Володимир Бліхар: «У Тернопільській міській раді дивна коаліція»

Пропонуємо читачам «Погляду» ексклюзивне інтерв’ю з лідером обласного осередку політичної партії “Громадський рух “Народний контроль”, депутатом Тернопільської міської ради, директором ТОВ “Тервікнопласт” (Viknar’off™) Володимиром Бліхарем.

— Володимире Васильовичу, чи залишаєтеся оптимістом після трьох місяців роботи депутатом Тернопільської міської ради сьомого скликання?

— У кожного, хто випробовував себе у виборчому процесі, бачив себе представником громади, залишилося бачення про депутатську роботу. Реалії, звісно, дещо відрізняються від теоретичної картини. Коли наша політична сила йшла на вибори-2015, ми мали на меті стати повноцінними представниками громади. Це означає, що влада, представлена у виконавчих органах, повинна була б чути людей. Нині існує дисбаланс між тим, чи чують депутата і електорат. Це дещо впливає на оптимістичний настрій, однак здаватися ніхто не має наміру.

— Як налаштований “слуховий апарат” Тернопільської міської ради нинішнього скликання, як чують депутатів від політичної сили “Громадський рух “Народний контроль”?

— Не завжди прислухаються. Особливо коли йдеться про 100%-во переконливу позицію депутата чи фракції. Треба розуміти, що в компетенції влади не тільки приймати рішення, а й реагувати на компроміси. Правильна влада чує усіх, незалежно від особистих переконань чи принципу квотності.

Поки що тернопільська влада не налаштована дослухатися до позиції тих, думка яких не співпадає з їхньою. І так відбувається не тільки в Тернополі, а і на інших рівнях – від села до столиці.

— На що, все-таки, сьогодні може вплинути депутат міської ради?

— Треба називати речі своїми іменами: місцевий депутат не є сильною фігурою у вирішенні глобальних проблем, він не може вплинути на розмір зарплати, ціну на комунальні послуги тощо. Однак, 22 депутатів, які складають номінальну більшість у Тернопільській міській раді нинішнього скликання, вистачає для того, аби голосувати за те, що вигідно виконавчій владі. Я пропонував меру: якщо ми нові і прийшли працювати по-іншому, давайте введемо у виконком по одному представнику з кожної з політичних сил. Цю пропозицію відхилили.

— Чи сформувалася у Тернопільській міській раді опозиція?

— Немає там жодної опозиції. Є політизація місцевої влади, представники якої швидко забувають про те, що є жителями одного міста. Вважаю, політика повинна мати місце виключно на рівні держави. Тут потрібно займатися простою господаркою. А опозицію в Тернопільській міській раді створюють лише непрофесійні “журналісти”, які відправили нас в опозицію до “міської солідарності” у форматі “Ландяк-Бліхар-Грицишин” на кшталт “Баба Яга протів”. До слова, у Тернопільській міській раді дивна коаліція, де політичні сили, так би мовити, не в’яжуться.

— У міськраді представниками Вашої політичної сили є четверо депутатів. Кого вважаєте однодумцями, партнерами, окрім своїх?

— У більшості питань всі депутати Тернопільської міської ради сьомого скликання однодумці. Всі однаково любимо своє місто, бо більшість з нас або народилися тут, або залишилися жити у студентські роки. Втім, інколи політична приналежність затьмарює правильні рішення, і в діалог вступають опоненти, які говорять з позиції сили або номінальної більшості. Якщо якась політична сила представлена невеликою кількістю депутатів це аж ніяк не є індикатором деструктиву. Конструктив треба шукати всюди, де його теж шукають. У Тернополі все підлаштовано так, аби кожен депутат обслуговував окрему політичну силу чи фігуру. Для того, аби депутат був впливовим, між ним і міською радою, як виконавчим органом, та між виконкомом, який представлений депутатським корпусом і виконавчою владою, має бути баланс. Наразі спостерігаємо гру в одні ворота.

Моя особиста позиція: залишити в Тернополі стару систему – безпартійну. Тоді кожна вулиця міста, яка обрала свого депутата в органи місцевого самоврядування, матиме представника, якого знає бодай в обличчя. Сьогодні маємо ситуацію, коли 12 округів по місту не представлені депутатами,а на окремих округах їх є по двоє.

— Яка ситуація у постійних депутатських комісіях ради?

— У Тернопільській міській раді нині 42 депутати, комісій – 8. Однак, комісії сформовано далеко не пропорційно. Приміром, постійна комісія з питань соціальної політики, охорони здоров’я, сім’ї, материнства, дитинства, яку спочатку представляв один депутат від партії “Громадський рух “Народний контроль” Роман Ляхович. Це дуже серйозна комісія, в якій нема кому працювати. Я неодноразово звертався до депутатів вдатися до вольового рішення і дати по одному-двох представників від великих фракцій в комісію, у яких по одному члену. В результаті, ми відкликали з комісії з питань містобудування нашого депутата Вікторію Шараськіну. Тепер їх двоє в одній комісії. Що це означає: всі рішення, які стосуються цього соціально-гуманітарного напрямку, розглядають двоє людей. Це величезний об’єм роботи.

