Величезний рай два дні висів на стіні в Галущинцях

Ламала стереотипи та звільнялася від комплексів молодь тернопільських церков на Школі творчості у селі Галущинці Підволочиського району. Танцювали, малювали, співали, поводилися, як діти та досліджували поняття краси у Божому Слові, 26-27 травня, понад два десятки хлопців та дівчат із парафії Архистратига Михаїла, храму святого Петра та римо-католицького костелу Божого Милосердя i Матері Божої Неустанної Помочі.

Конференції проводила Ілона Соловей, котра спеціально приїхала із м. Бровари (що під Києвом) та спеціалізується на проведенні таких християнських Шкіл творчості по всій Україні. Зачитуючи уривки із Біблії, котрі яскраво ілюструють поняття краси в Божих очах, учасники дійшли висновку, що всі еталони та сучасні поняття ідеалу – нав’язані телебаченням і є штучними та викривленими.

Молоді люди спробували шукати гармонію і у власному тілі. Вони танцювали так, як відчували музику. При цьому, за бажанням, могли користуватися різнокольоровими шматками тканин. Хтось їх підкидав, хтось огортався, хтось створював плавну імітацію хвильок, тощо.

Ілона Соловей пропонувала молитися не стандартно – стоячи, чи на колінах, а лежачи, або в будь-якому іншому зручному положенні. При цьому, ця молитва не потребувала звичних усім «Отче наш» чи «Богородице діво», а відбувалася у вигляді спілкування учасника своїми словами з Богом. Усі бажаючі могли написати листа до Отця.

Також молодь дізналася, що сказано у Біблії про Адама і Єву, про чоловіка і жінку зокрема, про їхнє призначення на землі, про те, чого ж насправді вони бажають у житті. Так, автори Школи творчості пояснили, що основне призначення жінки – допомога чоловікові. При цьому вона обов’язково хоче бути любленою, красивою, зреалізованою. А чоловік прагне бути самим собою – диким. Але це не означає, що він повинен ходити не голеним і не митим, як дикун. А повинен шукати можливості виражати себе, свій внутрішній потенціал. Для когось це легко зробити у спорті, для когось – в танцях, хобі, роботі. І якшо чоловік відчуває, що носить чужу маску, що не є щирим і чесним, то йому варто частіше виїжджати на природу, особливо в гори, де мало людей і можна побути наодинці із собою.

Але, звичайно, для багатьох родзинкою Школи творчості стала спільна праця над величезною картиною. Так, малярськими пензлями з натуральної щетини, понад два десятки молодих людей малювали рай. Імпровізоване полотно займало значну частину підлоги зали, мало розмір близько двох метрів на три, було створене з шістнадцяти ватманів, що склеювалися між собою скотчем. Головним завданням молоді було замалювати абсолютно усю площу паперу. До слова, професійних художників серед бажаючих було лише двоє. Всі інші, або доповнювали чиїсь картинки, або малювали так, як відчувають. Тому загальна картина вийшла дуже цікавою та поєднувала в собі чималу кількість різних технік. Роздивлятися її можна було до безкінечності, і всеодно щоразу знаходити для себе якийсь непомічений раніше елемент.

Згодом учасники ділилися своїми відчуттями, які їх тривожили до початку малювання. А також тим, що відчували малюючи, та що відчували дивлячись на завершену спільну роботу. Тернополянину Віталію Полянському дуже сподобалося спробувати себе у новій техніці малювання – крапочками. Тернополянин Андрій Михайлов зізнався, що давно мріяв залишити десь кольорові відбитки своїх рук, і лише тепер зміг втілити таку давню мрію. Дівчата розповідали, що спочатку боялися підходити до чистого паперу, а хлопці – навіть не знали, що будуть малювати. Проте всі залишилися задоволені результатом і з посмішками проходили повз величезний малюнок, котрий повісили на стіну. Після завершення Школи творчості, картину акуратно склали та привезли в навчальний клас тернопільської церкви Архистратига Михаїла.

Юрій Романович, “Погляд”