Коментарі вимкнені.