Як у Бережанах рятують старі двері та вчаться любити своє місто

Я на Бережанському Олімпі. Біля дверей колишнього проборства, нині недіючого тубдиспансеру. Дивлюсь на дверну ручку у формі пташки. Якби не шари фарб, ймовірно, могла би роздивитись деталі — очі, дзьобик, виразнішими були би стилізовані пір’їни… Так доводиться їх промальовувати в уяві. Зрештою, це не зменшує краси ручки. Але недоглянутість зменшує термін «придатності» дверей — кілька дерев’яних елементів уже прогнили. Відновити їх вкрай складно. Проте зберегти такі двері важливо, бо це те, без чого історія втрачає свій матеріальний вимір.

Михайло Музичка

     — Це проборство отця Теодора Кордуби, до речі, саме за його старання було збудовано костел у центрі Бережан. Бережанським Олімпом назвав це місце Богдан Лепкий. Тут, на проборстві його діда, Михайла Глібовицького, проходило  дитинство майбутнього письменника, — розповідає краєзнавець, екскурсовод, громадський активіст Михайло Музичка.

Рік тому він почав проводити екскурсії Бережанам. Михайло привертає увагу до збереження історичної спадщини у місті. Вчить розуміти, що Бережани — музей просто неба і треба не просто любити, а дбати про нього.

Спочатку Михайло назвав свій проєкт із екскурсіями «До клямки».

— Ця назва — такий-собі сарказм, бо я зрозумів, що Бережани дійшли до клямки у плані збереження архітектурної спадщини. Але потім вирішив, що клямки занадто вузько, адже від одного архітектурного елементу тягнеться інший — це ланцюжок історії. І переформатував проєкт у «Минуле близько». Ця назва стала концептом екскурсій — бережанцям цікаво, хто з місцевих архітекторів мав лицарський орден від Франца Йосифа, яка каварня була найпопулярнішою, де одна з найстаріших аптек міста, в якій продавали лікувальні вина.

Але клямки не покинули Михайла. Цього року завдяки йому двоє історичних дверей відновлюють — з будинків на Вірменській, 2 та Руській, 12. Над першими працює професійний реставратор за кошти громадського бюджету, над другими — активісти «БУРу» (волонтерський табір «Будуємо Україну разом») за гроші, котрі перерахували бережанці. Відновленню дверей передувала тривала робота — у соціальних мережах Михайло провадив просвітницьку діяльність, пояснюючи, чому важливо зберігати історичні будівлі та деталі, а ще проговорював усе це на екскурсіях (до речі, якщо на перші приходило кілька осіб, то на останні збиралось по півсотні). Перед голосуванням за проєкт громадського бюджету співрозмовник активно агітував за ініціативу у соціальних мережах, розповсюджував флаєри. І це подіяло. До Михайла досі звертаються, запитуючи, чи актуально перерахувати гроші.

двері, відновлені бурівцямиn
Двері, відновлені бурівцями

— Проводячи екскурсії, розповідаю про двері так, аби вони вписувались в історію міста та становили єдине ціле з нею. З мемуарів, краєзнавчої літератури, розмов із місцевими я дізнавався про тих людей, котрі мешкали у цих будинках. І тепер, мовлячи про ті чи інші двері, кажу, хто жив за ними. Історичними фактами, розповідями про композиційні елементи, відсилками до відомих естетичних течій, кількома легендами вводжу двері в локальний контекст. Така подача добре заходить. Я зрозумів це тому, що до мене почали підходити люди й казати: «Слухай, а ту клямку ти бачив?» чи показувати мені старі фотографії, чи розповідати про двері, котрі десь у бабці в селі. Так формується коло тих, котрі переймаються ідеями популяризації та збереження історичної архітектурної спадщини Бережан.  

 

Запитую Михайла Музичку про двері, котрі на реставрації.

