Тернопільщина святкує 130-річчя засновника монументального мистецтва в Україні – Михайла Бойчука
30 жовтня 1882-го року у Романівці Теребовлянського району світ побачив той, кому судилося стати професором Київського художнього інституту, засновником українського монументального мистецтва, його іменем назвали цілу школу українського малярства.
Ще 30 років тому, коли належало б святкувати 100-річчя Михайла Бойчука, ім’я розстріляного у 1937-му році митця боялись навіть називати. Сторіччя художника на Тернопільщині відсвяткували, отримавши спеціальний дозвіл.
– У 1982-му році ми таки зробили вечір пам’яті Михайла Бойчука, – згадує заслужений художник України Богдан Ткачик. – За дорученням Ігоря Герети я поїхав у Москву, де тоді працював Лесь Танюк. Він допоміг зв’язатися із академіком Сахаровим, який звернувся із листом до Тернопільського обкому КПУ. Ми заручалися листами із різних організацій. Дозвіл давала і Спілка художників України, її тодішній голова і сам не знав, хто такий Михайло Бойчук.
Справедливість відновили вже у часи Незалежності. Тоді спорудили пам’ятник у селі Романівка, де народився художник, заснували премію ім. М.Бойчука і провели у Тернополі першу виставку українських художників-монументалістів.
Богдан Ткачик пишається тим, що був учнем одного із “бойчукістів” – Охріма Кравченка. Той навчив художника розводити фарби так, як це робили учні школи Михайла Бойчука. Син Охріма Кравченка Ярослав, нині професор Львівської академії мистецтв, зібрав доробок школи “бойчукістів” в одній великій монографії, ґрунтовно дослідивши біографію засновника українського монументального живопису.
– Мій батько був одним із тих учнів Михайла Бойчука, яким вдалося уникнути розстрілу, відбувши тюрми і заслання, – розповідає Ярослав Кравченко. – Батько намагався у своєму живописі зберегти риси вчителя. Коли батька не стало, я вирішив зробити книгу про нього, та з’ясувалося, що матеріалу стільки, що можна зробити книгу про художників-“бойчукістів”. Матеріали були у деяких дослідників Львова та Києва, а також у тернополян Ігоря Герети та Ігоря Дуди. Так з’явилася книга “Школа Михайла Бойчука. 37 імен.”
Перебуваючи у Парижі (1908-1910 рр.) художнику вдалося створити школу неовізантійського мистецтва, яка могла б стати поруч з такими напрямками авангардного мистецтва Європи як фовізм, експресіонізм і кубізм. Однак Бойчук вибрав Україну. Спершу працював у Львові, згодом у Києві. Тут заснував школу монументального мистецтва, завданням якої було відродження українського іконопису, давнього барокового стінопису у поєднанні із традиціями італійського проторенесансу. Аби краще вивчити європейський живопис Михайло Бойчук разом з дружиною і двома учнями вирушає у творчу подорож Європою. 13 липня 1937 р. Михайла Бойчука, як і його учнів, розстріляли у Києві за звинуваченням у “шпигунстві” і участі у “контрреволюційній пропаганді”. Дружину стратили через кілька місяців як “жінку керівника націоналістичної терористичної організації серед художників”. Їхню долю повторили більшість “бойчукістів”.
У Романівці Теребовлянського району пам’ять Михайла Бойчука і його брата Тимка Бойчука (талановитого художника, який прожив усього 26 років) вшановують щорічно. Іменем митця названо вулиці у Львові, Тернополі, Теребовлі, а також Київський інститут декоративно-прикладного мистецтва.
У день 130-річчя митця відбулися заходи у Романівці, Теребовлі і в обласному художньому музеї.
Коментарі вимкнені.