Суржик проти України. Хто кого?

Якщо мовна ситуація в країні не зміниться, «через десять років незрозумілим стане навіть «Кобзар».

Почавши варити борщ, у пісну зупку на середині дороги його не перетвориш. Так і з мовою: почавши говорити речення чи й навіть слово однією мовою, а на півдорозі перескочивши на іншу, смачної мовної страви не вийде. Покалічивши дві мови, отримаєш суржик. Лінгвістична мутація, а то й чума, як називають суржик деякі мовознавці, не лише набирає обертів по всій території України, а й стає все популярнішою у мас-культурі.

Зірка суржика Вєрка Сердючка, для якої суржик одна із фундаментальних цеглин образу, збирає повні зали, а на «Євробаченні-2007» отримує «срібло». Не відстають від неї й інші виконавці, які використовують суржик як фішку своїх пісень. «ТіК» співає: «Дєвочка сінєглазочка, приходь до мене вечором на лавочку…», «Поки ми з тобою трохи пообщаємось, і, якщо получиться, то потім повстрєчаємось…», Скрябін підспівує: «Ми познайомились з тобою у вагоні метро / Людей напхалося конкретно, як сільодки в відро»… Та якщо виконавці суржикують навмисно, інші говорять ним безсвідомо й опиняються серед небезпечних рифів – незнання мови, на якій говориш, може вилізти боком. Як це сталось із міським головою Геннадієм Міхаєвим, який завдяки своєму короткому спічу «У мене є колізія. Підпис здєсь і підпис здєсь! Підписздєсь і підписздєсь!» став зіркою (у не найкращому значенні цього слова) Інтернету.

– Суржик – жахливий, огидний мовний покруч, неприродна суміш українських і російських слів, мовних зворотів із домішкою місцевих діалектів, – наголосив у розмові з кореспондентом “ВЗ” доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури ЛНУ ім. І. Франка Валерій Корнійчук. – У словнику Бориса Грінченка зафіксовано два значення цього слова, аж ніяк не пов’язані з мовною проблемою. Перше – це змішаний хліб або мука з пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса тощо. А друге – людина змішаної раси. Наприклад, “се суржик: батько був циган, а мати дівка з нашого села”. Початки ж мовного суржику треба шукати значно раніше. Першопричиною його виникнення був вплив церковнослов’янської мови на наше духовне життя. Мова творів української середньовічної літератури була далекою від тієї, якою розмовляли люди в селах і хуторах. Навіть у Котляревського є чимало слів і мовних форм, які сьогодні можна вважати суржиком, тому Пантелеймон Куліш закидав авторові “Енеїди” приниження української мови. В Галичині москвофіли у своїх друкованих виданнях запроваджували “язичіє” – штучну мішанину церковнослов’янської, російської, української, польської лексики.

– Прості люди здавна розмовляли суржиком на прикордонних територіях, але справжня мовна пошесть почалася у минулому столітті, коли почалася масова міграція сільського населення спочатку у східні індустріальні райони, а згодом і в інші міста України, – розповідає Валерій Корнійчук. – Щоб не відчувати себе “селюками”, новоявлені міщани цуралися “мужицьких” коренів, намагалися розмовляти “по-панськи”, нещадно калічили рідну мову, так і не засвоївши мову російську. Радіо й телебачення, кіно, газети й журнали чужою мовою робили свою чорну справу – творили міф про єдиний радянський народ, який повинен був розмовляти єдиною мовою, зрозуміло, якою. Та “єдиний” народ розпався, єдиної мови не вийшло, натомість в Україні запанував суржик, який сьогодні лише зміцнює свої позиції у мовному просторі. Метастази цього лиха розповзлися по всіх регіонах України. Галичина не стала щасливим винятком. А так зване російськомовне населення сходу і півдня насправді розмовляє мовою, вельми далекою від мови Пушкіна чи Тургенєва. Таку псевдоросійську мову Куліш назвав би “кабацкой речью”. Суржик проник і в наддніпрянські, подільські, волинські села… Дехто виправдовує існування суржику, мовляв, – це фактична мова нашого народу сьогодні. Але куди ми зайдемо з такою “мовою”? Минуть десятиліття, і незрозумілим стане “Кобзар” Тараса Шевченка. Чи не доведеться нашим далеким нащадкам перекладати його суржиком?

Не варто плутати суржик із іноземними словами, що прижилися у тій чи іншій мові. “Козак”, “майдан” – слова тюркського походження. Та й “комп’ютер” чи “плеєр” мають далеко не українське походження. Але від суржику вони відрізняються коректністю свого використання та тим, що слова у розмові не ламаються і не перекручуються, як це робиться, до прикладу, у фразі: “мене лучче понімає”, “на свіжім воздуху”. “У споріднених мовах відбуваються різні лексичні запозичення, особливо якщо існують тісні економічні, культурні контакти між населенням сусідніх територій, – пояснює Валерій Корнійчук. – В українську мову проникали полонізми, тюркізми. Та й українські корені можна відшукати в інших мовах. Взаємовпливи можна спостерігати в балканських, балтійських, германських мовних групах, проте жодна високорозвинена європейська мова, крім білоруської, не зазнала такого лінгвоциду, як українська. Суржик у нашій мові – це і наслідок великодержавної політики північного сусіда, і один із проявів малоросійства, нездатності нації до духовного опору”.

– Треба бути великим оптимістом, щоб дати ствердну відповідь на запитання: “Чи можна побороти суржик?” – каже Валерій Корнійчук. – Але зупинити його наступ реально. Насамперед треба викорінювати мовні покручі в собі самому. А в масштабах України потрібно радикально змінити мовну, культурну, духовну політику держави, забезпечити повнокровний український інформаційний простір, формувати нову мовну свідомість, виховувати в українцях почуття національної гордості й честі. Практичними заходами могли би бути постійні колонки, рубрики в газетах на кшталт “Як говорити правильно”, регулярні передачі на радіо, телебаченні, потужна реклама у громадських місцях. Багатотисячних тиражів заслуговує книжка Олександри Сербенської “Антисуржик”, що вже давно стала бібліографічною рідкістю.

Марко Кропивницький: “Доки сонце зійде, роса очі виїсть”.

Міський швець Гордій Поваренко говорить про свої почуття до дівчини: “Єсть пєсня, у которой говорится: візьми в руки пістолєту, прострели ти грудь мою. І как вжасно много горесті у етой самой пєсні, і как будто вона з мого стражданія описана! Кажется, тепер моя любов до Оксанії Антоновни видающийся случай, ну одначе ж вона как будто і в резон не взяла мово чувствія”.

Михайло Старицький: “За двома зайцями”.

Свирид Голохвостий хвалиться своїм “багатством”: “Нащот дєнєг, доложу вам, так їх на етот делікатний товар їдьоть – страх! То єсть щоденно – сила! Ну, дак, слава Богу, у мене етой дєньги непереводно: цєлий Хрещатик минє винен”.

На фото: Суржикомовний Свирид Петрович Голохвостий: «Потому у міня з язика, как з колеса в млине, так што-небудь і ляпне!». Кадр з фільму «За двома зайцями».

Оксана ЗЬОБРО, Високий Замок