— Володимире Васильовичу, Ви входите в одну з “цікавих” постійних комісій – з питань природокористування, приватизації, продажу та оренди землі. Що там зараз відбувається?

— Працюємо над звичними земельними питаннями, що стосуються простих людей, бійців АТО, малозабезпечених. Ми фахово підходимо до кожної комісії. Кожен проект рішення і окремі питання я особисто ретельно опрацьовую. За результатами кількох засідань комісій, жодних спірних моментів поки що не було. Дехто безпідставно думає, що депутати приходять у міську раду, аби дерибанити землю. Чесно кажучи, нема там що дерибанити (усміхається – ред).

— Знаю, Ви не зупиняєтеся перед бар’єрами Тернопільської міської ради.

— Першочергово наша політична сила створена як громадський рух. У нас є громадська приймальня, журналістський проект, діє гаряча лінія. Наші журналісти і далі вчать чиновників виконувати свої обов’язки. Днями знімальна група відвідала село Устечко Заліщицького району, де сім’я сім років живе без світла. Їм пропонують заплатити 220 тисяч гривень, щоб провести електрику до будинку…

З січня 2016 року у Тернополі розпочне роботу громадська приймальня народного депутата Дмитра Добродомова для звернень, які в компетенції рівня Верховної Ради України. Наша ціль: допомогти людям навчитися жити з владою, а владі з людьми.

— Які проблемні питання маєте намір вирішувати в рамках компетенції депутата Тернопільської міської ради?

— Я вже подав депутатський запит, який стосується нещодавно добудованої тернопільської пам’ятки архітектури на вул. Січових Стрільців, 17, яку пофарбували у жахливий рожевий колір. Ми, жителі Тернополя, добре знаємо, у якому занедбаному стані був цей будинок. Чудово, взялися реконструйовувати його! Вкладено гроші, створено проект. Але чому було не зробити реконструкцію згідно зі стандартом? Це повинен особисто контролювати головний архітектор міста. Результат вийшов за стандартами “слов’янської авоськи”, типу, авось пройде! І проблема ж не глобальна – перефарбувати будинок не так складно і недорого. Просто, виходить на те, що Україна – країна крайностей: і до Майдану, і після нього.

— Для чого Вам, успішному бізнесмену, використовувати так багато часу, нервів на депутатську роботу?

— А для чого тоді українцям була Революція Гідності? Є цінності, які не вимірюються грошима, власними інтересами. Я люблю цю країну і хочу тут жити, мене не влаштовує стан справ, тому починаю з власних можливостей. Після шостої хвилі мобілізації України не існує, тут нема кому працювати. Мовчимо, хоча на носі сьома хвиля. За два роки не можемо зробити контрактну армію, хоч справа не в можливостях, а в бажанні. Європі, в яку ми так затято прагнемо, не потрібні економічно відсталі союзники. Я хочу бачити свою країну успішною, прогресивною. Тому, будучи успішним бізнесменом і в 2013 році, свідомо підтримував події на Майдані. Вірю, ще можна вплинути на розвиток

— За фахом Ви – лікар, однак ніколи не працювали в медицині. Чому?

— Бо у серці ніколи не був лікарем, хоч і добре вчився, йшов на “червоний диплом”, та й в родині практично всі лікарі. Мій дід був одним з відомих лікарів-фтизіатрів за історію радянської медицини. Він міг мати Нобелівську премію. Будучи студентом другого курсу в Івано-Франківському медичному університеті, займався гістологією. У науковій роботі відкрив регенерацію стовбурових клітин, за яку у 80-их роках американський вчений отримав Нобелівську премію. Але радянська влада у момент випуску дідуся з вишу, в 50-их роках минулого століття, всіх лікарів Радянського Союзу відправила на боротьбу з туберкульозом. Тато і мама теж лікарі. Все ж я давно затямив, що є три професії, з якими не можна лукавити, насамперед, перед собою: священик, вчитель і лікар. Один може покалічити фізично, а двоє інших – морально. Натомість, мене завжди тягнуло у бізнес. За 15 років успішної підприємницької діяльності зрозумів, що бізнес – це не гроші, які є наслідком, а люди і відповідальність за них.

—  Як директор компанії “Viknar’off” з 10-річним успішним досвідом на вітчизняному ринку вікон, скажіть, будь ласка, яким бачите вікно майбутнього?

— Навіщо вигадувати велосипед? Ми чітко працюємо за європейськими стандартами – стандартами для людей.

— Дякую за розмову! 

Розмовляла Ірина Юрко.