Які легенди склали про себе тернопільські школярі?

У Тернопільській школі-ліцеї №6 відбувся оригінальний конкурс «Легенда про себе». 

Журі (представники учнівського самоврядування) було важко обрати найкращу легенду, адже усі роботи відзначалися неординарним підходом та бурхливою фантазією. Найоригінальнішою та найбільш змістовною стала легенда «Як Олеся (я) з’явилася на світ», яку написала учениця 7-Г класу Олеся Іваськів.

 Як Олеся (я) з’явилася на світ

Чи задумувалися ви коли-небудь, як ви з’явилися на світ? А саме не в маминому животику, а до того. Хто ви?Звідки?

Одного разу я підійшла до мами і запитала про це, але у відповідь почула :

– Хочеш чесну відповідь?- спитала мама.
– Так чесну, чесну і тільки чесну!- відповіла я.
– Якщо чесно, я не знаю відповіді на твоє запитання,- мама присіла біля мене, поставила руки на мої плечі, а згодом сказала:
– Спробуй знайти відповідь на своє запитання сама, а якщо не зможеш, ввечері пошукаємо разом. Домовилися?
– Гаразд, я піду вчити слова з театрального, тільки сьогодні роздали. Та й на бандурі потрібно пограти. А, і ще я планувала сьогодні написати хоча би один розділ нової книжки…
– Це ти про ” Нічну школу 2″?
– Саме так.
– Ти в мене така талановита! Ну, біжи.
– Хм… Кажеш талановита?.. – з цією думкою я пішла у свою кімнату.

Ввечері перед сном мама зайшла до моєї кімнати, як і обіцяла.

– Знаєш доню, я так і не придумала відповідь на твоє питання, – сумно сповістила  мама.
– Зате, я сама придумала відповідь! Це навіть не відповідь, а скоріше легенда. Ось послухай:

Посеред розкішної галявини стояло чарівне дерево. Під цим деревом за величезним столом сиділи Таланти, а посередині сидів сивий дідусь якого всі називали Хранителем. Біля великого столу було багато менших столиків, за якими розташувались риси характеру, притаманні певним Талантам.

За великим столом Таланти і Хранитель збирались лише тоді, коли на дереві дозрівав плід. По чому ж визначали стиглість плоду? Коли він незрілий, то схожий на каштан. Колючий і неприступний. А коли він дозріває, то стає подібним на горішок. Ці горішки різнокольорові, і саме в них ростуть діти. Так от, коли плід достигає, Хранитель знімає його з дерева, і тоді підбираються Таланти. Всього їх є п’ять, і коли талант підходить дитині, то він може, доторкнувшись до горішка, розлупити його шкаралупку.

Але одного разу якийсь горішок не дочекався, поки його знімуть. Він крутився-крутився, і таки впав на землю. Хранитель підняв його, поглянув і сказав:

– Ну що ж. Доведеться раніше розпочати церемонію підбору талантів! Хто перший спробує?
– Можна, я? – спитала талант Писемності.
– Що ж, спробуй.

Коли Писемність підійшла і доторкнулася до горішка, він надтріснув. Також він тріснув у талантів Музики, Акторської майстерності, Дружби та Усмішки.

– Можна нам на декілька хвилин відсісти за окремий столик і обговорити одне питання? – попросилися таланти дівчинки. Так-так, з горішка з’явилася дівчинка, в квітчастій сукні, босоніжках і з двома коротесенькими косичками.
– Можна, але лише на дві хвилини, – відповів Хранитель.
– Нам вистачить, спасибі.

Через дві хвилини таланти повернулися за великий стіл.

– Просимо хвилинку уваги! Ми вирішили назвати нашу дівчинку. Кожен дасть свою букву.
– Я дам їй букву “О” – оригінальність особистості і таланту,- сказав Талант Усмішки.
– А я – “Л” – любов до творчості та оточуючих,- це Талант Дружби подарувала свою літеру.
– Від мене наша красуня отримує “Е”- ентузіазм, – урочисто мовив Талант Акторської Майстерності.
– Я дам “С” – сміливість відкрити в собі і показати всім свої таланти, – повідомив Талант Музики.
– Від мене – фінальна “Я” – яскравий вогник в очах, який проганяє темряву злоби і смутку- це Талант Писемності.
– Виходить … Олеся?- перепитав Хранитель.
– Саме так- підтвердили Таланти.

Потім вони провели дівчинку на станцію “Життя”. Олеся сіла на поїзд “Народження”. І поки Олеся(я) народжувалася, її Таланти прийшли до її майбутнього батька, і в його думках заклали ім’я “Олеся”. І коли його запитали, як назвати доньку, він рішуче назвав її Олесею.

– Адже так все було?
– Ну, як мінімум, кінець – правда. Мама ніжно поцілувала мене в щічку і побажала  “Добраніч”. Адже, я вже майже дрімала і вся ця легенда мені приснилася.

Джерело: сайт школи

Автор: Тимчак Ірина