Ще в жодній битві Росія не перемогла Україну

РОСІЯ. Кожному здається, хто прочитає це слово назви країни, задумається. А хто там живе? Які народи? Слов’яни? Наші «старші брати», з якими Україна, власне, ось уже  від князя Святослава  воює, і які кілька століть себе видають за  братній наро.

 Цю неправдиву історію про слов’янських братів  спотворили насамперед російські історики тюркського походження, починаючи від Кара-Мурзи (Карамзина). Треба відверто сказати, що такого рівня фальсифікації історичних фактів, такого знущання над історією правдою сусідніх народів і свого власного народу ще не дозволяла собі жодна інша історіографія світу. Споріднення назв  Росія і Русь вигадали монголи, яким не вдалося підкорити цілу  нашу Русь силою і тому, виходячи зі своїх суто імперських планів, вони були змушені вдатися до фальсифікації, назвавши себе спочатку лише “братом” українців, а потім і “старшим братом”.

Наша історія України визнає той факт, що три давньоукраїнські  племена (новгородські словени, в’ятичі та радимичі) увійшли як складова частина до російського народу. До 1240 року саме ці племена зіграли провідну роль в культурному та духовному розвитку північної части Русі.

І тоді зародилася на цій території  мова, в основі якої, лягла давньоукраїнська, хоча і з досить значними угро-фінськими та тюркськими домішками діалектів місцевого населення, і що свою духовність жителі північної частини Русі запозичили від Київської Русі.

Кожна мова має свій  генетичний код. Індуси та ірландці розмовляють англійською мовою, а євреї сформували свою нову мову на основі німецької, але англійцями чи німцями усі вони від цього не стали. З досліджень  харківських біологів у 2007 році, були зроблені ретельні генетичні дослідження і з’ясували, що геном українців наближений до геному хорватів, чехів і поляків, але немає нічого спільного з теперішнім російським. Тим самим можна остаточно  поставити крапку в ретельно культивованому міфі про спільне історичне коріння і братерство українців та росіян, які не є для нас в етнічному плані навіть далекими родичами. Російські історики про це добре  знають, що генетичну основу російського народу, а, отже, його психологію та ментальність, склали не ці три русько-словянські племена, а близько 150 (!!!) інших племен іранського, монгольського та угро-фінського походження (весь, єм, карели, іжорці, ладожани, вежани, чудь, меря, мордва, мурома, мокси, чуваші, черемиси, комі, пермь, печера, ям, зимигола, корсь, нарова, ліб, кипчаки, кінгіт, сіджиут, чичили, іграки, киргизи, черкеси, огузи, тухси, ячма, чаруки, булгари, досить чисельні племена монгольського еміра Хушитая, еміра Байку та ін.).

Тому, коли ми бачимо реально ставлення до нас, укранців, відношення сусідів, то ми повинні відверто констатувати той абсолютно незаперечний історичний факт, що у своїй основній масі російський народ не є слов’янським, руським, а, власне, так як він себе і називає, – російським народом. Слов’янський елемент у них становить лише 10%. Росіянин має набагато більше прав називати себе фіном, угорцем, татарином чи навіть, монголом, ніж слов’янином, руською людиною і саме це є найбільшою його проблемою, а, ще більше, – проблемою сусідніх із Росією двох, справді, суто руських і слов’янських народів – українського та білоруського. Тому вони хотіли і хочуть знищити мову та історію всіх сусідів.

Адже руською в Росії є лише територія від Новгорода до Архангельська (так званий Русский Север), а також ті прикордонні області, які безпосередньо прилягають до території сучасної української держави і Білорусії.  Але вже  у ХІІ ст. місцеве населення поєдналося з фінами та уграми. Це визнали російські історики (Мавродін, Філін, Покровський, Щапов).  Татаро-монголи, які захопили територію, так і не повернулися назад на свої землі, а навіки залишилися на завойованій території, що підтверджує цілий ряд джерел, в тому числі свідчення Рашід-ад-Діна. Усі без виключення гематологи та антропологи відзначають явні монголоїдні впливи у росіян,  навіть і у радимичів та в’ятичів. Щодо населення Центральної Росії, Поволжжя, Уралу, Сибіру, Середньої Азії та Далекого Сходу, то монголоїдні риси тут видно навіть неозброєним оком.  Але починаючи з 30-тих років минулого століття туди масово почали вивозити  українців, білорусів, при балтійців, поселяючи їх на неприжитих територіях. Але більшість становить населення колишніх племен. Ці монголо-тюрксько-татарські гени не могли не позначитися негативно на ставленні росіян до Русі і, як і в часи гунів, аварів, половців та печенігів, Росію опанувала дика ненависть до слов’ян, самого руського духу.

Руська Росія припинила своє існування у 1478 р., після жахливої розправи московських ратників над руським населенням Новгорода і Пскова. Герберштейн відзначав, що з усіх росіян найбільш чесними та вихованими були саме новгородці і псковичі, тобто нащадки давньоукраїнського племені новгородських словен. В силу певної специфіки свого географічного розташування вони у найменшій мірі перемішалися з татаро-монголами та навіть з угро-фінами, а тому найдовше змогли зберегти у собі слов’янські риси. Відомо, наприклад, що у своєму політичному устрої вони більше надавали перевагу республіканському ладу, ніж корилися московському тоталітаризму. Про розправу, яку московити влаштували над новгородцями, останні із жахом згадували навіть через кілька століть ( дарма, однак, що сьогодні про це вони вже забули): усіх чоловіків тоді вирубали шаблями, а жінок пов’язали разом з дітьми і покидали до Волхова, причому, московські ратники зі спеціально виготовленими гаками плавали на човнах по річці і топили тих дітей, хто ще мав змогу виплисти.

Якщо Москва так не жаліла “своїх” руських, то можна собі уявити, що вона дозволяла собі робити з абсолютно “чужими” для неї русинами, тобто з українцями. Ми маємо усі підстави твердити, що, вже з ХІV століття монгольський геном в Росії остаточно переміг руський. Не монголи, а саме змонголізовані вже на той час росіяни взяли курс на повне фізичне знищення руського етносу як такого і ця їх політика у тій чи іншій формі має місце аж до нашого часу в результаті чого, за підрахунками істориків, генетичні втрати українства тільки за цей період становили близько 150 млн. осіб.

Уже від середини ХІІІ ст. на території східних народів запанувала надзвичайна ненависть до слов’ян і до самого руського духу. Варто нагадати, що з особливою ретельністю та жорстокістю татаро-монголами спустошувалися саме ті землі, які населяли словянські народи. Починаючи від Козельська, вогнем та мечем орда пройшла по Київській Русі, Галичині, Польщі, Угорщині, знищуючи усе на своєму шляху. Саме тому, що російські князі вже давно почали віддалятися від Києва і не взяли участі в битві на Кальці, монголи, власне, і дали їм ярлик на правління.  Тому нам ніколи не слід забувати, що на чолі російських земель Москву поставили саме монголи, а не Русь, і що в історичній перспективі ця російська держава, яку називали і Московією, і Росією, і СРСР, є прямим продовженням не руської історії, і не Русі, а монгольської монархії, заснованої у свій час Чингізханом.

Починаючи вже з ХІІІ століття розпочалася агресія проти земель і населення України.  Москва спровокувала напади кримських татар на Україну. З мемуарів Секлюцького видно, що, у 1590 році, російський посол у Бахчисараї дав кримському ханові 50 тис. червоних за те, щоб татари напали на Україну і особисто контролював перебіг цієї акції. Відомо також, що, на знак особливої вдячності за цю ідею винищення України при мовчазній згоді та фінансовій підтримці Росії, кримський хан, після захоплення Києва у 1482 р., відіслав усе награбоване тут (в тому числі і Шапку Мономаха) не до Бахчисарая, а саме в Москву.

Ця єзуїтська політика Росії коштувала українському народу колосальних, небачених ще у світовій історії жертв. Підрахунки учених свідчать про те, що лише за один подібний напад татар на Україну населення деяких її територій зменшувалося на 60%. Навіть війну з Кримом Росія постаралася організувати так, що втрати були переважно не з боку татар, а українців і, за свідченням сучасників, Україна в 30-х роках XVIII століття була вже майже повністю знелюднена. Якщо пригадати ще й сумнозвісні походи в Персію, рабську працю при ритті каналів, куди зганяли людей чомусь саме з далекої України, громадянські війни, штучно організований голодомор 1932 – 1933 років, під час якого загинуло до 12 млн. українців, жертви ГУЛАГу, які також обчислюються мільйонами, то є абсолютно зрозумілою ставка Росії на фізичне знищення українців та заселення їх земель росіянами.

Навіть війну з Німеччиною Росія постаралася використати для остаточного вирішення “українського питання” і, як тепер з’ясовується, щойно мобілізованих, ненавчених і майже неозброєних українців спеціально кидали з метою тотального винищення на найбільш небезпечні ділянки фронту, або відверто морили голодом і холодом у таборах на Волзі. Спеціальні загони НКВС діяли так, щоб підставити де тільки можливо Українську Повстанську Армію, здати найбільш її національно свідомі кадри гестапо та каральним загонам СС. Справа дійшла до того, що у 1944 р. взагалі було заплановано поголовне виселення українців до Сибіру та заселення звільнених територій вихідцями з Росії (кажуть, що для практичної реалізації цього сатанинського плану в той час не вистачило лише залізничних вагонів, хоча, насправді, усьому цьому перешкодило розгортання руху опору УПА).

Російських шовіністів у 1927 році, вкрай наполохала статистика, яка раптом виплила у праці, присвяченій 10-річчю жовтневого перевороту, і з якої можна було зрозуміти, що чисельність українців в країні впритул наблизилася до чисельності росіян. Негайно були розроблені відповідні плани “нейтралізації” цього процесу, які за своєю жорстокістю мало в чому поступалися планам “вирішення єврейського питання” у нацистській Німеччині. Мова йшла про знищення самого генофонду українства, доведення його до такого рівня, коли наймолодший та потенційно найсильніший східноєвропейський етнос буде не в стані не тільки змінити геном східного варварства, цивілізувати його, виробити у нього інший менталітет і прищепити йому іншу, більш людяну культуру, а й сам розчиниться у російській нації. Певною мірою російським та іншим шовіністам вдалося таки це здійснити під час голодомору 1932 – 1933 роках, але не до кінця. А згадаємо Афганістан. Моска посилала на гарячі місця тільки молодих солдат з України, які гинули відкрито на очах «старшого брата».

В сучасних історичних умовах Москва відмовилася від політики відвертого фізичного знищення українства, але методи її діяльності стали більш тонкими та витонченими, націленими, насамперед, на нейтралізацію його економічного, культурного та духовного потенціалу, а тому ще більш небезпечними. “Братня дружба” тепер набула форм постійного газового шантажу, відвертого захоплення Криму та відкрита війна з метою загарбання України, та винищення молодого українського населення.

Ще в жодній битві сам на сам Росія не перемогла Україну, а навпаки, неодноразово була бита під Оршою, Клушино, Москвою, Конотопом, Чудновим. Ось чому для уярмлення України, щоб роз’єднати і розцементувати український народ вона постійно вносить в його середовище то омосковлену православну ідею (XVII ст.), то імперську (XVIII-IXX ст.), то ідею соціальної рівності та інтернаціоналізму (ХХ ст.),  породжуючи тим самим мільйони обдурених Пушкарів, Кочубеїв, Безбородьків, Петровських, Криленків, Коцюбинських, Дибенків, Боженків, Щаденків, Путінів та їм подібних.  А тепер розпочала кровопролитне загарбання  українських земель, одурманюючи свох прислужників.

Тому українцям, як ніколи, треба бути пильними, так як на брутальній фальші про спільну Русь їх знову намагається надурити монгол з «роскосыми и жадными глазами» і як звичайне гарматне м’ясо кинути на утворення «БОЛЬШОЙ РУСКОЙ ИМПЕРИИ» на чолі царя Путіна.  Можна тільки собі уявити, скільки мільйонів українських черепів і кісток буде потрібно їй для цього.

Матеріали підготував Олег Кривокульський

Comments are closed.