— Ми вирішили відновлювати саме ці, бо їхній стан не надто критичний, вони доволі прості композиційно — це теж полегшує роботу. Крім того, мені хотілось відновити двері однієї епохи — обидвоє створені у стилі класицизму. Тим, котрі з Вірменської, близько ста двадцяти років. Реставрує їх спеціаліст, працюватиме над ними орієнтовно до кінця цього місяця. Вартуватиме це близько сорока тисяч гривень. Ми абсолютно реставруємо їх, починаючи від дверної коробки та завершуючи вітражем. Я розраховую, що ще залишаться гроші, й можна буде нанести на вітраж стару адресу, котра дуже ймовірно колись там була зазначена. Ось уявіть собі: вечір, вмикаємо світло в коридорі й тіні падають на стіну із адресою кам’яниці… Двері з Руської відновили разом із «бурівцями». Це не варто називати реставрацією — радше, повернули їм автентичний вигляд. Але все робили, консультуючись із фаховими столярами та експертами, — зокрема, доценткою кафедри дизайну та основ архітектури Інституту архітектури «Львівської політехніки» Тетяною Казанцевою та засновницю ініціативи «Франківськ, який треба берегти» Марією Козакевич. Для цього проєкту у столярів замовили виконання складних робіт — порогу, різьблених елементів. Окремий майстер відновив дверну ручку. Замковий механізм почистили самі — він непогано зберігся. Відновлючи двері, ми максимально зберегли їх автентичний вигляд, особливу увагу приділили фурнітурі — де могли, зберегли, а, коли треба було замінити, то такою, яка найбільш близька до оригінальної. Всі матеріали ретельно обирали, щоби все прослужило ще як мінімум стільки, скільки вже простояло. Це хороший приклад того, як потрібно дбати про старі двері.  

Михайло розповідає, що у місті близько тридцяти дверей, котрі становлять історичну цінність. Найстаріші — кінця позаминулого століття, наймолодші — середини минулого. Зазвичай двері перебувають у кепському стані через те, що у радянські часи про них взагалі не дбали. Все піклування зводилось до того, аби вкрити двері фарбою. Пригадує: коли з волонтерами «БУРу» знімали фарбу з дверей, нарахували близько п’яти шарів. Я кажу, що під час прогулянки Бережанами побувала в одному під’їзді, де мешканка розповіла, що грошей на відновлення дверей нема, але дбають про них як можуть — двері саме готувались до того, аби їх ретельно відмили. Михайло відповідає, що такі випадки теж трапляються. Приміром, під час однієї з перших екскурсій помітив, що на двері з балкону капає, а під час другої побачив, що господарі балкону зробили так, аби такого більше не було. Проте загалом позитивних прецедентів, коли мешканці дбають про історичні двері, небагато, відзначає співрозмовник. Таких пригадує лише кілька — якось до нього звернулись мешканці одного будинку, аби допоміг підібрати колір дверей, котрий відповідав би історичному. Інший позитивний випадок — двері кам’яниці номер двадцять три на площі Ринок, які власними силами відновив місцевий різьбяр по металу Ігор Крук.

— Найстаріші двері у Бережанах — тисяча вісімсот вісімдесят четвертого року у будинку номер двадцять на вулиці Академічній. Їх зняли десь на початку вересня. Я саме проїжджав повз, коли побачив, що їх демонтовують, зупинився, пояснив, що таке робити не можна, адже то пам’ятка архітектури місцевого значення, проте це були підрядники, котрі не ухвалювали рішення. Далі зв’язався із керівництвом навчального закладу, вели тривалі перемовини, ректор погодився передати двері до краєзнавчого музею. До речі, там зберігається ще двоє давніх дверей міста — зі старої синагоги та із загальноміської жіночої школи. Наша кампанія зі збереження історичної спадщини ще молода, аби мати вплив. Нам відомі механізми дії, але вони не завжди діють.

Усе ж глобальні позитивні зрушення вже є. Михайло розповідає, що міська рада ухвалила програму збереження історичних дверей у місті до 2022 року. Є попередня домовленість про кошти, котрі щорічно виділятимуть на реставрацію одних дверей. Співрозмовник припускаю, що можна буде залучати й альтернативні джерела фінансування, аби все відбувалось швидше. Наступного року Михайло Музичка планує взятись за двері періоду сецесії. Це буде складніша та дорожча реставрація, адже такі двері зазвичай багато оздоблені орнаментами, проте й амбітніша.

Анна Золотнюк.

Фото авторки та Михайла Музички.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *